21.2

   У горлі пересохло, слова давались важко, але я все ж змусила себе відповісти:

   — Ти надто сильно себе картав за той вечір. Я вирішила, що поки краще його приховати.

   — Є ще щось, що ти сховала?

   — Ні! — ледве встигла відповісти.

   І в ту ж мить міцні чоловічі руки притиснули мене до себе. Його губи накрили мої — у голові потемніло, і захотілося лише одного: продовження. Шия, плечі, все, що залишалося відкритим сукнею, вкривалося палкими поцілунками. Його руки ніжно й обережно блукали моїм тілом. Дивовижно, як можна цілувати так пристрасно і водночас торкатися настільки дбайливо — це лише сильніше розпалювало бажання всередині.

   Він раптом зупинився. Гаряче дихання обпікало шию. Я відкрила очі й усвідомила, що якимось дивом уже розстібнула майже всі ґудзики на його сорочці. Торкнулася пальцями оголеного тіла — моя маленька помста за ту сукню минулого разу. Від цієї думки руки самі ковзнули під тканину.

   Він обережно накрив мої руки своїми. Я дивилась на нього обурено — як він сміє мене зупиняти?

   — Я прийшов лише побачити тебе, — сказав тихо. — А несподівано можу опинитися у ліжку.

   І знову ніжно торкнувся губами моєї шиї, уникаючи мого погляду.

   — Так я ж саме цього й хочу, — не стрималася я. — Навіщо все псувати? Давай поговоримо завтра…

   Я знову торкнулася губами його тіла. Цього разу застогнав він.

   — Будь ласка… я ж не залізний, — він тримав мене за руку, ніби шукав запобіжник. — У мене є справи. Я пообіцяв їх завершити. Тоді імперія остаточно мене відпустить.

   Цього разу завмерла я. Відсунулася.

   — Яка ще справа? — запитала стурбовано, схрестивши руки на грудях.

— Я не думав, що все так обернеться, — винувато зізнався він. — Я домовився з Моїром вирушити до сусідньої держави. Там назріває війна. Є підозра, що для цього використовують розумників.

   — І надовго? — запитала я, вже відчуваючи злість.

   — За місяць повернуся. І одразу до тебе, — він обережно заправив пасмо волосся, що вибилося з моєї зачіски. Як воно так усе розсипалося — незрозуміло.

   — Добре, я тебе почула. У свою чергу я їду з паном Франгом на страту, а потім майже місяць гостюватиму — знову ж таки з паном Франгом і пані Плуер — у пана Гвенні, — я бачила, що мої слова йому не до вподоби, тож, трохи зглянувшись, вирішила пояснити: — Вони зустрічаються. Івар хоче познайомити Лін із батьками. А їй потрібна компаньйонка.

   — У цій історії пан Франг обов’язковий?

   — А ти мені не довіряєш?

   — Я його тільки за сьогоднішній вечір маю вбити.

   — Він був під наведенням. Йому це не сподобалось — якщо тобі від цього легше.

   — Ти навіть не уявляєш, наскільки.

   Я зітхнула і, трохи помовчавши, запитала:

   — А чому ти захистив леді від мене?

   Дивлюсь ображено, але руки знову тягнуться до нього — і він цього разу не заважає.

   — Я не хотів, щоб ти бачила, що було між нами.

   — А що там такого, чого я не можу знати?

   — Я хочу, щоб у нас усе було… без минулих спогадів, — обережний погляд на мене.

   — Тобто побачимось уже за два місяці, на новому навчанні? — я хитро всміхнулася. — Можливо, не варто відмовлятися від цього вечора.

   Я ніжно торкнулася його грудей і обійняла за шию.

   — Корабель рушає за пів години, — він обережно притис мене до себе. — І я не хочу, щоб наш спільний вечір промайнув надто швидко.

   — А ще… мені сподобалось бути твоєю дівчинкою, — сказала я, уважно стежачи за реакцією.

   Він загарчав і злегка вкусив мене за шию.

   — Намагаєшся мене спровокувати? — хрипко запитав мій некромант.

   — Невже не виходить? Тоді в мене є ще дещо, — він подивився з цікавістю. Я притягнула його до себе і прошепотіла просто у вухо: — На полігоні тобі не почулося.

   Його поцілунки знову вибили мене з рівноваги. Ще хвилин п’ятнадцять він мене мучив, перш ніж запропонував перенести до кімнати. Побачив мій хитрий погляд — і переніс… у коридор перед самими дверима.

   На прощання — ніжний поцілунок. І він зник.

Я стояла одна, спантеличена. Усе тіло горіло від нездійснених бажань. Зайшла до кімнати, розпустила волосся, прийняла душ і переодяглася у зручнішу сукню. Знизу вже долинали веселощі — свято лише починалося, а спати зовсім не хотілося.

   Я вирішила спуститися.

   У кімнаті біля каміна всі сиділи просто на підлозі й грали в якусь гру, якої я зовсім не розуміла. Леді Грум сміялася, не стримуючись, а Алар щось гаряче їй доводив.

   — Ти що, майно своє програв, раз так нервуєш? — увірвалася я в їхні веселощі з питанням.

   Усі замовкли й здивовано подивилися на мене.

   — Ханс сказав, що брат був з тобою в саду, — промовила леді Грум, хитро мене розглядаючи. — Не повірю, що після всього він так просто тебе відпустив.

   — У нього справи з Моїром в іншій країні, — з сумом відповіла я.

   Усі завмерли. Навіть Ал подивився з недовірою.

   — А я думав, вам сьогодні буде не до навколишнього світу, — озвався він.

   Я глянула на некроманта з осудом.

   — І надовго він тебе залишив? — запитала леді Грум.

   — Сказав, що на місяць.

   Я присіла поруч з ними на підлогу й узяла з рук Ханса келих вина.

   — А ми з Алом завтра вирушаємо на страту.

   — Як це завтра? — обурився Ал. — Я хочу трохи відпочити.

   — Відпочинеш у гостях в Івара.

   — А, тобто цілий місяць тільки ми вчотирьох… — протягнув він з удаваним захопленням. — Хто знає, чим це закінчиться? — і кинув погляд на леді Грум.

   — Я поскаржуся брату, що ти з мене знущаєшся. І ще розповім про твої натяки щодо Руни.

   — Усе, мовчу, вибачте, — він підняв руки в знак примирення. — Я ще надто слабкий, щоб тягатися з вашим братом.

   Я зробила ковток вина й остаточно влаштувалася поруч. Перший круг пропустила — лорд Тенлід пояснював правила. Уже в наступному я з головою увірвалася в гру. Щоправда, мене одразу попросили не користуватися здібностями — мовляв, так буде нечесно.