22.2

   Саме в ту мить у двері постукали. Я підвелася з ліжка, розправила сукню, клацнула пальцями — шпигун зник.

   — Увійдіть.

   До кімнати зайшов Ханс і вклонив голову.

   — Добрий вечір, пані. Ви сьогодні після обіду не виходили з кімнати, ми не турбували. Але леді вже повернулися з прогулянки, лорд Тенлід і пан Франг також. Час вечері.

   — Як ви вважаєте, мені варто переодягнутися, чи й так піде? — я невпевнено подивилася на себе в дзеркало.

   — Ви виглядаєте неймовірно.

   — Дякую. Я зараз спущуся.

   Він знову вклонився й вийшов. Я дивилася на своє відображення. Очі світилися.

   Потрібно навчитися ховати свої здібності… Або навпаки — як Ал, одразу позначити свою силу. Хай краще обходять мене стороною.

   Вийшовши з кімнати, я одразу побачила хлопця, який чекав на мене.

   — Привіт, — я підбігла й поцілувала його в щоку. — Де це ви були з лордом Тенлідом?

   Ал подивився на мене. Його погляд був стриманий, без усмішки. Це мене насторожило.

   — Привіт. І от на що ти мене провокуєш? — серйозно сказав він.

   — Я не зрозуміла… — настрій різко поповз униз разом із його тоном.

   — Як я маю з тобою спілкуватися, як раніше, якщо ти майже заміжня?

   Я відчула, як він ледве тримається. І мені раптом стало легше. Знову гра.

   — А ми з тобою обережно, щоб ніхто не дізнався? — підморгую йому з хитрою усмішкою.

   — Мене після цього в могилу вкладуть і навіть надгробка не залишать, — уже посміхаючись, відповів хлопець.

   — Слухай, давай одразу домовимось: спілкуємося як і раніше, просто оминаємо тему інтиму.

   — А як це? — він театрально здивувався. — Я ж уже і місце підібрав, і все необхідне замовив.

   Я штовхнула його в плече й рушила до їдальні. Він пішов за мною, дорогою розповідаючи, які саме сюрпризи мене чекали б, якби я не була такою категоричною.

   Перед сходами він зупинив мене, легко притримав за плече й пошепки запитав:

   — Ну що, щось цікаве побачила у спогадах?

   — Поки ні. Помічники розплутують усе, що шпигун устиг винести.

   — Зрозумів, — кивнув. — Просто дивлюся — очі світяться. Я вже подумав, що ти щось дуже цікаве дивилась.

   — Я вирішила, як і ти, позначити себе для навколишніх, — спокійно відповіла я. — Так я краще бачу емоційний стан співрозмовника. І хай бояться ті, кому є що приховувати.

   Він уважно подивився на мене.

   — Я тебе почув. І мені це подобається. А щодо нашої подорожі з лордом — розповім пізніше.

   Я взяла його під руку, і ми разом спустилися вниз, мило спілкуючись. Коли зайшли до їдальні, усі вже були на місці й чекали лише на нас.

   — Я не розумію, з ким ти тепер зустрічаєшся? — холодно запитала леді Грум, схрестивши руки на грудях.

   — Поки ваш брат згадує молодість і розважається з іншим розумником, — я спокійно всміхнулась, — я теж вирішила відпочити з іншим некромантом.

   — Ти мене таки закопаєш живцем, — пробурмотів хлопець, прикриваючи очі. — І, до речі, бути «на підміні» — образливо.

   Він довів мене до мого місця й допоміг сісти за стіл.

   — А що це за натяки на розваги? — з легкою цікавістю поцікавився лорд Тенлід.

   — Судячи з їхніх однакових методів знущань наді мною під час перевірок здібностей, — я посміхнулась директорові, — у мене є підозра, що між ними колись було щось подібне.

   — Скоріше, вони так поводяться з тобою, бо ти неймовірна, — відповів майже неживий некромант.

   Судячи з погляду леді Грум — майже було ключовим словом.

   — Що з очима? — знову запитав лорд Тенлід.

   Сьогодні він був надто допитливим.

   — Це в неї просто такий настрій, — усміхнулася світла, не зводячи з мене погляду. — Завтра ви з паном Франгом уже вирушаєте до твого рідного міста?

   — Так, — трохи сумно відповіла я.

   — Твої батьки, мабуть, зрадіють, коли тебе побачать?

   — Невпевнена, — усі здивовано подивилися на мене, тож я вирішила пояснити. — Я ж приїду вбивати.

   На мить за столом запала тиша.

   — Можливо, хтось поїде з тобою? — леді Грум помітно занервувала.

   — Ми вдвох упораємося. Не варто за нас хвилюватися, — я відповіла якомога спокійніше.

   — Не переживайте, усе буде на найвищому рівні. Для мене це не вперше, — підбадьорливо додав некромант.

   — От саме про це я і хвилююся, — леді Грум вказала на нас пальцем. — Що ви будете удвох. Наодинці.

   Я повільно видихнула.

   — Поясніть, будь ласка, ви тепер завжди будете мене контролювати?

   — Ні, не завжди, — леді посміхнулася. — Лише за відсутності брата.

   — Так нечесно! — я схрестила руки на грудях. — Я вважала вас радше подругою, ніж наглядачем.

   Леді Грум розгублено подивилася на мене.

   — Вибачте. Трохи перейшла межу, — прикусила язика й одразу ж узялася за їжу.

   — Це ти мене вибач, — тихо сказала вона за мить. — Я весь час сприймаю тебе як розумницю, що грається зі свідомостями, і забуваю, що ти намагаєшся бути відвертою. Дякую за довіру.

   Вечеря минула несподівано легко. Говорили про різні дрібниці, згадували бал і деякі кумедні моменти з нього. Довго не сиділи — швидко розійшлися по кімнатах.

   Зранку нам потрібно було повернутися до гуртожитку, зібрати все необхідне для довгої подорожі. Нас ніхто не збирався переносити, тож добиратися доведеться своїм ходом. Ще домовимося з Лін і Іваром, що після повернення до академії поїдемо всі разом у гості до Івара.

   Я ненавиджу переїзди й подорожі. Вони виснажують мене більше, ніж будь-які сутички.

Зручно вмостившись на ліжку, я заплющила очі — і майже миттєво пірнула у свідомість.

Цікаво ж, що там і як.

   — Так, малечо, — усміхнулася я, — давайте одразу до найцікавішого.

   Мої павучки без зайвих питань провели мене до потрібної павутинки.