24.1

   Прокинулась від стукоту у двері. Розплющила очі й лежу, незадоволена. У дорозі сновидінь не було, а зараз — таке: і зрадіти хочеться, і все зробити правильно. Стукіт повторився.

   — Увійдіть.

   До кімнати зайшла жіночка з прислуги — бачу її вперше. Мабуть, батьки нещодавно найняли.

   — Вибачте, будь ласка, вас уже чекають господарі в кабінеті. Вам допомогти зібратися?

   — Ні, дякую. Передайте, будь ласка, що буду хвилин за десять. І принесіть туди ж гарячого чаю.

   Жіночка вклонилася й уже збиралася вийти.

   — Перепрошую, а ви не знаєте, гість, який приїхав зі мною, ще у своїй кімнаті?

   — Так, він ще у себе.

   — Добре, дякую.

   Я взагалі ніколи не звертала уваги на прислугу. Мати намагалася виховувати нас самостійно, без няньок, і самостійності навчала з дитинства. Підвелася, потягнулася, глянула в дзеркало й посміхнулася сама собі.

Все буде якнайкраще. Я впевнена.

   Вийшла з кімнати й одразу попрямувала до Ала. Постукала — тиша. Тоді кинула щупальця на перевірку кімнати, стиснула намистину й додала фантазії: він і Нектарія. Мить — і двері відчинилися.

   — Я тебе точно сьогодні вб’ю, — стоїть у брюках і з незастебнутою сорочкою.

   Окинула його оцінювальним поглядом.

   — Ммм, їй би сподобалося, — простягнула руку й допомогла з ґудзиком. — У мене таке відчуття, що ти на побачення збираєшся.

   — Як довго ти ще з мене знущатимешся?

   — Не хвилюйся, усе твоє життя. Ти навіть не уявляєш, куди потрапив.

   Він прикрив очі й пошепки мовив:

   — У мене під дверима була записка. Запрошення зустрітися в саду.

   — Ну так збирайся швидше. Я проведу тебе до виходу в сад, а сама піду до батька на розмову.

   — Ти не проти? — дивиться якось невпевнено.

   — Не проти чого? Що ти йдеш на побачення?

   — Ну… це ж твоя сестра.

   — Я не зрозуміла, — здивовано глянула на нього. — Я маю тебе ревнувати? Ти знущаєшся? Я ж не стерво якесь: з одним стосунки, а інший — «на заміну».

   — Ні, я не про це, — він швидко доодягнувся, вийшов і зачинив двері. — Я маю на увазі… ти за сестру не переживаєш?

   Я розсміялася.

   — Милий мій, я за тебе більше переживаю, ніж за неї. Тебе я добре знаю: ти вмієш поводитися з дівчатами чемно. А якщо що — з’їм тебе, і Грум проти не буде, — підморгнула.

   Вхопила його під руку й потягла вниз. Довела до виходу в сад, побажала успіхів і побігла до батькового кабінету.

   Зайшла без стукоту. Батько з братом сиділи за столом, щось обговорюючи. Сіла на вільний стілець, підтягнула до себе чашку з чаєм і просто почала пити, не втручаючись.

   — Покажи намистини братові.

   Поклала браслет на стіл. Брат підсунувся ближче, оцінив його, задумався.

   — Я розмовляв з твоїм другом щодо фінансування, — сказав він уважно. — Гроші є, і він не проти вкластися, але оскільки сам у цьому не розбирається, треба спілкуватися через його радника.

   — Ну добре. А що з моїми грошима?

   — В тебе достатньо на безбідне життя, можеш не працювати. Ти витратилася на будинок, але він за рік повністю окупиться, якщо ми займемося цією справою.

   — Розкажи йому те, що сказала мені, — додав батько, теж роздивляючись намистини, не торкаючись їх.

   — Що ще ти привезла цікавенького?

   Закрила очі, посміхнулася і вже дивилася на брата зовсім іншими очима.

   — Трясця його…! — прошепотів він, перелякано озираючись. — І хто ти тепер у нас?

   — Маг розуму, четвертий рівень.

   — Як так швидко?

   — Завдяки Алу, зокрема. Він теж підняв рівень максимально і продовжує зростати.

   — Це через ваше спілкування?

   — Скоріше через взаємодію.

   — Тоді не краще було б тобі вийти за нього заміж?

   — Ти забув, що я вільна, як і він. У нас тепер усе тільки за бажанням, — посміхнулася. — По-друге, магам таких, як ми, неможливо без істинного кохання. Сам подумай: що я зроблю зі своїм чоловіком, якщо він допустить хоч одну думку про іншу жінку? А темні… вони взагалі нестримні.

   — Це невигідний вклад, — незадоволено подивився брат. — Але з огляду на ваші обставини варіант з Нектарією непоганий. А що до тебе?

   — Давай повернемося до справи, — взяла браслет і наділа на руку, він мені ще знадобиться.

   — Батько, а ти не вважаєш, що щось тут не чисто? Вона не хоче обговорювати особисте?

   — Відчипись, — тихо відповів батько. — Не для того я від неї відмовився, щоб зараз допитувати й давати настанови.

   Я кинула йому вдячний погляд.

   — Що до справ… Як довго ти збираєшся бути у наших краях?

   — Завтра страта, в обідню пору. Потім ще тиждень погостюємо і поїдемо далі відпочивати. Я домовилась супроводжувати подругу — вона їде знайомитися з батьками свого хлопця.

   — Приділиш час батьківським справам? — хитро запитав брат.

   Я посміхнулась у відповідь.

   — Залежить від того, скільки заплатиш.

   — Я переживаю, що на твій новий статус у нас грошей не вистачить.

   — Вмовив. Для тебе, як для колишнього родича, зроблю знижку.

   — Звідки така щедрість у мага розуму? — батькове запитання мене навіть спантеличило.

   — Є підозра, що я ще й маг життя. Ти щось знаєш про розумників?

   — Тоді зрозуміло, чому ти така відкрита до нас, — він ухилився від відповіді.

   — Не зрозуміла?

   — Ти нас бачиш наскрізь. А люди, як не крути, не найкращі створіння.

   — Я тактовна й не лізу без потреби в чужі свідомості. Але якщо не хочеш відповідати — залізу, — попередила спокійно.

   Батько помітно здивувався.

   — Та нічого я не знаю. Лише те, що розумники ненавидять усіх навколо, бо бачать їхні недосконалості.

   — До речі, братику, — перевела тему, — я залишила наглядача за будинком. Поки мене не буде в місті, ви з Нектарією можете приїжджати будь-коли й вирішувати всі питання. Адресу й документи передам пізніше — залишила в кімнаті.