24.3

   — На мене ніхто не має права в цій кімнаті. Вибачте, але яке ще одруження? Якщо не було ні пропозицій, ні зізнань у почуттях, ні побачень. Були поцілунки — але це ще ні про що не говорить і точно не є гарантією шлюбу.

   Я подивилася в бурштиново-медові очі. Ой-йой… даремно. Він ще й накрив мою руку своєю.

   — Ось що тобі потрібно? — тихо мовив. — А я все думав, чому ти ходиш колами і постійно сумніваєшся.

   У мене в горлі застряг клубок. І прийшло чітке розуміння: швидше за все, Ал мене здав.

   — Так… це всім дівчатам потрібно, — тихо промовила Нектарія.

   Я ледве розірвала зоровий контакт і глянула на Ала.

   — «Я тобі таке наведення влаштую — місяць спокійно не спатимеш!»

   Здається, він зблід. Навіть не дивився на мене. А темрява почала прикривати недолугого некроманта від дуже розлюченої розумниці.

   — О, мила, а що це з тобою?! — занепокоїлася мати.

   Я згадала, що за столом є ті, хто ще не знає про мої здібності. Лейф і далі тримав мене за руку.

   — Вибач, мамо… Я хотіла перед вами всіма похизуватися своїми здібностями. А воно отак вийшло.

   — То які ще здібності?

   — Я маг розуму. Четвертий рівень.

   Я подивилася на маму, очікуючи здивування.

Але замість м’якої, доброї жінки побачила мстиву мегеру з кровожерливою усмішкою.

Я цю людину… не впізнала.

   — Виходить, таки знайшла розумника в собі? — мовила вона задоволено. — Я переживала, що некромант просто стратить, не давши можливості дізнатися всю правду. А так — ти тепер сама здатна в усьому розібратися.

   Подивилася на оточуючих — вони спокійно сприймають цю незнайому для мене жінку. Виходить, це я не помічала таких змін у ній. Прощупала емоційний стан рідні: у всіх однаково, окрім сестри — відчуття провини.

   — Мамо, я тебе не впізнаю.

   — А ти знаєш, моя мила, що ця мразота з пропозицією до твоєї сестри приходив?

   — Ранія, не треба, — поклав свою руку на руку матері батько, з надією заспокоїти.

   — Чому не треба? Вона це сама завтра дізнається. А ще його хвора матір розпускає чутки, що твоя сестра з твоїм братом у відносинах. Вони так просто від нас не відстануть. Це ці, повністю поглинені роботою, — кивнула головою на сімейство, — а я вислуховую цей жах від кожної дурної баби. До твоєї сестри й наречені не йдуть через ці плітки, а цей так і каже: кому ти потрібна після такої ганьби — тільки я і погоджусь взяти паршиву вівцю.

   Я у шоці завмерла і вже сама вчепилася в руку Грума, а Ал кинув на мене свій контур, захищаючи мою рідню від мене самої, щоб не повичищала їм голови від цього бруду зараз. Грум звільнив свою руку з мого захвату, взяв мене за плечі й розвернув до себе.

   — Заспокойся, мила моя. Ти мене чуєш? Прикрий очі, я впевнений — ти спроможна це витримати.

   Обійняв мене. Вдихнула запах його тіла, прийшла до тями, згадала, що розстібала ґудзики на цій сорочці і верхню він теж не застібнув. Захотілося губами торкнутися його шиї, але згадала, де я. Відсторонилася. Ще один глибокий вдих.

   — Мамо, потерпи, будь ласка, ще одну ніч. Після страти я заховаю вам ці спогади якнайглибше — і ви не зможете їх знайти. І почуття провини, і жалю теж. Воно все дуже вам заважає бути щасливими. А сусіди собі язики повідкушують, якщо ще раз подібне спробують промовити, повірте мені.

   І поки все це говорила, дивилась тільки на Лейфа й втрачала розум від його погляду. Помітила неймовірну тишу за столом, обернулася — усі сидять шоковані, окрім некромантів: у них дуже хижі посмішки. Здається, запах крові відчула не одна я, і завтра буде не тільки страта, а ще й розправа.

   — Хороша моя, не боїшся, що він спробує втекти сьогодні уночі? — запитав Грум, усе ще притримуючи мене за плечі.

   — А ваша хороша підкинула свого шпигуна, щоб ця сволота залишилася на місці, — відповів за мене Ал.

   — Розумничка ти моя! — і ніжний поцілунок у ніс.

   Я зовсім розгубилася від такої поведінки Грума, а він узагалі не звертав уваги ні на кого, окрім мене.

   — Коли на тебе так буде дивитися чоловік, тоді й виходь заміж, — почула я від матері.

   Обернулась — а вона дивиться на бліду Нектарію, яка вчепилася в руку Ала і дивиться на нас із захопленням.

   — Він постійно на мене так дивиться, це нормально, — відповіла я здивовано.

   — Ти впевнена, що ти розумниця? — запитала мама, і всі якось почали розслаблятися, навіть посміхатися.

   Продовжили вечеряти. В якийсь момент Ал із Нектарією вийшли прогулятися до саду, батько з Даліном пішли до кабінету. Мама почала займатися прибиранням. Я хотіла їй допомогти, але вона відмовилась і дала настанову відпочити — завтра буде важкий день.

    — Мила, мабуть, тобі доведеться заночувати у кімнаті з сестрою, а твого, — подивилась на Грума, — хлопця залишимо у твоїй кімнаті. Хоча, якщо ви вже разом, можете й в одній кімнаті заночувати.

   — Ні, мамо, ми ще не разом, — якось ніяково було на цю тему з нею спілкуватися.

   Незважаючи на мій вік, мені легше з Алом це обговорювати, ніж з нею.

   Лейф посміхнувся, кивнув мамі на знак згоди і потягнув мене до саду.

   — Значить, ми ще не разом? Треба виправляти.

   — Не знущайся з мене, ти знаєш, на що вона натякала.

   Вийшли в сад, сіли на лаву навпроти озера. Точніше, я сіла, а Лейф розвернувся, ліг і поклав голову мені на коліна та заплющив очі. Я розгубилася.

   — Я дуже за сьогодні втомився. Домовився з Моїром, щоб тобі не довелося їхати у столицю і пред'являти спогади страти — це зроблю я. Тільки з такими умовами він і відпустив.

   Поклала руку йому на голову і почала перебирати волосся, а другу — на груди. Спочатку він завмер, теж поклав руку на мою, потім розслабився і якийсь час мовчав. А я відчувала, як важко йому далася ця подорож, скільки сил він витратив на всі переходи, щоб за такий короткий час дістатися сюди й іще побути зі мною.