Глава вісімнадцята Знайомство з майором Хорном

Горан і Делоріан щойно повернулися на базу з чергового відрядження, присвяченого новому картографуванню планети. Вони одразу пішли зі своїми додатковими звітами до Ітома Грігса, адже саме йому вони безпосередньо підпорядковувалися.
Поки не прибула нова партія пілотів-дослідників із Землі, функцію пілотів виконували Горан і Делоріан. Ітом у цей час був зайнятий експериментом і попросив покласти звіти на стіл — він їх перегляне пізніше. Також він дав команду своєму помічнику встановити нове обладнання на гравіплан, замінити старе та показати, як користуватися новими системами.
У принципі, нічого особливо нового не сталося. Працівники технологічного відділу лабораторії Ітома Грігса просто удосконалили сканери й матриці. Тепер період сканування одного сектору становитиме не сім, а чотири земні доби, з обов’язковими дванадцятигодинними перервами після кожного сектору. Весь процес займе приблизно півтора місяця, після чого можна буде повертатися додому на Землю.
Вони пройшли до відсіку, де стояв на обслуговуванні їхній гравіплан. Інженер-технік та помічник Ітома швидко відключили старе обладнання і підключили нове.
Усе замінювалося цілими компактними блоками. На перший погляд, якщо не знати, що шукати, старе й нове було важко відрізнити. Проте система сканування вже значно відрізнялася: матриці сканерів стали набагато чутливішими, що давало більш якісне зображення і дозволяло робити точніший аналіз пустот, порід та аномалій.
Провели короткий інструктаж: навчання, встановлення нових параметрів — і робота з системою була готова. Що ж до технічного обслуговування, цим займалися кіборги: вони відповідали за заміну топливних таблеток торію та перевірку всіх систем гравіплана.
Закінчивши з робочими питаннями, Делоріан і Горан вирішили відвідати нового керівника бази, майора Хорна. Все-таки нова людина — і хотілося знати, хто він, не з чужих слів, а власними очима.
Майор Хорн перебував у своєму кабінеті, зайнятий рутинними справами, коли раптом у двері постукали.
— Заходьте, чого вам треба? — промовив він, думаючи, що це хтось із підлеглих.
Але коли в кабінет увійшли Делоріан і Горан, здивуванню на обличчі Хорна не було меж. Він не очікував, що такі гості після Ітома Грігса прийдуть саме до нього.
— Доброго дня, — привітався першим Горан.
— О, доброго, — відповів майор. — Чесно кажучи, не очікував вас тут побачити.
— Чесно кажучи, — промовила Делоріан, — наша цікавість щодо того, хто новий керівник бази, спонукала нас прийти і познайомитися з вами. Хотілося б побачити вас віч-на-віч і взагалі поспілкуватися, щоб більше вас пізнати.
— Розумно, навіть похвально, — відповів Хорн. — Тоді гаразд… може, чай чи каву?
— А давайте чаю, — запропонувала Делоріан. — В спокійній атмосфері легше поспілкуватися.
Майор Хорн викликав до себе помічницю:
— Норіс, будь ласка, принеси нашим гостям чай. Три порції.
— Добре, буду за хвилину, — відповіла вона.
Майор прибрав зі свого письмового столу всі речі, що заважали спільному чаюванню, і дістав пончики Баффі з Землі як солодощі до чаю.
— Ого, сто років вже не куштувала їх, — промовила Делоріан. — І ви вмієте здивувати, майоре.
— Ну, все-таки ми тут не чужі люди на цій планеті, — відповів Хорн, — та й ви не прості гості. Я так розумію, ви — технік і пілот, Делоріан, а Горан — проектувальник баз і, водночас, геологорозвідувальник. Якщо порівняти мої компетенції з вашими, то у вас на цій планеті більше шансів вижити, ніж у мене.
— Питання виживання — це колективна задача, — зауважив Горан. — Тут не можна оцінювати людину тільки за компетенцією. Організація відіграє куди важливішу роль, і саме в цьому у вас більше компетенції. Ми всі тут — як один механізм у складній системі.
— Мене цікавить одне, пане Хорн… — почала Делоріан.
— Називайте мене просто Хорн, — перебив майор.
— Гаразд, Хорн, — продовжила Делоріан. — Я хотіла би дізнатися, хто ви, звідки і чим займалися до прильоту сюди. За що вас покарали чи, навпаки, винагородили?
