Вища школа

Цей ранок мав особливе значення для Мелінди — він знаменував її перший день у Вищій школі. Літні канікули добігли кінця, і попереду відкривався шлях, сповнений нових викликів. Прокинувшись із першими променями сонця, Мелінда відчула трепетне хвилювання, змішане з передчуттям незвіданого. У свої п'ятнадцять років Мелінда стояла на порозі нового етапу життя. Підійшовши до дзеркала, вона зосереджено почала готуватися до важливого дня.

Шкільна форма, що чекала на Мелінду, випромінювала елегантність і вишуканість. Дівчина з трепетом почала вдягатися, відчуваючи, як кожен елемент одягу додає їй впевненості. Біла блузка з комірцем-стійкою та витонченою мережкою навколо шиї ніжно огорнула її тіло, підкреслюючи стрункий силует. Темно-сіра спідниця, що сягала трохи вище колін, м'яко розширювалася, забезпечуючи свободу рухів. Плетений пояс зі шкільною емблемою нагадував про традиції та спадщину навчального закладу. Сріблясто-сіра краватка з діагональними темно-синіми смужками гармонійно доповнила образ. Зав'язавши її акуратним вузлом, Мелінда поглянула на своє відображення і задоволено усміхнулася. Синій жакет із тонкою сріблястою облямівкою надавав її постаті одночасно строгості та витонченості. Вона застебнула круглі сріблясті ґудзики, прикрашені дрібними зірочками, відчуваючи, як формальний вигляд налаштовує її на навчальний лад. Темно-сині шкарпетки з мереживним краєм і чорні туфлі на невисокому підборі завершили ансамбль. Останнім штрихом став тонкий сріблястий браслет із підвіскою у вигляді маленької зірочки – символу її курсу, який Мелінда одягла на лівий рукав жакета.

Вона витягнула з шухляди гребінець і почала акуратно розчісувати своє густе, чорне волосся. Воно спадало на плечі гладкою шовковистою хвилею, сяючи на світлі. Кожне пасмо було доглянуте, м'яке і приємне на дотик. Розділивши волосся на дві рівні частини, вона взяла одну з них і обережно почала заплітати косу. Її пальці спритно перебирали пасма, акуратно переплітаючи їх між собою. Кожен рух був точним, мов умілий танець рук, і коса виходила щільною та рівною. Коли вона дійшла до кінця, обережно зав'язала косу тонкою синьою стрічкою, яка злегка блищала і відтіняла її темне волосся. Перейшовши до іншої частини, вона повторила цей процес з такою ж ретельністю. Чорне волосся слухняно вкладалося в косу, пасмо за пасмом, формуючи акуратний узор. Закінчивши другу косу, вона зав'язала її такою ж стрічкою, щоб обидві коси виглядали однаково.

Мелінда подивилася на своє відображення в дзеркалі. Чорні коси симетрично лежали на її плечах, підкреслюючи овал обличчя і виділяючи яскраві риси. Вони гармонійно доповнювали її строгий образ у шкільній формі, додаючи йому елегантності й певної грайливості. Задоволена результатом, вона трохи послабила стрічки, щоб коси виглядали природніше, але все ж таки акуратно. Вона ще раз провела рукою по косах, переконавшись, що вони міцно тримаються, і її волосся не заважатиме протягом дня. Наостанок Мелінда взяла свою шкільну сумку через плече з темно-синьої тканини, на якій було вишито ініціали школи, і знову поглянула на себе в дзеркалі. Вона була готова до нового навчального року, сповненого знань і пригод.

Спустившись до кухні, Мелінда відчула аромат свіжоспеченого хліба та какао, що наповнював повітря. Вона побачила, як мама, Іларія, стояла біля плити, готуючи сніданок. Сонячне світло, що проникало крізь вікно, створювало теплу, затишну атмосферу.

- Доброго ранку, люба. Як ти себе почуваєш? – запитала Іларія, повертаючись до доньки з ніжною усмішкою. Вона поставила на стіл тарілку з ароматним омлетом, прикрашеним свіжою зеленню, та чашку гарячого какао з маленькими зефірками, що повільно танули на поверхні.

Мелінда глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти тремтіння в животі.

— Чесно кажучи, трохи хвилююся, але загалом почуваюся добре, — відповіла вона, сідаючи за стіл. Її пальці несвідомо погладжували гладеньку поверхню столу, видаючи приховану нервозність.

Іларія підійшла до доньки та ніжно поклала руку їй на плече. Мелінда відчула тепло материнської долоні, яке, здавалося, проникало глибоко в душу, заспокоюючи її хвилювання.

— Не переживай, серденько, все буде гаразд, — сказала мати лагідним тоном. — Перший день завжди трохи напружений, але я впевнена, що ти впораєшся. Ти розумна і сильна дівчинка, і я пишаюся тобою.

Ці слова огорнули Мелінду, немов тепла ковдра, і вона відчула, як її впевненість зростає. Вона почала їсти сніданок, насолоджуючись кожним шматочком. Омлет був ніжним і пухким, а какао – солодким і ароматним, зігріваючи її зсередини.

Після сніданку Мелінда підвелася зі стільця, відчуваючи приплив енергії та готовність до нового дня. Вона обняла маму, вдихаючи знайомий аромат ванілі та лаванди, який завжди асоціювався з домашнім затишком і любов'ю.

— Дякую, мамо, — тихо промовила вона, перш ніж відступити.

Мелінда підійшла до дверей і спокійно відчинила їх. На порозі її зустріло м'яке сонячне світло та свіже повітря, наповнене ароматами ранкової роси та квітів. Легкий вітерець ніжно торкнувся її обличчя, ніби підбадьорюючи. День був особливим – перший день після літніх канікул, і повернення до школи наповнювало серце Мелінди приємним очікуванням нового. Вона вирушила до школи розміреною ходою, насолоджуючись ранковою тишею.

Дорвіль був містечком, яке поєднувало в собі загадкову красу природи й тиху чарівність давніх традицій. Воно розкинулося серед пагорбів, оточених густими лісами, які, здавалося, охороняли це місце від зовнішнього світу. Кам'яні будинки з високими дахами, побудовані ще декілька століть тому, мовчки свідчили про його багатолітню історію. У віконницях будинків часто можна було побачити свіжі квіти, що додавало особливого шарму вузьким вулицям, які звивалися, наче стрічки, серед густої зелені. Центр Дорвіля був схожий на серце міста – там панувала жвавість і життя. Ранковий базар у вихідні дні, де місцеві жителі продавали свої вироби, свіже молоко та овочі, завжди привертав увагу не лише містян, а й рідкісних мандрівників. Навколо ринкової площі стояли старовинні кам'яні крамниці, кожна з яких виглядала наче маленький скарб. Тут продавали все: від прикрас до старих книг, сторінки яких були пожовклі від часу.