Розділ 3. Протилежні стихії

 Протягом п'яти наступних років я, звісно ж, навчилася керувати водою. Думки, які я чула щодня, досі зводили з розуму. Але найгірше сталося, коли мені було чотнадцять. Тоді я посварилася з мамою і ввечері пішла на прогулянку. Я грюкнула дверими, шепочучи прокльони.

  Я просто гуляла вулицями, потім пішла до парку й сіла на лавку. Злість переповнювала мене, а всередині було болюче відчуття. Це не провина, це було щось інше. Пекло так, ніби всередині палахкотів вогонь, який намагалася загасити якась внутрішня прохолода. Це повторювалося багато разів.

  Вмить я збагнула, що палаю. Без перебільшень — вогонь охопив мене всю. Я зіскочила з лавки, яка вже встигла підгоріти. Страх оповив мене на кілька хвилин. Я бездарно бігла та била себе руками, аби загасити полум'я. Але просвітлення прийшло не одразу: цей вогонь не обпікав мене. Помалу моє серцебиття сповільнювалося, а з ним і полум'я вщухало.

  Те, що я була приголомшена — це нічого не сказати. Ще одна сила від мерроу? Тоді чому вогонь? Хіба можуть бути дві протилежні стихії в одній людині? Вода і вогонь... Це потрібно дослідити.

***

 Наступного дня була неділя. Єдиний день, коли батьки не працюють. Весь ранок я провела у ліжку, перекочуючись із боку на бік і не знаходячи жодної відповіді. Згодом я все-таки встала, почовгала до кухні та налила собі холодного молока. Тато сидів за столом і читав новини. Трохи повагавшись, я висунула свою гіпотезу:

— Тат, а у нашій сім'ї були якісь цікаві, загадкові персони?

— Персони? — він відклав телефон і зацікавлено зиркнув на мене. — Ну, ти знала, що твій дід грав на баяні?

— А хтось цікавіший? Типу... зв'язків із потойбічним... магів, провидців?

​  Я чекала, що він розсміється, але тато лише зітхнув.

— Ех, якби ж то я пам'ятав достеменно. Колись моя бабуся розказувала, що були в нас такі. Маги, як ви їх називаєте. Хоча вони просто поклонялися богу вогню Сварожичу. Селяни пліткували, ніби вони випрошують силу у вищих духів. Називали їх «нечистими», бо якщо розізлиш — поплатишся. У когось хата горіла, у когось врожай не вродив. Ну, ти ж розумієш, любили тоді люди маячню сплітати...

  На кухню ввійшла мама й легенько ляснула тата по плечі.

— Які ж казочки ти їй знову розповідаєш?

— Та просто про родовід.

— Ммм... Хто ще минулого століття міг слов'янським богам поклонятись? — саркастично зауважила вона. — А мені казали, що мій тато взагалі маг вогню.

  Я пішла до своєї кімнати. Вчорашня сварка з мамою ще відлунювала всередині, тож перетинатися з нею найближчими днями не хотілося. Та це й не проблема — вони обоє допізна на роботі.

  Я довго вагалася, чи варто розповідати про це Фліну. Зрештою, про силу вогню він так і не дізнався. Флін став мені справжнім другом, хоча з Джеком вони досі не могли потоваришувати.