21.3

   Я подивилася на леді — і побачила, що вона щиро за мене переживає. Так приємно стало від усвідомлення, що для неї все це не гра й не розрахунок на вигоду, а справжня турбота про наші стосунки.

   — Дякую. Мені дуже приємно.

   Леді Грум здивовано подивилася на мене, а леді Строн лише усміхнулася.

   — А ти думала, вона намагається використати тебе через брата? — запитала світла, і це трохи мене збентежило.

   — Я чесно не знаю, що він до мене відчуває… але я зовсім втрачаю розум, — тихо промовила я, ховаючи обличчя в долонях.

   — Невже ми втрачаємо мага розуму? — сказала світла, поглянувши на леді Грум.

   Та в її голосі не було насмішки — лише підтримка.

   — Повір мені, я добре знаю брата. Там усе взаємно. Якщо він погодився допомагати Моїру, то лише заради можливості бути поруч із тобою.

   — Я на це сподіваюся.

   — Ти забула, що ти розумниця? Навіщо сподіватися, якщо можна перевірити? — не розуміючи мого занепокоєння, сказала леді Грум.

   — Вона відмовляється здобувати інформацію таким способом, — відповіла леді Строн і одразу перейшла до важливішого. — То що зі шпигуном?

   Прикрила очі й розкрила долоню. Жінки здригнулися. На моїй руці сидів величезний золотий павук і обережно плів тоненьку павутину просто по шкірі.

   — Що він робить?.. — тихо запитала леді Грум, ніби боячись привернути до себе увагу павука.

   — Розкладає зібрану інформацію по місцях, — спокійно відповіла я. — Щоб мені потім було легше її зчитувати.

   Я приклала павука до скроні — і він зник.

   — Ти підсадила в Моїра такого ж малюка, якого нам показувала раніше? — світла виглядала шокованою.

   — Так. Просто трохи виріс.

   — І яка там інформація? — ці питання мені вже починали не подобатися.

   — Усе, що пов’язано з розумниками.

   — Ти говорила про це з Лейфом?

   — Їй, мабуть, було не до цього, — відповіла за мене леді Грум.

   До речі, дякую їй за це.

   — У мене теж є до вас питання, — тепер уже моя черга ставити незручні питання. Леді переглянулися.

   — Ви єдина спадкоємиця свого роду. Чому? — я уважно стежила за реакцією леді Грум. Вона мовчала. — І, будь ласка, не ображайтесь у майбутньому, якщо я самостійно здобуватиму інформацію.

   Леді Грум схрестила руки на грудях і обурено подивилася на мене. Я повторила її позу й теж не відвела погляду.

   — Я не думаю, що тебе зацікавило це питання, через те, що ти розраховуєш на статус леді після одруження з моїм братом? — вона спробувала віджартуватися.

   Я мовчала, непохитно чекаючи відповіді.

   — Перш ніж я почну розповідати, дай коротку відповідь на зустрічне питання. Ти була в голові леді Пейр?

   — Ні. Лорд Грум не впустив.

   — Добре. Тоді я розповім свою версію, не вплітаючи інших.

   Поки ми з Вігго й Ейрою навчалися в академії, Лейф ще був у магічній школі. Наші батьки загинули на війні. Я, як найстарша дитина, отримала право на титул і планувала передати його брату, щойно він закінчить академію.

   Вона зробила паузу.

   — Але війна не закінчилася. Я дочекалася, поки брат вступить до академії… і сама пішла на війну.  Оскільки він навчався разом із Моїром, вони обидва дуже швидко підняли свій рівень і теж приєдналися до нас. На той час розумників було більше — як і некромантів.

   Леді зробила кілька ковтків чаю й продовжила:

   — Вони внесли серйозні зміни у ведення війни. І вона нарешті завершилася. Я була представлена до нагороди, отримала титул і свободу від зобов’язань перед імперією — за внесок у військову справу. Я передала титул дому братові. Він мав жити й працювати в столиці, ведучи справи наших батьків. Але поки я намагалася влаштувати власне життя, сімейні справи пішли шкереберть. Що саме сталося — я не знаю.

   Вона кинула погляд на леді Строн.

   — Я не могла дістатися до Лейфа. А потім з’ясувалося, що він збирається одружитися з леді Пейр — і це було єдине, що його тоді хвилювало. Через імператора ми з Ейрою домоглися зустрічі з братом.

   Вона замовкла. Дивилася кудись у далечінь, і я відчула, як їй важко стримувати сльози.

   — Те, що ми побачили, нам дуже не сподобалося, — продовжила світла замість леді Грум. — Оскільки Сігне мала право позбавити молодшого, недолугого брата титулу й сімейної справи, вона так і зробила. Тепер він лорд лише у звертанні — і не більше.

   Вона трохи нахилилася вперед.

   — Леді Пейр не може вийти за нього заміж. Вона не просто леді — вона спадкоємиця свого роду, бо її батьки теж загинули на війні. А ще — трирідна племінниця імператора. Сама розумієш, вона не має права. Звісно, якби вони були істинними, імператор, можливо, зглянувся б. Але ні.

   — То що з ним сталося? — спитала я. Мені було цікаво, чи наважаться вони це сказати.

   — Це тобі краще запитати в нього, — відповіла світла вже без звичної впевненості.

   — Добре. Я знаю, що лорд Моїр підмінив свідомість вашому брату, фактично зламавши його. Також мені відомо, що він був закоханий у леді Пейр, але на той момент вона віддала перевагу саме Лейфу. Тобто, виходить, усю історію я знаю.

   Я на мить замовкла, даючи їм час заперечити. Вони лише перезирнулися.

   — І оскільки розумник один і на нього немає управи, він може робити все, що завгодно, без жодних наслідків. Можливо, саме тому ви й ухопилися за мене — як за останній шанс витягти Лейфа з цієї павутини. Але ніхто не очікував наших із ним стосунків. І поки ситуація не виправлена, ми всі — не зовсім володіємо собою.

    Вони знову глянули одна на одну, але так і не намагалися заперечувати.

   — Виявляється, ти вже багато знаєш, — тихо сказала леді Строн.

   — І це я ще нікому не ламала свідомість, окрім Моїра, — спокійно відповіла я. — Він тепер ще довго перевірятиме себе на наявність шпигунів. То що стало причиною такого поводження розумника? Хіба не простіше було підмінити свідомість леді?