Зустріч з фамільяром

Літо огортало світ Мелінди теплим серпанком самотності. Батьки, поглинуті роботою, залишали дівчину наодинці з її думками та мріями. Але для Мелінди ця самотність була не тягарем, а дорогоцінним даром. 
Кожен ранок починався з пробудження. Перші промені сонця, немов чарівні пензлики, розфарбовували сад у яскраві кольори життя. Мелінда, затамувавши подих, спостерігала за цим дивом з вікна своєї кімнати. Легкий сніданок і ранкова зарядка заряджали її енергією, яка потім перетворювалася на сторінки прочитаних книг та турботу про квіти. Обідня пора перетворювала сад на її особисте королівство. Тут кожна рослина мала свою історію, кожен камінчик - таємницю. Іноді Мелінда влаштовувала казкові пікніки під кронами дерев або губилася у світах улюблених книг, сидячи в затінку старої яблуні, яка, здавалося, шепотіла їй давні легенди. Вечори приносили з собою особливу магію. Готуючи вечерю, Мелінда вкладала в кожну страву частинку своєї душі, чекаючи на повернення батьків. А потім, коли сонце повільно опускалося за горизонт, вона виходила на терасу. Тут, насолоджуючись прохолодним морозивом або соковитими фруктами, дівчина розмірковувала про день, що минув, і мріяла про майбутнє.

Літо добігало кінця, і Мелінда відчувала, як природа готується до змін. Одного дня, коли сонце вже не палило так нещадно, вона вирішила підготувати сад до приходу осені. З граблями в руках вона ніжно торкалася кожної рослини, немов прощаючись з літом.

Раптом тихий звук порушив гармонію саду. За пишним кущем розгорталася драма життя і смерті: величезний ворон атакував беззахисне кошеня. Серце Мелінди завмерло від жаху, але лише на мить. Не вагаючись, вона кинулася на допомогу, її крик прорізав повітря, відганяючи чорного нападника. Тремтячими руками Мелінда підняла маленьке створіння, відчуваючи, як шалено б'ється його крихітне серце. Вона прошепотіла:

— Тихіше, маленький. Тепер ти в безпеці.

Обгорнувши кошеня м'яким рушником, Мелінда попрямувала до тітки Терези, сподіваючись на її допомогу. Біля дверей вона постукала і стала чекати. Незабаром Тереза відчинила двері й здивовано глянула на племінницю з рушником у руках.

— Меліндо, що це в тебе? — запитала вона, зачиняючи двері.

— Тітко Терезо, я знайшла це кошеня біля струмка. На нього напав ворон, і воно виглядає дуже наляканим. Можливо, ви зможете допомогти? — пояснила Мелінда, розкриваючи рушник.

Тереза зітхнула і ніжно погладила малюка по голівці.

— Ах, бідолашний! Добре, ходімо всередину. Я його огляну і подумаю, як допомогти, — сказала вона.

У кімнаті Мелінда поклала кошеня на стіл, а Тереза почала огляд. Вона уважно обстежила його, ретельно перевіряючи кожну лапку та хвостик.

— Він дуже слабкий і наляканий, але, здається, здоровий. Йому потрібен час, щоб відновитися, — підсумувала вона.

Мелінда зітхнула з полегшенням.

— Дякую, тітко Терезо. Я подбаю, щоб йому було комфортно в нашому домі, — сказала вона, обіймаючи тітку.

— Зачекай, я протру йому оченята розчином і дам молока. Вдома погодуєш з піпетки, — порадила Тереза.

Вона обережно очистила вушка та очі кошеняти ваткою, змоченою в розчині.

— Тепер він готовий до дороги, — сказала Тереза, даючи Мелінді пляшечку з молоком і піпетку. — Годуй його кожні три години та тримай у теплі. Йому потрібен спокій, щоб одужати.

Мелінда подякувала тітці й вирушила додому. Їй було боляче бачити, як страждає крихітка, і вона пообіцяла собі зробити все, щоб він був щасливий.

Повернувшись додому, Мелінда обережно поклала кошеня на своє ліжко. Воно тихенько пискнуло, дивлячись на неї маленькими, довірливими оченятами.

Сівши поруч, вона взяла пляшечку з молоком і піпетку. Обережно набравши молока, вона піднесла піпетку до ротика кошеняти. Кожна крапля була важлива, і Мелінда гостро відчувала свою відповідальність.

Кошеня пило молоко з голодним апетитом, його маленькі лапки робили рухи, немов воно висловлювало свою вдячність. Мелінда спостерігала за ним з турботою і ласкою. Це було нове відчуття, вона відчувала радість і щастя від того, що могла допомогти цьому маленькому і беззахисному створінню.

Після того, як кошеня наситилося, Мелінда погладила його м'яку шорстку і поцілувала маленьку голівку.

— Ти в безпеці тепер, мій малий друже, — сказала вона, відчуваючи, як серце наповнюється теплом і любов'ю. — Я завжди буду поруч із тобою.

Мелінда вирішила, що кошеня заслуговує на ім'я. Вона обняла маленьке пухнасте створіння, відчуваючи, як воно м'яко муркоче.

-Ти будеш моїм Саймоном, - сказала вона, гладячи його м'яку шорстку. - Це ім'я означає "слухняний", і я сподіваюся, що ти будеш слухняним і веселим другом для мене.

Саймон муркотів у відповідь, ніби розумів кожне слово Мелінди. Вона відчувала, як кошеня розслабляється під її ласкавими руками, і радість наповнювала її серце. Тепер вони були справжніми друзями, готовими ділити радощі й турботи. Мелінда усміхнулася, дивлячись, як Саймон грайливо намагається вловити її пальці. Його крихітні лапки швидко рухалися, а очі блищали від захвату. Вона відчувала тепло його тіла і муркотіння, що резонувало в її руках, створюючи відчуття затишку та спокою.

Мелінда ніжно погладила Саймона по голові та мрійливо промовила:

— Знаєш, малий, я завжди мріяла про такого друга, як ти. Когось, з ким можна ділитися секретами та пригодами.

Вона обережно поклала кошеня на подушку поруч і потягнулася за книжкою на столі. Раптом тихий шурхіт привернув її увагу. Мелінда повільно підвелася, і з темного кутка кімнати несподівано вийшов Арон.

— Привіт, Меліндо! — вигукнув він, піднімаючи руки. — Я вирішив зробити тобі сюрприз!

Дівчина здивовано глянула на нього.

— Ароне, що ти тут робиш так пізно? — запитала вона, намагаючись приховати роздратування за усмішкою.

Не встигла вона договорити, як Саймон стрибнув на край ліжка, наїжачившись і загрозливо шиплячи на Арона.

— Ого, хто тут у нас захисник? — засміявся Арон, дивлячись на розлюченого котика. — Саймоне, я не збираюся тебе кривдити. Чесне слово.