Глава восьма Подвійна гра Еріка

Ерік спустився в кабінет і промовив до Доні:
— Я трохи відпочину. Як тільки прибудуть Горан, Делоріан і Крістіан — відразу клич їх до мене і розбуди.
— Добре, шеф, — з посмішкою відповів Доні.
Доні був тією людиною, якій Ерік міг довірити будь-яку таємницю, і бути впевненим, що вона залишиться між ними. Для інших Доні здавався трохи дивакуватим, але насправді він був надзвичайно спостережливим. Вони знали один одного ще з дитинства, і дружба пройшла крізь усі випробування життя.
Гравіплан з дослідниками мав прибути вже за кілька годин, а через три земні дні очікували нових гостей із Сонячної системи. Ерік ще мав час щось змінити і перестрахуватися. Він прекрасно розумів: якщо його не знімуть із посади, обмеження обов’язково будуть суворі.
Здавалося б, від втоми і переживань він мав би відключитися і заснути, але як тільки приліг, сон як рукою зняло. У голові миттєво почав формуватися план побудови нової бази.
Найбільше Еріка турбувало, хто може запідозрити його подвійний план і зірвати його. Найнебезпечнішою фігурою був Енді — представник Ради безпеки, який міг доповісти все прямо вищому керівництву. Його необхідно було відправити на місію, щоб відвести від бази.
Для правдоподібності потрібно було підключити когось із людей Ітома. До Ітома Ерік планував відправити Івію — дочку Горана. Зовні наївна чотирнадцятирічна дівчинка могла виконувати роль асистента, а Ерік при цьому буде в курсі всіх справ.
Крістіана ж залишити на базі — він буде пілотом третього гравіплана і одночасно ключем до будівництва нової бази. Якщо хтось почне задавати зайві питання — Ерік зможе списати це на його молодий вік і необхідність навчання.
Але що робити, якщо запровадять карантин на базі і ніхто нікого не випускатиме? Ерік продовжував прокручувати всі варіанти в голові, відчуваючи легкий холодок тривоги. 
І тут раптом прибіг Доні: 
— Вони вже прибули і йдуть до вас! Я навіть Ітому не доповідав — нікому.
— Все вірно, Доні, — кивнув Ерік. — Ти молодець, вірний друг. Але почекай, буде розмова, я хочу почути і твою думку. Тому, будь ласка, лишайся.
До кімнати відпочинку увійшли Крістіан, Делоріан і Горан. Вони виглядали стурбовано — не щодня їх викликають поза протоколами, ще й у такому режимі тиші.
— Що трапилося? І чому така конспірація? — першою заговорила Делоріан.
Ерік зітхнув і жестом запросив усіх сісти.
— Делоріан, дорогенька… — почав він м’яко, але строго. — Те, що ми вчора знайшли в тунелі, може обернутися для нас усіх дуже погано. Нас можуть посадити під повний карантин, а потім… просто залишити тут. Забути. Ця планета стане нашою могилою. Тому прошу: вислухайте і зрозумійте серйозність ситуації.
В кімнаті запанувала тиша.
— Якщо такий сценарій хоча б на десять відсотків можливий, — продовжив Ерік, — ми повинні негайно почати будувати резервну базу. У мене є ще два гравіплани, про які знаємо лише я, Доні — і тепер ви. Технології бази повністю скопійовані: від енергосистем до комплектації для можливого будівництва кораблів.
Він на мить замовк.
— Проблема одна: як зробити все це так, щоб служба безпеки нічого не запідозрила.
— Катастрофа… — ледь чутно промовив Горан собі під ніс.
Ерік підняв брову.
— Яка катастрофа?
Горан вагався лише секунду.
— Підлаштована. На Летоплані. Вони й так не можуть підійматися занадто високо — от і «потраплять» в аномалію. Летоплан буде визнано втрачено, екіпаж евакуюється на майбутню базу… Крістіан і інші полетять будувати базу, а по документами вони загинули.
Крістіан, почувши своє ім’я, мимоволі вирівняв спину.
