Глава Двадцята Гості на Привиді

Костя отримав повідомлення від Доні: потрібно чекати гостей і скасувати планування операції. Повністю відміняти він нічого не збирався, але вирішив тимчасово зупинити роботи в цьому напрямку.
Він не став одразу відповідати Доні, лише звернувся до Ліліан:
— Я не знаю, яка зараз ситуація на дослідницькій базі, але, будь ласка, підготуйте з дівчатами лазарет і житлові модулі.
На «Привиді» готувалися до будь-яких новин — і добрих, і поганих. І майже одразу прийшла нова відповідь від Доні.
До вас вирушає Ерік, Енді, Ема і діти Енді та Еми. Готує гравіплан Делоріан.
Усі одразу зрозуміли: гравіплан переповнений. У Енді й Еми четверо дітей, а місць у гравіплані лише шість — разом їх вісім.
Костя швидко відписав:
— З ними все добре?
Відповідь прийшла майже миттєво:
— Ліпше не може бути.
Ще за мить:
Завтра прийматимете База і його родину. Прилетить Ерік — він усе пояснить.
— Гаразд, усе зрозумів. Чекаю. Відбій, — коротко відповів Костя.
Він не став скликати всіх особисто, а передав інформацію по внутрішньому радіозв’язку бази:
— Готуємося приймати гостей. З ними все добре. За кілька годин прибудуть Ерік, Енді, Ема і четверо дітей. Вони все пояснять після прибуття.
Невдовзі на радарі бази з’явилася позначка об’єкта, що рухався у бік «Привида».
— Збираємось зустрічати гостей, — повідомив Костя.
До ангару прийшли Ліліан, Моніка, Сильвія, Костя, Крістіан з Івією. Молодших дітей вирішили не залучати — можна було обійтися й без них.
Гравіплан приземлився. Гості швидко пройшли всередину бази й зібралися в центральному холі.
— Ну що, розповідайте, — першим заговорив Костя. — Що сталося і як ви тут опинилися?
— Нічого собі, — озирнувся Ерік. — Ви тут за такий короткий час добре облаштувалися.
— Часу ми не гаяли, — спокійно відповів Костя. — Але пояснення нам потрібні.
— Ну чого мовчиш? — звернувся Ерік до Делоріан. — Розповідай, як вам із Гораном така ідея в голову прийшла. Тільки швидко — тобі ще два рейси сьогодні з обладнанням робити.
— А ви, значить, за легендою ще тільки будуєте базу? — усміхнувся Костя. — Тепер розумію, чому ви тягнули бурову машину і важкі скафандри. Ви ж могли просто не долетіти з таким вантажем.
— Тихо, Костя, — перебила Делоріан. — Ми ж будуємо базу. Навіщо військовим знати, що вона у нас уже є? А замаскували ви її, до речі, дуже добре. Якби ми не знали координат, то просто пролетіли б повз.
— Добре, — кивнув Костя. — Розповідай, що ви такого з Гораном наговорили військовим.
— Якщо чесно — нічого особливого, — відповіла Делоріан. — Просто трохи перебільшили реальні проблеми у звітах і натякнули, що Ітом їх ігнорує. Потім попросили протестувати системи міжзоряних кораблів.
Майор не витримав і почав вести власну гру, не знаючи, що ми вже ведемо свою. Ну, ми його трохи підштовхнули.
— Зрозуміло, — сказав Костя. — Добре. Делоріан, відпочити, поїсти, щось потрібно?
— Ні. Я мушу швидко повертатися, щоб нічого не запідозрили. Сьогодні я вас ще двічі відвідаю.
— Гаразд. Робіть, що маєте, — підсумував Костя. — А ми займемось своїми справами.
— Добре, Ерік, — сказав Костя. — Я особисто для тебе побудував житловий модуль і робоче місце — два в одному. Іди й займай своє місце керівника бази.
Ерік лише кивнув, приймаючи відповідальність без зайвих слів.
— Івія, — продовжив Костя, — ти в нас і няня, і господиня бази. Облаштуй гостей, подбай про дітей і побут.
А я займатимусь космічною програмою. Все-таки технології в нас уже є.
— Ти що, міжзоряний корабель будувати зібрався? — здивовано запитав Енді.
— Ні, — усміхнувся Костя. — Краще. Зоряні ворота.
У приміщенні на мить запанувала тиша.
— Це ж система, яку навіть на Землі не наважилися протестувати, — нарешті озвався Енді. 
— Як ти взагалі збираєшся її впроваджувати?
— Я вже її тестував, — спокійно відповів Костя.
— Щоправда, на малих відстанях — у межах кількох кілометрів.
І запевняю вас: один стрибок на два світлові роки можливий.
Він зробив паузу, даючи всім осмислити почуте.
— Але я піду іншим шляхом. Я зроблю серію коротших стрибків, щоб система самопідживлювалась і працювала стабільно. Один світловий рік — два переходи. І все буде добре.
— Ти серйозно… — пробурмотів Енді.
— Абсолютно, — кивнув Костя. — До того ж мене дуже цікавить сусідня зоряна система Барнарда. Там є щонайменше три планети, які потенційно підходять для нашого переселення.
— Костя, — усміхнувся Ерік, — я завжди знав, що ти фанатик міжзоряних подорожей. Я не буду тобі заважати. Йди й працюй.
Він повернувся до Енді:
— А ти готуйся йому допомагати. Планета, на якій ми зараз, не надто підходить для довготривалого перебування людей.
Гравітація 1,27 g — це забагато для життя.
Енді повільно кивнув, уже розуміючи, що назад дороги немає.
Наступного дня на базу Привид прибув Баз разом зі своєю родиною.
Це був останній штрих перед завершенням нашої операції.
Коли місія з картографування офіційно добігла кінця, ми організували показовий «фільм прощання» з планетою — урочистий відліт, звернення, протокольні промови. Усе виглядало так, як і мало виглядати.
Звісно, весь персонал покинув міжзоряний корабель завчасно.
А сам корабель, за легендою, залишив орбіту Проксіми…
і вже ніколи не дістався пункту призначення — він був розірваний десь у глибинах космосу, далеко від будь-яких сенсорів.
База Привид тим часом успішно розвивалася.
Космічна програма Кості стала абсолютним пріоритетом, і до неї активно долучився Доні. 
Тепер це була не просто база виживання — це був проєкт майбутнього.
Після нашого «відльоту» було ухвалене остаточне рішення:
Ітом, науковці та військові мали покинути дослідницьку базу Прометей протягом місяця. На Привиді вже готували місце і для них.
Базу Прометей потрібно було знищити показово.
Евакуація — за легендою додому, в Сонячну систему. 
Насправді ж — усі мали бути переправлені на базу Привид.
Що ж до каналу зв’язку з містером Доніганом, було прийнято одностайне рішення: поки ми не переберемося й не облаштуємося в зоряній системі Барнарда — на зв’язок з ним не виходити.
Занадто рано. Занадто небезпечно. І надто багато вже було поставлено на карту.