Перші кроки в магії

За вікном настав вечір, легкі краплі дощу стукали по склу, створюючи ніжну симфонію природи. Мелінда сиділа за столом, занурена в читання книги про мандрівника, який об'їздив безліч міст і країн. Свічка поруч тихо й спокійно горіла, випромінюючи м'яке, тепле світло, що освітлювало сторінки книги. Раптом щось змінилося. Дівчина відірвала погляд від рядків і подивилася на полум'я свічки. Вогонь ніби ожив, ставши незвичайно привабливим і магнетичним. Вона не могла відвести очей від закруженого у танці язичків полум'я, що грали з тінями на стінах.

— Дивно, — прошепотіла вона, відчуваючи незрозуміле трепетання всередині. Її рука, ніби підкоряючись невидимій силі, повільно потяглася до вогню. Коли кінчики її пальців наблизилися до полум'я, сталося щось неймовірне. Полум'я відповіло на її дотик, і вона відчула, як тонка хвиля тепла огорнула її руку. Вона очікувала відчути біль від опіку, але замість цього відчула приємне тепло, що розповсюдилося по всьому тілу. Це тепло було не просто фізичним — воно проникало глибше, до самих кутків її душі. В ту мить Мелінда відчула зв'язок зі стихією вогню, немов пробуджуючи в собі приховані сили. Вона закрила очі та побачила уявні образи: ліси, що палали у вогні, вогняні моря і стародавні феєричні ритуали, де вогонь грав головну роль. Вона відчула себе частиною цього величного дійства, ніби її душа злилася з полум'ям, яке очищало і наповнювало її новою енергією. Коли вона відкрила очі, полум'я свічки знову було звичайним, але в її серці залишився слід цього магічного досвіду. Вогонь став для неї особливим, джерелом сили та натхнення. За вікном наставав пізній вечір, і дощ перетворився на м'який, майже нечутний шепіт. Мелінда, досі під враженням від свого досвіду зі стихією вогню, сиділа за своїм столом, обдумуючи нові відчуття. Вогонь свічки тремтів, кидаючи тіні на стіни кімнати, і кожен рух тіні відображав її внутрішнє хвилювання.

Раптом свічка почала миготіти, наче реагуючи на присутність чогось або когось. Повітря в кімнаті стало густішим, наповнилося відчуттям невидимої сили. Мелінда насторожено озирнулася, її серце забилося швидше, ніби попереджаючи про щось невідоме.

— Хто тут? — прошепотіла вона, її голос ледь чувся в напівтемряві, відображаючи тривогу. Світло свічки згасло на мить, і коли знову спалахнуло, перед нею стояв він — Арон. Його поява була настільки раптовою, що здавалося, ніби він матеріалізувався з повітря.

— Скучила за мною? — запитав він, широко усміхаючись, його очі блищали зухвалістю. Він почав оглядати кімнату, повільно проходячи вздовж стін.

Мелінда дивилася на нього, не відриваючи погляду. У її грудях наростав гнів, змішаний з розчаруванням. Як він міг так довго не з'являтися? А якби з нею сталося щось страшне? Він же Хоронитель! Як він міг так безвідповідально зникнути?

— Ні, не скучила, — відповіла Мелінда холодно, повільно повертаючи погляд до книги, ніби нічого особливого не сталося. Її голос був спокійним, але всередині клекотіла буря емоцій.

Арон зупинився серед кімнати, здивовано подивився на дівчину, поклав руки в кишені. Його поведінка була спокійною, але в очах читалося здивування.

— Ну то, може, я піду? — запитав він, сподіваючись на відповідь, яка могла б змінити все.

— Іди, — відповіла Мелінда незворушно, продовжуючи дивитися в книгу.

Ззовні вона виглядала впевненою, мов скеля, але всередині вирувала справжня буря емоцій. Її серце билося швидше, а думки мчали одна за одною. Вона відчувала змішані почуття — гнів, розчарування, але водночас і полегшення, що він нарешті з'явився.

Арон не зрушив з місця. Він відчував, що її холодність — це лише маска, за якою ховаються справжні почуття.

— Меліндо, я тут не для того, щоб піти, — сказав він тихо, але впевнено. — Я прийшов, щоб допомогти тобі зрозуміти силу, яку ти в собі відкрила. Ми маємо багато чого навчитися одне в одного.

Її очі знову зустрілися з його, і вона відчула, як її внутрішня буря починає вщухати, а серце підказувало, що вона повинна дати йому шанс. Вона зітхнула і повільно кивнула.

— Добре, Ароне. Але перед тим я маю зрозуміти, хто ти. Так, я знаю, що ти мій Хоронитель. Скільки вас, як ви вибираєте кого вам оберігати, де ви, коли ось так зникаєте на місяць? Я маю знати, — Мелінда зірвалася зі стільця і підбігла до Арона.

Вона стояла перед ним і дивилася прямо в очі. Її рішучість була настільки сильною, що Арон не витримав цей погляд і відвів очі. Він на мить замовк, збираючи думки. Його обличчя стало серйозним, і він почав говорити, добираючи слова з великою обережністю.

— Ми, Хоронителі відьом, існуємо вже тисячі років. Кожен з нас обирає свою підопічну за покликом душі, відчуваючи, де нас найбільше потребують. Ми не просто оберігаємо, а навчаємо, допомагаємо розкрити справжній потенціал, — він на мить зупинився, зітхнувши.

— Коли ми зникаємо, це не тому, що ми не хочемо бути поруч. Ми маємо інші обов'язки, іноді в інших світах чи вимірах. Але ми завжди повертаємося, коли нас потребують найбільше.

Мелінда слухала, і її гнів почав розвіюватися. Вона розуміла, що Арон не просто зник без пояснення, а мав свої причини.

— Але чому саме я? — запитала вона тихо, в її голосі відчувалася цікавість і надія.

— Ти особлива, Меліндо, — відповів Арон. — Твоя сила велика, і тобі належить виконати важливу місію. Ти не лише відьма, ти — ключ до збереження балансу між світами. І я тут, щоб допомогти тобі зрозуміти це і підготуватися до майбутніх випробувань.

Мелінда знову відчула, як її серце наповнюється рішучістю. Вона кивнула, приймаючи його слова і свою долю.

— Добре, — сказала вона, злегка усміхаючись. — Почнім.

— Ти відчула силу вогню, — сказав він, підходячи до столу, на якому стояла свічка.

— Ти підглядав за мною? — різко перебила його Мелінда. Її погляд врізався в нього, немов кинджал.

— Тихо, заспокойся, — Арон відсторонився руками від неї, намагаючись зупинити її хвилю обурення. — Як ти можеш так думати? Хоронителі дуже відчувають своїх підопічних, особливо, якщо активується їхня Сила.