Розділ 2. Флін та лист із минулого

  Ввечері, коли всі полягали спати, я ще була у ванні. Своїм очам не вірила. На місці, де торкнулася мерроу, з'явилася мітка. Якась невиразна мушля дивного багряного кольору. Виглядало, ніби я зробила татуювання, але це не так.

  Отже, це таке її покарання? Реально?

  Трохи абсурдно, але незручність у цій мітці є.

​  З того часу я почала користуватися тональним кремом, щоб не було видно цієї мітки. Через тиждень після поїздки я зрозуміла, що зі мною щось не так. Відчуття загострились, а подекуди почали чутись чиїсь голоси. Це думки сторонніх: тварин та людей. Згодом я випадково перекинула стакан з водою, не торкнувшись рукою. Думала — випадковість, але інші дива траплялись все частіше. Одного ранку я почула, що сказав Джек. Він член нашої родини, мій чотирилапий друг.

  Пару місяців потому я задумалася, чому дивна дівчина з печери казала, що не буде мені місця ніде, але відтоді практично нічого не змінилося. В очах інших людей я залишалася тією самою дитиною. Так, але у своїх — я стала дивною. Просто дивною, бо не розумію, про що говорила та мерроу. Вона називала себе мерроу, але хто це? Люди, істоти, монстри?

  Думаю, що варіант три...

***

  За декілька тижнів...

  Одного разу після школи на мене в кімнаті чекав жовто-блакитний папуга. На його синьому крилі красувалася така ж мітка, як у мене.

— Ну, хоч привітайся. І не витріщайся так! — голос пролунав прямо в моїй голові. Він був молодим, але не дуже приємним та з дивною вимовою, ніби в того, хто говорить, щось застрягло в горлі.

  Я вставилася на птаха, який незворушно сидів на моєму столі.

— Це... ти? Ти це сказав? — запитання вирвалося автоматично.

— Авжеж! Ти тут ще когось бачиш? — папуга роздратовано стріпнув крилами. — Ох, із вами, новенькими, стільки мороки... вічно доводиться все пояснювати. І навіщо я на це підписався? Набридло одне й те саме.

  Він змахнув крилами й піднявся над столом. У повітрі раптом виникли краплі води, які миттєво сплелися у струмок, що набув форми кулі. Всередині водяної сфери щось замерехтіло, а за мить вода зникла, залишивши на столі сувій паперу, перев’язаний блакитною стрічкою.

— І що це? — я з підозрою глянула на папугу, який уже вмостився на моєму кріслі. Стрічка на сувої виглядала старою та добряче зношеною.

— Пфф, ви, новачки, любите ставити очевидні запитання, — він замовк, розглядаючи мене. — Дорогенька, не забивай голову дурницями. Я — фамільяр із величезним досвідом. У мене була довга відпустка, але ж ні... треба було тобі саме керування водою! Могла б ти стихією вітру керувати, природи чи вогню... Що ви там ще вмієте? Ну, чого мовчиш?

  Я була в шоці не стільки від інформації, скільки від того, що чую це все всередині власного черепа.

— Я... не розумію. Які вітри? Яка природа? Це все сили тієї навіженої з печери? Ой... — я прикусила язика. Раптом мерроу почує? Хоча ні, то вже я навигадувала.

— Навіжена?! Ха-ха! Влучно сказано! Вона і мене дратує, — папуга азартно закивав головою. — Вигадала теж — ділитися силою з усіма підряд! Сподівається, що так мерроу не зникнуть.

— Добре, я зрозуміла, — насправді я не зрозуміла нічого, але мені хотілося, щоб він швидше пішов. Треба було робити домашку.

— Е-е-е, стоп! Ти нічого не зрозуміла. Я — твій фамільяр. Помічник. Вчитель, якщо хочеш. Я тут, щоб навчити тебе володіти цією стихією, — він гордовито розправив крила, але вмить здувся і позіхнув. — Коротше... я піду посплю. А ти поки почитай цей лист. Дякувати Роу, що вона підготувала це за мене. Вчися в неї, як бути справжньою мерроу! Ну, хоча ви і не є мерроу...

— Тобто ти мав мені все пояснити, але натомість ідеш спати, а я маю читати лист від якоїсь Роу?

— Угусь. Її повне ім’я — Роулін Вілльєн. Це я її так, по-дружньому, називав.

— Ти просто відлинюєш від роботи!

— Дівчинко...

— Еммелі мене звати!

— Окей, Емм. Якби ти працювала п'ятсот із гаком років, ти б мене зрозуміла. Роу була моєю минулою господаркою років сорок тому. Емм, будь ласонька, дай мені ще трішки поспати, а ти поки розберешся з листом, домовилися?

  Він перелетів на моє ліжко і заплющив очі.

— Пфф, ну добре, я сьогодні добра. Почитаю.

— Дякую тобі... — пробурмотів папуга вже крізь сон.

— Чекай, ще встигнеш подякувати. Як тебе звати?

— Називай, як хочеш. Роу кликала мене Торі. Кейтлін звала Ґленом. А Боббі... ох, Боббі називав мене Бубликом. Жах! Я його ледь витерпів.

— Флін.

— А?

— Будеш Фліном, — вирішила я.

  Після цього я взяла лист, який досі лежав на столі. Потягнула за синю стрічку і почала читати:

​"Привіт, моя дорога наступнице!

Мене звати Роулін Вілльєн. Не буду довго розповідати про себе, одразу перейду до суті. Якщо цей лист у твоїх руках, значить, папуга з жовто-блакитним пір'ям знайшов тебе. Не знаю, чи варто тебе вітати...

Ти натрапила на мерроу? Маєш мітку у вигляді мушлі? Не хвилюйся, ти не одна така у світі, хоча знайти подібних до нас — справжнє випробування. Я не знайшла. Натомість нажила собі ворогів. Тому перша порада: тримай свою силу в секреті.

Коли цей папуга був моїм фамільяром, я звала його Торі. Він приніс тобі цей лист, щоб пояснити, хто він такий. Торі страшенно лінивий, тож можу лише уявити, як він поводиться зараз. Напевно, знову спить...

Отож, тепер ти не проста людина. Але давай по порядку: