Розділ 5. Книга стихій

  Того ж вечора, щойно я висушилася та переодяглася, ніхто не міг би відірвати мене від ліжка. Одразу, як переступила поріг дому, я кинула пакети з продуктами на стіл і побігла в кімнату. Надворі вже почало смеркати. Лише раптовий стукіт у двері змусив мене підвестися.

  Хто це міг бути? Батьки — ні, вони мають ключі, та й повернуться з-за кордону лише за тиждень. Почулося ще кілька ударів і голос:

— Це я. Стефан.

  Я деякий час стояла, притулившись до дверей.

— Чому ти прийшов? — мій голос звучав напрочуд по-дитячому.

— Я хотів дещо сказати... Можна зайти?

  ​Я відчинила. Стефан увійшов і одразу промовив:

— Вибач. І щодо того, що сталося сьогодні... — він зробив паузу, від якої моє серце пішло в п'яти. — Я радий.

— Радий? — я не знала, що мене шокувало більше: його слова чи те, що він раптом засміявся.

— Не так висловився. Я мав на увазі, що я не один такий. Але як це сталося? Ти контролюєш і воду також?

  Від його слів стало неймовірно легко.

— Це доволі довга історія...

— Ну, раз довга, я з радістю послухаю. Ти ж не проти, що я теж зайшла? — з-за спини Стефана з’явилася Катя. Її біляве волосся гойдалося від вечірнього вітру.

— Катя? Заходь!

— Тільки двері закрий, холодно! — прогарчав Стефан, а Катя лише підморгнула мені.

***

  Сюрпризи на цьому не закінчилися. У вікно дзьобом постукав Флін. Коли я впустила його, він закружляв по вітальні й кинув на диван стару книгу.

— Це твій фамільяр? — невпевнено спитала Катя.

— Так, це Флін, — я глянула на папугу, який уже вмостився спати. — Агов, сонько, я думала, ти не повернешся, — промовила я в думках.

—Те, що я лінивий, не означає, що я не тримаю обіцянок, — відповів він і, лінуючись сперечатися далі, заснув.

  Стефан підійшов до знахідки:

— А це що за книга?

 Раптом Флін заговорив уголос скрипучим, але поважним голосом:

— Це Книга Стихій. Путівник для тих, хто оволодів силою. Магія ділиться на чотири стихії: воду, землю, вогонь і вітер. Рідко, але трапляється, що в одній людині зустрічаються два види. Якщо в роду були маги, то разом із отриманою здатністю може пробудитися і спадкова частка.

— Отже, це випадок Еммелі? — запитав Стефан.

— Саме так. А ти, як я розумію, свою силу успадкував, а не отримав випадково?

— Так.

— І вона теж. Ви ж родичі?

— Ага, він мій троюрідний брат, — підтвердила Катя.

  Хоч вони й були родичами, але зовсім не скидалися одне на одного: Катя — блондинка з блакитними очима, а Стефан — чорнявий із темно-карими.

​— Отже, ми всі тут не зовсім звичайні люди, — тихо підсумувала я. Прірва, що була між нами, зникла.

— Точно. Але... — Флін розправив крила. — Може, відкладемо проблеми на завтра? Всі ці книги, магію, академії... Краще візьміть шоколад і поспіть.

— Шоколад і фільм! — виправила Катя.

— Чому б і ні? — Стефан глянув на мене, і я вперше за довгий час щиро всміхнулася.

  Попри всі застереження Роулін і небезпеку вогню всередині, я відчувала себе щасливою. Ми сиділи у вітальні перед телевізором: друзі сперечалися про фільм, Джек гавкав на Фліна, а я знала — це прекрасний вечір. І що б не чекало на нас попереду, тепер ми команда.

_________________________________________________________

ВІД АВТОРА:

  Дорогі читачі та читачки! Дякую вам, що дочитали цю історію до кінця.

  Влітку 2025 року я написала цей твір на конкурс, а зараз захотіла, аби трохи більше людей познайомилися з цією роботою. Можливо, у мене ще не так багато досвіду в письменстві, але я отримую величезне задоволення від усього процесу: від створення ідеї до моменту, коли хтось читає мій твір і знаходить у ньому щось близьке собі.

  Також хочу повідомити, що цей акаунт — не перший. У пошуку ви можете знайти мій профіль за нікнеймом @Fia або за назвою моєї першої книги — «Я дізнаюся смак помсти».

  Буду вдячна за ваші вподобайки та коментарі. Так я знатиму, що моя творчість вам цікава! :)