— Вам як: всю розгорнуту автобіографію, чи коротко? — спитав майор у Делоріан.
— Достатньо буде короткої. А те, що ви людина привітна, я й так бачу, — відповіла вона.
— Ну тоді слухайте, — почав майор. — В двадцять років я закінчив технічний коледж за напрямком зв’язку, підпросторові системи… типу того, як ви спілкуєтеся із Землею через простір-нуль. Але це мені не зовсім лежало до душі, і я пішов добровольцем в армію. Згідно з моїм фахом мене направили у війська зв’язку.
Закінчивши контракт три роки і отримавши звання капрала, я вирішив навчатися на офіцера-штабіста. Там було багато місць і мало кандидатів, двадцять років вислуги, пенсія і всі пільги.
Після офіцерської школи мене відправили служити на Марс. Гнилувате місце, правду вам скажу. Ніхто навіть не очікував від молодого лейтенанта, що він щось змінить, але я змінив те, що не можна було підкорити, очолив. Там, де не ламалося все роздрібнив і таким чином, на Марсі стало більш-менш спокійно.
Мені присвоїли звання майора і перевели у навчальний центр. Мені залишався лише рік до пенсії, але запропонували контракт на два роки з великими бонусами — і я не міг відмовитись. Ось так я тут.
— Я не бойовий офіцер, — додав Хорн, — я більше воював із бандитами та аферистами. Це специфічний фронт, але теж треба вміти організовувати людей.
— Зрозуміло, — відповів Горан. — Як організатор і керівник — просто ліпшого годі шукати. Ви хочете спокійно допрацювати до пенсії, я правильно вас зрозумів?
— Саме так, — підтвердив Хорн. — Без ніяких проблем, спокійно і тихо.
Майор видихнув, спокійно взяв чашку чаю і зробив маленький ковток.
— Майоре Хорн, — спокійно промовив Горан, поставивши чашку на стіл, — а тепер можете вислухати нас.
— Ми з Делоріан прийшли не просто чайку попити, — продовжив він, — а в надії, що ви звернете увагу на те, що тут не все так добре, як має бути.
— Про що ви? — здивовано запитав майор, вирівнюючись у кріслі.
— Про те, що нас використають і спишуть, — сухо відповів Горан. 
— Ми не просто так втратили своїх рідних у тій аномалії. Але справа не лише в аномаліях, а в самій структурі того, що ми досліджуємо.
Майор, який ще хвилину тому виглядав розслабленим, тепер змінився в обличчі. Погляд загострився, руки ледь напружилися.
— Можете конкретніше? — його голос став серйозним.
— Конкретно — я підготував звіт. Прочитаєте пізніше, — відповів Горан. — Зараз розповім інше. Те, що для вас буде, як грім серед ясного неба.
Майор від хвилювання почервонів, узяв чашку і зробив три великих ковтки чаю. Горан почекав, доки Хорн проковтне, і лише тоді продовжив:
— Планета, на якій ми перебуваємо, не стабільна. Вона належить до так званих світів теорії трьох небесних світил. Це означає, що тут можуть змінюватися періоди: зараз прохолодно, але може стати так спекотно, як на Венері. І ці цикли різні — непередбачувані.
— І це ще не все. Геологічні дані не просто натякають — вони кричать. І я впевнений, що на Землі вже здогадалися, що тут насправді відбувається.
Майор Хорн мовчав, але його пальці нервово легенько постукували по столу.
— Планету хтось відвідує, — продовжив Горан. — Після кожного гарячого періоду. І забирає ресурси. Хто — невідомо. Звідки — теж. Але це факт.
— І ми… — майор ковтнув, — ми тут до чого?
— Ми в Сонячній системі вже нікому не потрібні, — тихо сказав Горан. — Не тому, що щось знаємо. А тому, що можемо привести за собою те, чого не розуміємо. І ніхто не хоче ризикувати.
Запала важка тиша.
— Я хочу, щоб ви перевірили налаштування гіперпросторових двигунів, — додав Горан. — Тихо. Спокійно. Без доповіді на Землю.
Майор Хорн повільно кивнув.
— Я вас зрозумів, Горане… Делоріан. Перевірю. Якщо інформація підтвердиться — що тоді?
— Будемо думати, — відповів Горан. — Разом.