Глава сімнадцята Норіс і майор Хорн

Норіс тихо постукала й зайшла до кабінету. Майор Хорн сидів над планшетом, переглядаючи карти гравітаційних полів, але підняв очі, щойно вона наблизилася.
— Останні звіти, сер, — сказала вона сухо, поклавши на стіл планшет і тонку теку з друкованими протоколами. — Події в периметрі та на території бази.
Хорн кивнув, відкриваючи файли. В кімнаті запанувала тиша, яку порушував лише слабкий гул вентиляції. Він гортав записи, стискаючи губи.
На перший погляд — усе штатно. Патрулі вчасно, камери не фіксують проривів, гравітаційні відхилення хоч і насторожують, але не критичні. Формально — спокій.
Але щось його нервувало. Якась дрібниця, яка ніяк не хотіла лягати в загальну картину.
— З Гравіплана звіти стабільні, так? — уточнив він.
— Так, сер. Вони вже мають повернутися завтра після обстеження другого сектора, — підтвердила Норіс.
Майор відсунув планшет.
— Зрозуміло. Але от… — він зупинився, нахмурившись. — Тут у тебе знову позначені випадки пияцтва.
Норіс зітхнула:
— Так, сер. Доні та Ерік — ті й так нам мозолі на очах. Їхнє пиво вже стало легендою. Але сьогодні в барі я бачила кількох наших військових… явно не в кондиції.
Хорн різко стулив теку.
— Оце вже мені не подобається. Цивільні хоч і не повинні, але… це цивільні. А військові — це дисципліна. Якщо вони розслабляться — ми не матимемо кому реагувати на надзвичайні ситуації.
Він на мить замовк.
— Ти ж знаєш, що тут будь-що може піти не так. А нам ще тримати порядок до повернення основного підрозділу.
Норіс уважно дивилася на майора.
— Чи вводимо дисциплінарні обмеження? — обережно спитала вона.
Хорн потер перенісся.
— Так. З завтрашнього дня. Наказ: військовим — нульова толерантність. Після зміни — максимум чай. І збільшити вечірні перевірки.
— Є, сер, — відповіла Норіс.
Вона вже хотіла йти, але Хорн її зупинив:
— Норіс… Якщо раптом помітиш щось не те з Доні або Еріком — негайно до мене. Маю відчуття, що ця парочка втне щось таке, про що ми пошкодуємо.
— Стежитиму, сер, — коротко сказала вона й вийшла. 
Двері зачинилися. Хорн ще довго сидів нерухомо, вдивляючись у карту сектору №2.
Відчуття неспокою нікуди не зникло.
Навпаки — посилилося.
Так з планом роботи картографування планети зрозуміло, а от з працівниками і їх графік робіт перевірити потрібно.
Він подивився на графік роботи, а роботи то лишилось максимум на три тижні, а що вони тут весь інший час тут робити будуть?
Норіс уже була за порогом, коли голос Майора Хорна пролунав суворо й різко:
— Норіс. Ану повернись. Ми з тобою одне питання пропустили. І воно може вистрілити нам у спину.
Вона миттю повернулася, зайшла в кабінет і стала навпроти нього. Майор жестом запросив сісти. Атмосфера стала важчою.
— Ситуація з цивільним персоналом, — почав він, повільно барабанячи пальцями по столу. — Якщо вони залишаться без роботи, порожній час породить напругу. Плітки, страхи, незадоволення… А це нам зараз геть не потрібно.
Норіс уважно слухала, нахилившись уперед.
— Пропозиції? — коротко кинув Хорн.
Вона вже, здавалось, була підготовлена:
— Дивіться, сер. Нові проходи і розширення тунелів нам категорично заборонено. Це ми обійти не можемо. Але…
Вона торкнулася планшета, відкриваючи геологічну карту.
— У нас є басейн мідної руди. І багато. Якщо створити стратегічний запас — це виглядатиме абсолютно логічно. І корисно. Формально — ми просто підсилюємо ресурси бази. Жодних порушень.
Хорн дивився задумливо, але з видимим інтересом.
— Роботу матимуть усі, — продовжила Норіс. — Робота фізична, проста, без зайвих питань. Вони зрозуміють, що це вже не має значення — бо скоро всіх відправлять додому. Але говорити не стануть. Бо кому скаржитися? Та й кому це потрібно?
Майор повільно кивнув.
— Справді. Така… безпечна, контрольована діяльність. Персонал зайнятий, зайвого не бачить, не нишпорить, не думає.
Він нахилився до столу:
— Добре. Оголосиш розпорядження. Завтра вранці перший етап. Перенаправити робітників у сектор видобутку руди. Але без фанатизму — нам не руду важливо добути, а… стабільність.
— Є, сер, — впевнено відповіла Норіс.
Вона вже підводилась, але Хорн знову додав, тихіше:
— І ще. Слідкуй, хто як реагує. Особливо Енді, Баз, Ерік… і Доні. Вони останнім часом занадто багато говорять, занадто часто разом. Якщо хтось із них почне задавати зайві питання — повідомиш негайно.
— Обов’язково, — твердо сказала Норіс. — Візьму їх на особливий контроль.
Вона вийшла.
Хорн залишився сидіти, відкинувшись у кріслі.
Все складалося підозріло гладко. Занадто гладко. Цивільні мають отримати роботу.
Але він добре знав: коли люди розуміють, що час їхнього перебування на базі завершується — вони можуть на таке зважитись, чого не очікуєш.
Монітор зблиснув різким червоним світлом — система безпеки переключилася в режим негайного сповіщення. Майор Хорн різко розвернувся і натиснув кнопку відеозв’язку.
На екрані з’явилось напружене обличчя сержанта Мітчала.
— Вибачте, що турбую вас, майоре, — швидко почав він, — але прошу подивитись на поведінку Еріка, колишнього керівника бази… його понесло. Зараз він у тунелі номер сім, чіпляється до працівників, несе повну нісенітницю. Люди вже нервують.
Хорн вилаявся про себе. Саме сьомий тунель.
— Дякую, сержанте. Ведіть його в ізолятор. Схоже, допився до білої гарячки. Будемо лікувати. — Є, сер! — І передайте його другові, Доні… — Хорн нахмурився. — Що для нього також вводиться сухий закон. Нехай наведе порядок у своїй комірчині. А ти, Мітчале, проконтролюй.
— Зрозумів, сер. Виконаю.
Зв’язок вимкнувся. На моніторі знову лишився лише звіт безпеки.
Хорн повільно вдихнув і подивився на Норіс:
— Бачиш, алкоголь до добра не призведе.
— Це точно, — злегка стишено відповіла Норіс. Але в її погляді майор на мить упіймав щось… занадто уважне, як на звичайну дисциплінарну ситуацію.
— То я піду вже? — перепитала вона.
Хорн відкинувся назад у кріслі.
— Йди. І можеш поки не контролювати Доні й Еріка. Вони вже… подопивались.
— Так, сер, — сказала вона, легенько кивнула і вийшла.
Двері зачинилися.
Майор Хорн ще довго сидів нерухомо. Сержант доповів про сьомий тунель. Еріка «понесло». Доні поруч. Алкоголь — це одне. Поведінка — геть інше.