Проблеми нашого часу

Ще якихось п’ять століть тому ми були певні, що запасів гелію-3 на Місяці вистачить щонайменше на десять тисяч років.
О, Боже… які ж ми були наївні.

Наші потреби зростають невпинно, і сьогодні ми мусимо визнати очевидне: навіть якщо задіяти ресурси всіх планет і супутників Сонячної системи, їх вистачить лише на кілька тисячоліть — і то без жодної гарантії.
У нас є два варіанти розвитку законсервуватись і все одно -  це з часом призведе до вимирання нас, або розвиватися не одним а декількома шляхами, але і так це виглядає утопічно, тому, що навіть всі ресурси всесвіту є виявляється обмеженими.
Погляди вчених мужів розділилися в тому чи наш всесвіт є мультивсесвітом де існує багато паралельних світів, наш всесвіт є один такий ну і третій варіант чи можливо взагалі створювати свої всесвіти.
Поки це більше теорії, а я відношу себе в цьому новому суспільстві до авантюристів відкривачів. Я не марю казками поки про те чого не має, я відштовхуюсь від реальності сьогодення.
У нас залишилося лише два шляхи.
Перший — законсервуватися, сповільнити розвиток, вивчавити максимум із того, що маємо. Але це лише відстрочить неминуче: рано чи пізно ми все одно зникнемо.
Другий шлях — розвиватися одразу в кількох напрямах, шукати нові можливості, нові горизонти. Та навіть цей варіант видається утопічним, адже, як би парадоксально це не звучало, навіть ресурси всесвіту мають межі.
Погляди вчених розійшлися. Одні переконані, що наш космос — лише частина мультивсесвіту, де існують незліченні паралельні реальності. Інші стверджують, що всесвіт унікальний і один-єдиний. Є й третя течія — смілива, зухвала: ті, хто вважають, що людство зможе створювати власні всесвіти.
Поки що все це — лише теорії.
А я… я належу до нового покоління авантюристів і першовідкривачів. Не марю казками про те, чого не існує — я відштовхуюся від реальності нашого сьогодення.
Ми вже налагодили зв’язок через нуль-простір із найближчою до нас зірковою системою — Альфою Центавра, — і відправили туди перші дослідницькі зонди. Та виявилося, що планет, придатних для нашого природного життя, а також таких, які хоча б теоретично можна тераформувати, там немає.
Отже, рішення було очевидним: збудувати в цій системі ресурсні бази та продовжити детальне дослідження всього, що вона може нам запропонувати.
Шлях туди не такий уже й близький, але з появою наших нових технологій стрибків у гіперпросторі переліт займає всього двадцять два цикли, тобто приблизно від ста десяти до ста тридцяти днів. За космічними мірками — майже миттєво.
Ця місія має для мене стратегічне значення. Вона дає шанс вибратися з кредитів, почати нормальне життя та забезпечити гідне майбутнє для наших дітей — Івії та Крістіана. Ми з дружиною йшли до цієї мети протягом десяти років: вона — логіст і аналітик місії, я — інженер і проектувальник майбутньої бази.
Івія та Крістіан теж вирушать з нами — навчатися вони зможуть дистанційно через нуль-простір, адже передача інформації там відбувається миттєво.
Наша кінцева ціль — Proxima b. Там гравітація трохи вища за земну, але після трирічного контракту ми зможемо спокійно повернутися на Землю, закрити іпотеку та кредити за навчання і зайнятися новими науковими проєктами. 
Наша родина — разом із ще десятьма іншими, які пройшли відбір на відправку до далекої Proxima b. Чому далекої? Бо люди ще не літали на такі відстані. А тут — перша місія, і відразу будівництво бази з максимальним автономним забезпеченням. Якщо можливості повернутися назад не буде — це не просто ризик, а умова, чітко прописана в контракті.
Будівництво навіть нового такого корабля зайняло б щонайменше два роки, і додатково — аналіз даних, підготовка систем… Гаразд, не хочу загадувати на гірше.
Якщо ж летіти, то все вже вирішено. Основний час польоту ми проведемо у стані сну, і для нас подорож пройде майже миттєво.