21.1

   Коли повернулися до столу, Моїр уже сидів на своєму місці, а леді не було поруч. Лорд Тенлід щось обговорював з імператором. Той кинув на мене погляд після на Моїра і незадоволено хитнув головою.

   — Я дивлюсь, наші розумники, на жаль, не домовились.

   Я знизала плечима і розвела руками. Помітила, що Грум теж повернувся до столу, сів і уважно слухає.

   — Ну тоді зроблю вам подарунок, — промовив імператор, дивлячись на мене з очікуванням. Я мовчала, насторожена. — Лорд Моїр частково показав мені, що з вами сталося. І оскільки ви на той момент ще не були розумницею і не могли підробити спогади, я даю дозвіл на страту.

   Я сиділа в шоці, а Грум чомусь виглядав знервованим.

   — Яка має бути страта? — тихо запитала, не вірячи власним вухам.

   Імператор розсміявся так голосно, що навіть за іншими столиками гості притихли.

   — Будь-яка, — відповів він і піднявся з-за столу. — Мені вже час. Імператриця, скоріш за все, вже зачекалась. А ви відпочивайте.

   Розвернувся і пішов, задоволений собою. Я повернулася розлючена до Моїра, а він простягнув мені дозвіл і хитро посміхнувся.

   — Ви намагались мене розвести?

   — Ну, якщо тільки трішки, — підморгнув він. — Пообіцяй, що ми зустрінемось.

   Я посміхнулася у відповідь.

   — Обіцяю.

   Моїр піднявся з-за столу, поцілував руку леді Строн і леді Грум, підійшов до мене.

   — Ви мене дуже зацікавили, — сказав, дивлячись мені в очі, посміхнувся, розвернувся і пішов.

   Я сиділа, тримаючи дозвіл, і не могла повірити в те, що сталося. Підняла погляд на Ала, а він дивився на мене розгублено.

   — Ти плачеш? — підсів ближче, обійняв мене. Я закрила очі й намагаюсь заспокоїтися.

   — Тобі здалося, — відповіла я, ще раз глянувши на нього.

   — Тоді все добре.

   — Як ви хочете: залишатися чи відправляєтесь з нами? — запитала леді Строн.

   — Ні, з мене досить. Я втомився бути закоханим, хочу відпочити, — відповів Ал, продовжуючи мене обіймати.

   — Так втомився, що ніяк не відчепишся? — розлючено перепитала леді Грум.

   Встали з-за столу, і коли проходили через основний зал, я зрозуміла, що точно не хочу тут залишатися. Після того як пішов імператор, розпочалася якась вакханалія: азартні ігри, пари, що ховалися в кутках… Емоційно мені було важко це сприймати.

   — Тільки не кажіть мені, що все це закінчиться оргією?

   Леді розсміялися, лорд Тенлід зацікавлено подивився на мене, але промовчав. Тільки Алар обійняв мене за талію.

   — Хочеш залишимось?

   — Ні, дякую, — прибрала його руку і прискорила крок, щоб швидше пройти через все це.

   Грум залишався емоційно віддаленим, і мені це набридло. Хочеться скоріше до академії, де цей чоловік дивиться на мене і поводиться зовсім інакше. Лорд Тенлід переніс нас усіх, окрім Грума. Він подивився на мене лише тоді, коли ми вже зникали у тумані.

   Стоїмо в холі маєтку Грумів. Я притискаю до себе дозвіл. Усі разом шумно видихнули. Повернулася до хлопця і простягла йому документ. Він одразу взяв його і здивовано подивився.

   Я підняла обидві руки до гори і клацнула пальцями. Всі дивляться на мене шоковано. Леді Грум повертається до леді Строн спантеличена.

   — Вона нам це реально сказала?

   Світла киває.

   — Нам треба випити. Ханс, неси вина у кімнату з каміном.

   І кудись побігла, світла за нею. Ал розвернувся до мене.

   — Мила, я тебе люблю, але не настільки, — поцілував у щоку. — Леді, я з вами.

   І теж пішов. Я стою, дивлюся їм у спину.

   — Пані Мелуш, ви ідете з нами відпочивати? — запитав лорд Тенлід.

   Я посміхнулася.

   — Ні, дякую. Я витратила надто багато сил на захист усіх нас, тепер хочу побути наодинці.

   — Відпочивайте. Ви це заслужили, — відповів він, повертаючи і бік, куди пішли інші. — Дівчата, мене зачекайте.

   Я присіла на невеличкий диванчик і зняла туфлі — ноги боліли від усієї цієї краси. Повз мене проходив Ханс з пляшками вина та келихами.

   — Підкажіть, будь ласка, а де вихід у ваш неймовірний сад?

   Він уважно подивився на мене, зупинив якусь дівчину з прислуги, яка несла ковдри до кімнати гостей, передав їй свою ношу і звернувся:

   — Давайте я вас проведу? Ви дуже втомлені.

   — Дякую, якщо вам не важко, — лише посміхнулася я у відповідь.

   Він провів мене до саду, зробив невеличку екскурсію.

   — З вами залишитися?

   — Ні. Чесно, нікого не хочу бачити.

   Він схилив голову і розтанув десь серед дерев.

   Стою, дивлюся на квіти неймовірної краси — так і хочеться впасти поруч і лежати. Побачила невеличке озеро й підійшла до нього. Скільки часу я стояла й спостерігала, не знаю.

   В якийсь момент на плечі опустилось щось тепле. Не одразу зрозуміла, що це камзол. Розвернулась — поруч стоїть Грум, і його очі світяться. Дивлюсь на нього і не можу повірити, що він тут.

   — Я, мабуть, сплю, і ти мені наснився?

   Він простяг руку до мого обличчя.  Я прикрила очі від задоволення і відчула, як ламається ключ з почуттями, одночасно знаходжу ключ до спогадів. Вирвався мій стогін. Відкрила очі — дихати важко, хочеться розчинитися у цьому вирої.

   — З вами все гаразд? — продовжує погладжувати мою щоку. Я злегка відхилила голову, щоб він торкався ще й моєї шиї.

   — Ти навіть уявити не можеш, наскільки… — прошепотіла, а він прибрав руку, дивлячись здивовано.

   — Я прийшов попросити вибачення за те, що наговорив тобі у свідомості. Я намагаюся довіряти, але це складно. Своєю поведінкою я лише все ускладнюю.

   Я поклала руку йому на губи, не бажаючи вислуховувати вибачення.

   — Мені твоя сестра пояснила, звідки стільки недовіри. Це питання до розумників, а не до мене. І зараз у мене немає настрою на серйозні розмови.

   Він посміхнувся, взяв мою руку і ніжно поцілував пальці. Від цих дій мій мозок відмовився працювати адекватно, а внизу живота почало нити.