Привид Лілі.

Наступного ранку Мелінда прокинулася від шуму дощу, що барабанив по шибках. Вона перевернулася на інший бік, намагаючись знову заснути, але думки про вчорашній день не давали спокою. Зрештою, зрозумівши, що сон не повернеться, дівчина підвелася з ліжка.

Підійшовши до вікна, Мелінда побачила похмурий осінній пейзаж. Дерева скидали останнє листя, яке вкривало землю золотавим килимом, перетвореним дощем на мокру кашу. Зітхнувши, вона потягнулася і спустилася на кухню.

Мама вже готувала сніданок. Аромат свіжих тостів і гарячого шоколаду створював затишну атмосферу навіть у цей похмурий день.

— Доброго ранку, мамо, — привіталася Мелінда, сідаючи за стіл.

— Доброго ранку, люба, — усміхнулася мама. — Як спалося?

— Непогано, — збрехала Мелінда, не бажаючи розповідати про свої тривоги.

Після сніданку дівчина піднялася до своєї кімнати збиратися до школи. Вона одягла улюблене темно-синє пальто, яке ідеально пасувало до дощової осені, підібрала шапку та шарф у тон і глянула у дзеркало.

— Ну що ж, вперед, — прошепотіла вона, намагаючись додати собі впевненості.

На вулиці дощ трохи вщух, але Мелінда все одно розкрила парасольку. Крокуючи до школи під шум крапель, вона роздумувала про прийдешній день і про те, як нові почуття вплинуть на її звичне життя.

Біля входу до школи Мелінда зустріла Фіону.

— Привіт! — радісно гукнула подруга. — Як ти сьогодні?

— Вітаю, — усміхнулася Мелінда. — Хоч і дощить, але настрій непоганий.

– Це добре, – відповіла Фіона, підморгуючи. – Може, сьогодні знову побачимо нашого старшокласника?

Мелінда відчула, як її обличчя почервоніло.

– Побачимо, – ухилилась вона від прямої відповіді.

Подруги зайшли до школи, роздяглися і попрямували до класу. Коридори вирували життям - учні поспішали на уроки. Мелінда, однак, не могла позбутися думок про Кайла. Можливо, сьогодні їй пощастить з ним поговорити.

На великій перерві Мелінда домовилася зустрітися з Фіоною, Кейт і Джошуа на шкільному подвір'ї. Коли пролунав дзвінок, вона швидко зібрала речі та вийшла надвір. Дощ уже припинився, але повітря залишалося свіжим, напоєним ароматом вологого листя. Озирнувшись у пошуках друзів, Мелінда зрозуміла, що вони затримуються. Вона сховалася під розлогим деревом, яке захищало від поодиноких крапель, що зрідка падали з гілок. Осіннє подвір'я зачаровувало: золотаве та багряне листя створювало казкову атмосферу. Вдихнувши свіже повітря і милуючись краєвидом, дівчина відчула, як напруга потроху відступає.

Неподалік однокласники бавилися біля лавок, а група старшокласників про щось жваво дискутувала. Легкий вітерець пестив обличчя Мелінди, повертаючи її до роздумів. Попри прохолоду, осінній день здавався затишним, і вона вирішила насолодитися цим моментом. Обіймаючи себе руками для тепла, Мелінда згадувала вчорашню розмову з Фіоною про Кайла.

Раптом за спиною пролунав знайомий голос:

— Меліндо! — це була Фіона, яка підбігла, трохи задихаючись. — Вибач за запізнення, ми з Кейт затрималися на розмові з учителем.

Мелінда усміхнулась і обійняла подругу.

— Нічого страшного, я щойно прийшла. А де Кейт і Джошуа?

Фіона озирнулася навколо.

– Кейт ще в коридорі, вона теж скоро буде. А Джошуа... ну, він, мабуть, ще збирає свої речі. Він завжди затримується.

Мелінда посміхнулася, згадуючи звичку Джошуа завжди залишати все на останню хвилину.

– Зрозуміло, – відповіла вона. – Тоді чекаємо на них тут.

Фіона кивнула, і вони почали розмовляти, обговорюючи останні новини. Мелінда відчула, як її настрій підіймається, коли вона спілкувалася з подругою. Всупереч хвилюванню через Кайла, їй було приємно бути в компанії своїх друзів, які завжди підтримували й розуміли її.

Через кілька хвилин з'явилася Кейт, весело махаючи їм рукою.

– Привіт, дівчата! – вигукнула вона. – Вибачте за затримку, у нас була справжня дискусія з вчителькою.

– Кейт тепер з нами, – відповіла Мелінда, усміхаючись. – Тепер чекаємо на Джошуа.

Кейт кивнула і приєдналася до них, спілкуючись і ділячись враженнями від уроків.

Нарешті, Джошуа вийшов з дверей школи, посміхаючись і махаючи рукою.

– Вітаю, друзі! Перепрошую за мою непунктуальність, – промовив він, наближаючись до гурту з винуватою усмішкою. – Які новини в нашому славетному товаристві?

– Привіт, Джошуа! – сказала Фіона, посміхаючись. – Зараз розповімо про Кайла, але спершу маємо обговорити те, що сталося на уроці історії.

Джошуа, заінтригований, подався вперед, його очі заблищали цікавістю.

– Ну ж бо, розказуйте! Невже ви знову схрестили словесні мечі з нашою вельмишановною наставницею?

Мелінда засміялася, похитуючи головою.

– Так, і цього разу суперечка була дуже жорсткою. Все почалося з того, що пані Воронович почала говорити про важливість певної битви, і я не змогла втриматися, щоб не поставити під сумнів її думку.

Фіона кивнула, згадуючи момент.

– Мелінда почала ставити запитання, і це тільки підігрівало дискусію. Вона стверджувала, що битва не була настільки вирішальною, як про це говорять у підручниках.

Мелінда продовжила:

– І пані Воронович розлютилася! Вона почала доводити свою думку, але я не здавалася і продовжувала наполягати на своєму.

Фіона додала:

– Мелінда просто хотіла, щоб вчителька розглянула інший погляд. Ми ж маємо бути критично вдумливий, так?

Джошуа розплився в лукавій усмішці та ледь помітно хитнув головою, наче мудрий філософ.

– Ох, ці ваші словесні баталії! Вони мені вже як рідні. Чую запах інтелектуальної порохівниці за милю.

Фіона продовжила:

– Нарешті, пані Воронович визнала, що у Мелінди є свій погляд, але наполягла, що підручники все ж таки мають рацію. Ми всі сміялися, коли урок закінчився. Це було весело, але трохи напружено.

Мелінда додала:

– Я просто хотіла показати, що історія не завжди чорно-біла. Є багато нюансів, які варто враховувати.