Привид Лілі 2

Мелінда відкрила двері своєї кімнати та ввійшла всередину, зачинивши їх за собою. Вона відкинула свою сумку на ліжко і сіла за стіл, спираючись на лікті. Думки про те, що відбулося в бібліотеці, не відпускали її. "Можливо, Арон зможе мені допомогти зрозуміти це все," - промовила вона вголос.

Позаду скрипнуло крісло, Мелінда повернулась і побачила Арона. Він миттєво помітив напружене обличчя Мелінди та зупинився, розгублено дивлячись на неї.

— Меліндо, що сталося? Чому ти така збуджена? — запитав Арон, підходячи до столу.

Мелінда підвела очі, відчуваючи полегшення від його присутності.

— Ароне, я бачила привида, — почала вона, намагаючись опанувати тремтіння в голосі. — У бібліотеці я побачила дівчину, але це була не просто дівчина, а... привид. Це було жахливо.

Арон обійняв її за плечі, намагаючись заспокоїти.

— Меліндо, може, ти просто втомилася та уява зіграла з тобою злий жарт?

— Ні, Ароне. Я впевнена, що бачила її. Це було так реально, — вона відсторонилася, намагаючись зібратися з думками.

Арон замислився на мить, а потім заговорив:

— Знаєш, деякі люди мають здібність бачити привидів. Це називається медіумізмом. Це рідкісний дар. Медіуми можуть спілкуватися з душами померлих або відчувати їхню присутність. Це може бути дуже важливо, особливо коли потрібно отримати послання від тих, хто покинув цей світ.

Мелінда слухала його, затамувавши подих.

— Тобто я маю такий дар? — запитала вона, намагаючись осягнути почуте.

— Можливо, — кивнув Арон. — Якщо це правда, то це велика відповідальність, але й можливість допомагати іншим.

— Що мені робити з Лілі? Я розумію, що це важливо, але не знаю, як реагувати на її присутність.

— Перше, що треба зробити — прийняти її присутність, — відповів Арон із розумінням. — Спробуй відчути, що вона хоче тобі сказати. Можливо, вона допоможе розкрити таємницю власної смерті.

Слова Арона ще довго відлунювали в голові Мелінди, сидячи за столом у своїй кімнаті, вона нервово гортала сторінки блокнота, намагаючись осмислити все, що сталося за останній день. Думки вирували, наче бурхливий потік: як повідомити друзям про своє моторошне відкриття? Чи готові вони почути цю неймовірну правду? Як відреагують на те, що їхня подруга раптом почала бачити привидів?

Мелінда заплющила очі, і перед нею постали обличчя друзів. Фіона, завжди життєрадісна й готова до пригод, могла б підтримати її навіть у такій надприродній ситуації. Джошуа, спокійний і зосереджений, напевно допоміг би всім зберегти холодний розум перед лицем незбагненного. А Кейт, з її практичним підходом до життя, завжди вміла знаходити рішення в найскладніших ситуаціях.

Проте, попри сильне бажання поділитися всім, що трапилося, Мелінда відчула, як її охоплює сумнів. Вона уявила недовірливі погляди, скептичні посмішки, можливо, навіть страх в очах друзів. Чи зрозуміють вони її? Чи не відвернуться, вважаючи, що вона збожеволіла?

Зітхнувши, Мелінда прийняла нелегке рішення — поки що не розповідати друзям про привида Лілі та свої нові паранормальні здібності. Вона розуміла, що це може не лише налякати їх, але й зруйнувати ту довіру і близькість, які вони будували роками. Натомість вона вирішила самотужки розібратися в цій таємниці, сподіваючись, що настане день, коли вона зможе відкрити друзям усю правду, і вони зрозуміють її. На наступний день був вихідний, і Мелінда зрозуміла, що більше не може тримати все в собі. Вона потребувала підтримки, розуміння, а можливо, й поради. Після довгих вагань вона вирішила, що Фіона, з її відкритістю та здатністю сприймати незвичайне, могла б стати тією людиною, якій можна довірити свою таємницю.

Зібравшись із духом і глибоко вдихнувши, Мелінда вирушила до будинку Фіони. Дорогою вона подумки репетирувала розмову, намагаючись знайти правильні слова, щоб пояснити неймовірність того, що з нею відбувається. Коли вона нарешті постукала у двері, серце гупало так сильно, що, здавалося, от-от вискочить з грудей.

Фіона відчинила двері, і на її обличчі з'явився вираз здивування, змішаного з радістю від несподіваного візиту подруги. Однак, помітивши напружений вигляд Мелінди, вона стурбовано підняла брови:

— Привіт, Меліндо! — голос Фіони звучав весело, але з ноткою занепокоєння. — Щось сталося?

— Фіоно, нам треба поговорити, — сказала Мелінда, намагаючись говорити спокійно. — Я знайшла дещо важливе. Це стосується Лілії, дівчини, яку вбили 50 років тому в нашій школі.

Фіона нахмурилася, але кивнула:

— Добре, зустрінемось у парку, на нашому місці, завтра після обіду. Я повідомлю Джошуа та Кейт.

Мелінда полегшено зітхнула. Попрощавшись із Фіоною, вона повернулася додому. Наступного дня, ретельно зібравши всі газетні вирізки та нотатки, вона запакувала їх у сумку і вирушила до парку. Настав час поділитися своїми відкриттями та разом з друзями знайти відповіді на питання, які не давали їй спокою.

Серце Мелінди калатало від хвилювання, коли вона наближалася до їхнього улюбленого місця в парку. Вона знала, що ця зустріч може змінити все, і сподівалася, що друзі зрозуміють важливість її відкриття.

Через годину всі четверо зібралися у затишному куточку парку, де стояв величезний замшілий камінь. Це місце завжди здавалося їм особливим, сповненим таємничої енергетики спокою і натхнення. Древній валун, вкритий м'яким зеленим мохом, немов зберігав у собі відголос давно минулих часів. Його поверхня була прохолодною на дотик, а в тріщинах ховалися крихітні папороті та лишайники. Навколо каменя росли старі дуби, чиї могутні крони створювали природний шатер, відгороджуючи цей куточок від решти світу. Сонячне світло, пробиваючись крізь листя, утворювало на землі химерні візерунки, які постійно змінювалися під подихами легкого вітерцю. Повітря було наповнене п'янким ароматом свіжоскошеної трави та польових квітів, що росли неподалік. Десь у гілках дерев мелодійно виспівували пташки, додаючи до атмосфери відчуття безтурботності та спокою. Фіона, Джошуа та Кейт вже очікували на Мелінду, розташувавшись на м'якій траві біля величезного замшілого каменя. Їхні обличчя відображали суміш цікавості та занепокоєння. Фіона, як завжди, випромінювала енергію, її руді кучері яскраво контрастували з навколишньою зеленню. Джошуа, зосереджений і врівноважений, задумливо крутив у руках травинку. Кейт, притулившись до каменя, пильно стежила за наближенням подруги.