Карти Таро.

Сьогодні, коли до літніх канікул залишалося лише кілька тижнів, несподівано скасували останній урок. Пані Крачинська, вчителька математики, захворіла, подарувавши учням додаткову годину свободи. Мелінда відчула, як її переповнює радісне передчуття: ще трохи – і настане довгоочікуване літо, час нових пригод і, можливо, нових таємниць. Фіона запропонувала Мелінді прогулятися парком, і вони вирушили туди разом. Парк був укритий свіжою зеленою травою та яскраво квітучими рослинами. Дівчата гуляли доріжками, слухаючи спів птахів і насолоджуючись весняним сонцем.

- Я так рада, що весна нарешті прийшла! Це така чудова пора року, - сказала Мелінда, вдихаючи тепле повітря.

- Так, це справді неймовірно! А що ти думаєш про цей рік? Він приніс багато змін, - відповіла Фіона, обертаючись до подруги.

Мелінда задумалася. Цей рік дійсно був наповнений пригодами й відкриттями. Вона відчувала, що змінюється і росте з кожним днем. Але є щось, що вона тримає в таємниці від своїх друзів. Вона знала, що це її секрет.

Фіона мала веселий і грайливий характер, який завжди робив її оточення яскравішим. Вона була завжди готова до пригод і нових вражень, що зробило її дуже популярною серед однокласників. Її життєрадісний настрій і посмішка завжди підіймати настрій іншим, і вона легко знаходила спільну мову з усіма навколо. Фіона була не просто популярною, а й справжнім джерелом натхнення для багатьох. Її невичерпна енергія та оптимізм завжди знаходили відгук у серцях оточення. Вона вміла слухати та підтримувати, завжди готова допомогти у важку хвилину. Її доброта і щирість робили її незамінною подругою, а її сміх і жарти завжди створювали атмосферу радості й безтурботності.

Мелінда вперше побачила Фіону у свій перший день у школі. Фіона увійшла до класу з таким енергійним і веселим настроєм, що неможливо було не звернути на неї уваги. Мелінда відразу помітила її руде кучеряве волосся, яскраві веснянки й великі зелені очі з довгими віями. Фіона посміхалася і невимушено розмовляла з усіма. Мелінда, набравшись сміливості, вирішила підійти.

— Привіт, я Мелінда, — сказала вона, наближаючись.

— Привіт, Меліндо! Я — Фіона! — миттєво відреагувала дівчина з радісним виразом обличчя. — Ти, мабуть, новенька?

— Так, це мій перший день тут, — відповіла Мелінда, відчуваючи, що знаходить спільну мову з цією життєрадісною дівчиною.

— Вітаю в нашій школі! — Фіона широко посміхнулась. — Хочеш познайомитися з рештою класу?

Мелінда кивнула, і ось вони вже вирушили разом, відкриваючи для себе нових друзів і пригоди, які чекали на них. Минув час, і тепер Мелінда з Фіоною прогулювалися парком, вдихаючи свіже весняне повітря. Мелінда мовчки спостерігала за природою, думаючи про свою дружбу з Фіоною. Вона згадувала їхні нескінченні розмови, щирий сміх та спільні пригоди. Для Мелінди цей час був надзвичайно цінним. Фіона стала не лише її найкращою подругою, а й справжнім джерелом натхнення та підтримки, особливо у ті моменти, коли Мелінда найбільше цього потребувала.

- Фіоно, ти знаєш, як я вдячна за нашу дружбу? - Мелінда зупинилася і подивилася на свою подругу з виразом щирої вдячності.

- Так, я теж вдячна за нашу дружбу, Меліндо. Ти для мене дуже важлива, - відповіла Фіона, обіймаючи свою подругу.

Подруги сіли на лавці в парку, насолоджуючись сонячним днем. Мелінда раптом згадала про свого кота Саймона.

— Ти знаєш, Фіоно, вчора Саймон приніс мені мишу в подарунок, — розповіла Мелінда, сміючись. — Він так гордо ніс її в зубах, я мало не розтанула від його виразу.

— Ох, це так типово для котів! — відповіла Фіона з посмішкою. — Вони завжди вирішують дарувати нам свої "добрі" здобичі.

— Але знаєш, вони роблять це з найкращими намірами, — додала Мелінда. — Саймон, наприклад, думає, що мені це дуже подобається.

— Так, звісно, у них дійсно чудове почуття гумору, — погодилась Фіона, удаючи, що серйозно замислилась над цим.

Після короткої паузи Фіона підняла брову і з цікавістю подивилась на подругу:

— А ти останнім часом займалась чимось цікавим?

— Ох, нічого особливого, — відповіла Мелінда, намагаючись не видати свою таємницю. — Просто трохи читала і займалася різними дрібницями.

— Це чудово! Які книжки ти читала? — запитала Фіона, ловлячи кожне слово своєї подруги.

— В основному міфи та пригодницькі романи, — пояснила Мелінда. — Ти ж знаєш, я завжди любила книги.

— Так, це точно! — погодилась Фіона. — А знаєш що? Я сьогодні зроблю тобі сюрприз. Я приготувала для тебе щось особливе. Підімо до мене, я тобі покажу!

Мелінда радісно погодилась, і разом з Фіоною вони вирушили у напрямку дому своєї подруги, передчуваючи нову цікаву пригоду. Дівчата увійшли до кімнати Фіони. Простір був залитий м'яким світлом, що проникало крізь велике вікно з мереживними фіранками. Стіни, пофарбовані у ніжний персиковий колір, створювали атмосферу затишку та спокою. У центрі кімнати розташувалося велике ліжко з пухнастою ковдрою та купою різнобарвних подушок, які так і кликали прилягти й відпочити. Навпроти ліжка стояв масивний дерев'яний стіл для навчання, заставлений книжками, зошитами та канцелярським приладдям. Над столом висіла коркова дошка, на якій були приколоті записки та малюнки. Стіни прикрашали картини з мальовничими пейзажами, які, здавалося, оживали від сонячного світла, що грайливо танцювало по їхній поверхні. На полицях, окрім численних книжок різних жанрів, красувалися цікаві сувеніри з різних країн та маленькі фігурки фантастичних істот. У кутку кімнати розмістився затишний куточок для читання з м'яким кріслом-мішком та невеликим круглим столиком, на якому стояла ароматична свічка та кілька улюблених книг Фіони.

— Як тобі моя кімната? — запитала Фіона, підводячи Мелінду до великого старовинного дзеркала на стіні.

Дзеркало було обрамлене витонченими різьбленими візерунками, що нагадували старовинні казкові мотиви. Воно виглядало так, ніби могло бути порталом у чарівний світ, і Мелінда не могла відвести від нього погляд.