25.1

   Ранок був легкий і яскравий — зовсім не хотілося виповзати з-під ковдри. Так би й залишилася в ліжку на весь день. Згадала, що подібне зі мною вже колись траплялося, тож різко підскочила й торкнулася себе.

   Усе гаразд: піжама на місці, поруч нікого немає. Полегшено впала назад на ліжко. Сестра, вже вдягнена, доводила свій образ до досконалості й здивовано дивилася на мене через дзеркало. Я глянула на неї.

   — Ти куди така гарна зібралася, на побачення?

   Вона подивилася на мене з осудом.

   — Я на сніданок. А тобі не завадило б привести себе до ладу, інакше втече від тебе твій коханий.

   Я розсміялася.

   — А потім усе життя будеш прокидатися раніше за нього, щоб він не побачив тебе природною. А коли захворієш — виженеш його з дому на деякий час. Ні, дякую. Або приймай такою, як є, або нам не по дорозі.

   — Ну вибач, я ще результат не закріпила. А ви вже, виходить, такі близькі.

   — Повір мені, як розумниці, там уже все закріплено. Він учора спати не міг — я до нього так і не підступилася.

   — Як це відбувається?

   — Що саме?

   Таки сповзла з ліжка й попрямувала до душу.

   — Ну… гуляєш по чужих свідомостях.

   — Як тобі пояснити… — задумалася, сіла на ліжко, дивлячись на сестру. — От ти давно в справі батька й уже маєш таке відчуття — чуйку, з ким краще працювати, кому довіряти. І з досвідом цей навик тільки загострюється. У мене так само. Тільки люди беззахисні, хоч і намагаються хитрувати, а маги ставлять пастки, підміни й багато чого ще. Тобі треба спілкуватися з майбутніми партнерами, щоб зрозуміти їх, а мені — вже ні.

   — А цей міг зробити підміну?

   — Він не маг. Міг хіба що спробувати трохи скорегувати.

   — А якщо вони мага найняли?

   — Втручання буде помітне.

   Сестра зачекала, поки я зберуся. Сказала, що мої сукні надто нудні, й видала одну зі своїх — неймовірних. Добре, що по фігурі ми з нею майже однакові.

   Разом ми спустилися до їдальні. Там ще нікого не було — лише мама роздавала вказівки прислузі. Побачивши нас, посміхнулася й одразу обійняла обох.

   — Ви в мене неймовірні красуні. Нектаріє, батько просив тебе підійти до кабінету — має до тебе якусь пропозицію.

   — Добре, мамо, дякую.

   Вона швидко пішла в бік кабінету.

   — Може, я можу чимось допомогти? — мені стало якось ніяково сидіти без діла.

   — Відпочивай. Сьогодні тобі буде нелегко, тож набирайся сил.

   Я взяла маму за руки, подивилася їй в очі й обережно вкинула в неї заспокійливе відчуття.

   — Зрозумій, єдине, в чому мені сьогодні буде нелегко, — це втриматися від швидкої страти. Усе інше в цій ситуації я вже майже не відчуваю. Це вам буде важко побачити все це.

   Вона й справді трохи заспокоїлася, ще раз обійняла мене й пішла у справах. А я підійшла до вікна і, дивлячись на красу безтурботного ранку, просто насолоджувалася відчуттями.

   Чоловічі руки обережно обійняли мене за талію. Я спиною притиснулася до нього, накрила його руки своїми й не стала обертатися, продовжуючи дивитися у вікно.

   — Дивлюся, у тебе сьогодні неймовірний настрій, — і легкий поцілунок у шию.

   — Тільки настрій? — я відхилила голову вбік, дозволяючи йому не зупинятися, і тихо застогнала.

   — Не провокуй.

   — Ти перший почав.

   — Я забув сказати «добрий ранок», — ще один поцілунок. — І я не хочу казати, яка ти неймовірна в цій сукні, бо інакше ти запропонуєш її зняти й переконатися, що без неї ще краще.

   — Ну навіщо ти все зіпсував? — розвернулася в його руках до нього обличчям. — Я зараз дуже стараюся стримувати себе, щоб відчути всю насолоду від наших стосунків.

   — Вибач. Мені складно поруч із тобою думати хоч про щось, окрім тебе. Але доведеться.

   У мить став серйозним, глибоко вдихнув.

   — Руна, мила моя… кулон захисту все ще на тобі?

   Я не очікувала такого питання. Колись я експериментувала й подовжила ланцюжок, щоб краплинка опинилася в дуже вже затишному місці… 

   — Так.

   Подивився здивовано. Одразу стало зрозуміло: зону перебування кулона він вивчав уважно. Я трохи зчервоніла й опустила очі. Обережно торкнулася непримітного ланцюжка й потягнула його — маленький камінчик винирнув із декольте.

   Його реакцію неможливо було не помітити: погляд потемнів, навіть губи машинально облизнув. За мить узяв себе в руки… майже.

   — Треба, щоб ти віддала його сестрі. Це захистить її від сприйняття того, що вона побачить на страті. До того ж він тобі вже не потрібен — вплинути на тебе неможливо.

   Я посміхнулася йому. А він на мене не дивився — продовжував витріщатися в декольте. Зробила дуже глибокий вдих, стиснув зуби й нарешті підняв погляд до рівня моїх очей.

   — Прийшов до тями?

   — Вибач. Я постійно згадую твої натяки й нічого не можу з собою зробити.

   Ще один поцілунок. На моїх губах — хитра посмішка.

   Я поклала руки на його широкі груди, ледь торкаючись, провела до шиї, не розриваючи зорового контакту. Ніжно пробіглася пальцями по шиї й торкнулася скроні.

   — Хочеш, ключ поставлю на спогади?

   Від моїх дій його очі почали змінювати колір. Після мого запитання він завмер, і в погляді застигло розчарування.

   — З тобою ще працювати й працювати. Хто ж таку вперту заміж візьме?

   — А хай спочатку запропонують. А я ще подумаю.

   Він зробив крок назад, узяв мої руки, поцілував і опустив. У цю ж мить до їдальні зайшов Ал. Я глянула на нього — і мене накрило: притулилася головою до грудей Грума й не могла стримати сміх.

   — Добрий ранок, — промовив роздратовано, але все одно дуже гарний хлопець. — Не розумію, що тебе так розриває.

   — Ні, ну ви точно знущаєтесь. Це сніданок у колі сім’ї, а не прийом у імператора.

   — Ти теж кудись вирядилася.

   Здається, я комусь зіпсувала настрій.