Ерік спочатку мовчав, а потім повільно посміхнувся:
— Це… ідея. Прекрасна ідея. Безпечники самі напишуть звіт за нас. А ми тим часом вже матимемо групу далеко за межами контролю.
Він поглянув на Доні:
— Зможеш підлаштувати аварію?
— Та хоч три, — буркнув той. — Але одна буде достатньо переконливою.
— Добре, — Ерік підвівся, відчувши, як поступово складається план. — Крістіан уже вміє літати самостійно. Доні організує «трагедію». А ми відправимо команду на одне з заздалегідь позначених мною місць для будівництва резервної бази.
Ерік глянув на всіх по черзі:
— Це наш єдиний шанс. Або ми будуємо майбутнє — або чекаємо, поки за нас вирішать, що нам робити.
— Завтра день народження в моєї Сем, — раптом сказала Делоріан. Голос її тремтів ледь помітно, але всі почули. — От і привід політати… офіційно. Без підозр.
Вона подивилася на всіх по черзі — на Еріка, на Доні, на Горана, на Крістіана.
— І команда вже є, — продовжила вона твердо, ніби приймаючи рішення, що вже не підлягає обговоренню. — Моє двоє дітей і мій чоловік. Ліліан і діти Горана. І… ваші діти, Ерік, і твої, Доні.
Тиша стала майже фізичною. Вона додала:
— Саме головне — дітей врятувати. Ви ж це розумієте. Якщо нас списують… принаймні вони матимуть шанс. На Летоплані дванадцять місць. Дванадцять людей — і він «зникне» в аномалії.
Горан зітхнув, закривши обличчя руками. Доні нервово потягнувся до свого браслета-комунікатора, ніби перевіряючи, чи це взагалі реальність.
Ерік довго мовчав. Дуже довго. Потім сказав тихо:
— Велика трагедія… офіційно. І так — деякі називатимуть це катастрофою. І, можливо, хтось буде підозрювати, що я… ми… щось знали.
Він підняв голову. В очах було щось холодне й тверде, майже сталеве.
— Але що поробиш? Це шанс. Єдиний. 
Делоріан підійшла ближче, поклавши руки на стіл.
— Це не просто план. Це — наші діти, Ерік. Наше майбутнє. Якщо вже хтось із дорослих має ризикувати — то ми. А вони полетять «на прогулянку»… і більше не повернуться. Для світу. Але повернуться до життя.
Крістіан тихо додав:
— Я поведу Один з Гравіпланів. А якщо щось піде не так — я зможу посадити машину на будь-якій відкритій ділянці.
Ерік кивнув.
— Добре. Якщо ми вирішили — ми це зробимо. Без помилок. Без нитки, що веде назад.
Доні втрутився:
— Я візьму на себе технічну частину. Зроблю так, що Летоплан залишить правильні сліди — і саме ті, що хочуть побачити безпечники.
Ерік додав:
— Завтра. На світанку. Трагедія, яку запам’ятають… і порятунок, про який дізнаються лише одиниці.
— Все, рішення прийнято, — підсумував Ерік, поглянувши на всіх присутніх. — Офіційно полетить Летоплан. За протоколом «святкова екскурсія». Але… без пасажирів.
Делоріан різко підняла голову:
— Але ж…
— Я знаю, — перебив Ерік. — Ніхто з дітей не сяде на Летоплан. Тільки гравіплани.
Він поклав дві карти доступу на стіл — нові, чисті, без реєстраційних міток.
— Гравіплан А поведе Крістіан. Гравіплан Б — Костянтин.
Доні кивнув:
— Тоді Летоплан має злетіти першим, щоб камери зафіксували все як треба.
— Саме так, — продовжив Ерік. — Він злетить, вийде на маршрут, і… «зникне» при вході в аномальну зону. Дані заздалегідь перепрограмуємо. Всі побачать, що він вибився з курсу й зійшов нанівець.
Горан повільно видихнув.
— Це безпечніше. Без дітей у фальшивій трагедії. А справжня група вирушить під прикриттям.
— Саме так, — повторив Ерік. — Як тільки Летоплан «пропаде», безпека буде повністю зайнята розслідуванням. У нас буде не більше трьох годин, щоб вивести гравіплани в укриття.
Він поглянув на Доні:
— Доні, йди. Починай готувати все. Щоб комар носа не підточив. Нам потрібна така чиста операція, щоб навіть ШІ з Титану не змогли знайти шви.
— Буде зроблено, Шефе, — відповів Доні, вмикаючи на браслеті режим технічного доступу. — Перешумлю всі логи, підміню телеметрію, відеопотік — фейковий маршрут, фейковий екіпаж. Летоплан виглядатиме як живий.
— Добре, — сказав Ерік. — А наші люди…
Він подивився на Делоріан і Горана:
— Вони вирушать тихо. Без пафосу. Без попереджень. Без шансів, що їх хтось спинить.
Делоріан нарешті трохи полегшено видихнула:
— Тепер це вже не самогубство. Це — шанс.
— Це — початок, — виправив Ерік. — Завтра ми запускаємо план «Тінь-1». А від того, наскільки ідеально він пройде, залежить, чи житиме наша нова база… і чи житимемо ми.
— Так… — Ерік вирівнявся, вдихнув глибоко, ніби остаточно приймаючи вагу рішення. — Ви троє: Горан, Делоріан і ти, Крістіане, — зараз же йдіть до Ітома. Працюйте, як завжди. Без зайвих жестів, без натяків. Нехай ніхто не здогадається, що тут щось готується.
Горан тихо хмикнув:
— Не вперше прикидатися, що все нормально, коли все геть не нормально.
— Саме це нам і треба, — відповів Ерік. — Буде підозра — буде кінець усій операції. Ви відпрацюєте з Ітомом пару годин, створите видимість рутини, а тоді… тоді всі повертаєтесь до мене. Ми уточнимо деталі перед тим, як діти зберуться на «святковий політ».
Крістіан кивнув. Він виглядав старшим, ніж зазвичай — ніби за останню добу подорослішав на кілька років.
— Все зрозуміло. Я триматимуся, як завжди. Ніхто нічого не запідозрить.
— Добре, — промовив Ерік і перевів погляд на Доні. — А ти, друже… ти ще раз подумай над тим, як ми триматимемо зв’язок з майбутньою базою, щоб нас не відстежили.
Доні посміхнувся тією хитрою посмішкою, яку показував тільки своїм:
— Я вже подумав. Під час польоту гравіпланів вони будуть скидати мікромаячки. Кожен — з автономною крипто-модуляцією. Стануть у лінію, як хребет. Ніхто не запідозрить — виглядатиме, ніби це уламки або природні фрагменти.
Він розкрив на браслеті схему — крихітні точки, розкидані вздовж майбутнього маршруту.
— І найголовніше, — продовжив Доні. — Ці маячки не передаватимуть сигнал напряму. Вони перекидатимуть його один між одним, як перешивки. Ланцюг, який зчитати ззовні практично неможливо. Можна буде вловити навіть без підняття антен. І жоден ШІ чи безпековець нічого не знайде. Хіба що залізе у тунель власноруч.
Ерік уперше за багато годин посміхнувся справді щиро.
— Оце ти молодець, Доні. Ти — моя найкраща страховка. Отже, працюємо по плану.
Він ще раз поглянув на всіх:
— Ви троє — до Ітома. Доні — готуй маячки. А я тим часом підчищу журнали, щоб навіть Бог не знайшов наших слідів.
Горан торкнувся плеча Еріка — короткий жест підтримки:
— Ми все зробимо. А тепер… йдемо грати свої ролі.
Крістіан, Делоріан і Горан вийшли, плавно переходячи у робочий режим, не обертаючись.
Коли двері зачинилися, Доні тихо мовив:
— Ерік… ми робимо все правильно?
— Ми робимо те, що дасть нам шанс вижити, — відповів Ерік. — А решту… покаже Проксіма.