20.3

   — Вибачте, але ми проти такої ідеї. Ми самі шоковані, що у нас є маг розуму, і сподіваємося, що так буде й надалі.

   — Я обожнюю вас, леді Грум, ви неймовірна жінка, — відповів імператор, дивлячись на неї з захопленням, — але ми не можемо стояти осторонь.

   Академія мене точно не віддасть, якщо тільки я не згоджуся на певні умови. У такому випадку мене можуть викупити. Я виставила щит і зовсім втратила цікавість до того, що відбувається за столом.

   — «Тобі не цікаво, що імперія може запропонувати?» — подумки запитав лорд Моїр.

   — «Відчуваю себе коровою, яку намагаються купити на забій. І взагалі… може, ви запросите мене на танець?»

   Хитра посмішка. Він допив келих вина, підвівся зі свого місця.

   — Дозвольте запросити вас на танець, пане Мелуш, — звернувся він, — якщо, звісно, ваш партнер не проти.

   Алар подивився на мене з запитом. Я підморгнула йому, він усміхнувся у відповідь і відповів:

   — Я не проти, якщо ви, звісно, дозволите мені запросити вашу даму сьогоднішнього вечора. Тим паче за столом мені немає чим зайнятися.

   — Звісно, будь ласка, — відповів розумник, простягаючи мені руку.

   Я піднялася зі свого місця з посмішкою. Леді Пейр за столом теж засумувала, а потім з радістю погодилася потанцювати з Алом.

   Вийшли у центр зали. Навколо нас миттєво утворився простір. Я дивлюся — Ал щось розповідає леді, і вона у захваті від його жартів.

   — І що ж ви хочете мені таке цікаве розповісти? — запитала я у розумника.

   — Ти вважаєш, що тобі щось може загрожувати у столиці? — відповів він. — І вирішила таким чином прикритися? Я міг би стати тобі найкращим прикриттям.

   — Не щось, а хтось. Мені небезпечно знаходитись поруч з лордом Грумом, а виявляється, і поруч з вами.

   — Не розумію, про що ти?

   Тримаючись у танці за плече чоловіка, я простягла пальці до його шиї й торкнулася межі його свідомості. Майже нічого не змінилося — лише захисне поле стало щільнішим.

   — Ви хочете сказати, що не помітили реакцію леді на пропозицію нашого одруження?

   — Вона завжди такою була.

   — Я пам’ятаю її іншою, — хитро дивлюся на Моїра.

   Ми продовжуємо рухатися майже прозорою, золотавою бульбашкою.

   — Ти не можеш її пам’ятати, — він зупинився й намагається щось пригадати.

   — А як щодо того спогаду, який ви так старанно ховали від усіх… і навіть від себе?

   Він завмер.

   — Ти не могла зламати ключ.

   — Я тоді й сама не розуміла, як це зробила, — спокійно знизала плечима.

   — Ти вкрала його і зробила підміну.

   — Точніше — залишила шпигуна.

   Він зовсім зблід.

   — Ти ж розумієш, що я розберу твою свідомість на частини, аби знищити цей спогад.

   — А в мене його немає. Я віддала його Груму.

   Він стоїть і посміхається.

   — І що ж ти попросила за таку цінність?

   — Що б ви там собі не напридумували — нічого.

   — Ти ж могла вимагати від нього будь-що, — сміється, вже не стримуючись.

   — Ви натякаєте на інтим? Це нецікаво. Краще довгострокові відносини, ніж короткочасні.

   — І що тепер ти з цим робитимеш?

   — Я — нічого. Це ви з Грумом розбирайтеся. Мене цікавить моє право на страту.

   Я присіла просто на бульбашці, витягла ноги, притисла їх до межі за спиною, розгорнула долоні й почала роздивлятися місто під нами, мовчки очікуючи.

   — А от тепер і я готовий дещо тобі запропонувати.

   — Слухаю. Не тягніть, — навіть примружила очі.

   — Ти залишаєшся у столиці поруч зі мною. Одразу отримуєш дозвіл на страту. Тобі купують будь-який маєток, який припаде до душі. Доступ до імперської бібліотеки — там є записи про магів розуму. Присяга імператору — і ти ні в чому не знатимеш потреби.

   — І це все? — я скептично посміхнулася. — Я очікувала чогось більш цікавого, неймовірного. А ви мене просто купуєте. Академії заплатите ту суму, яку вони назвуть. Я краще відпрацюю кілька років — і без дозволу імперії отримаю право на страту.

   — Вам подобається в цій академії?

   — Так, дуже. В мене є ті, хто за мене турбується.

   — Ти розумієш, що в якийсь момент ти їх повбиваєш і оком не моргнеш?

   — Є такі передумови?

   — Ти задумувалася, чому твій рівень настільки швидко зростає?

   — Періодично думаю про це.

   — І до яких висновків дійшла?

   — Підозра, що некроманти… але це не точно.

   — Правильно підозрюєш, — присів поруч зі мною, мабуть, втомився стояти над моєю душею. — Тільки ти хитра розумниця. Вони тебе підживлюють за згодою. У мене так було з Грумом, а в тебе одразу два некроманти: з одним дружні стосунки, з іншим — романтичні.

   Погляд хитрий.

   — Тільки ось не можу зрозуміти, з ким які. Ти дуже старанно все заплутала. І не вірю, що з хлопцем роман, а підкопатися ні до чого.

   — Дякую. Буду вважати це компліментом від вас.

   Відчула, як в долоню б’є імпульс. На мить відкрилась, чим збентежила розумника, і провалилася через межу. Відчуття вільного падіння… це неймовірно.

Він схопив мене за талію, притиснув до себе й дивиться з осудом.

   — Зовсім без розуму! Без захисту ти і до поверхні не долетиш, мої захисники знищать!

   — Не дуже то й хотілося, — посміхнулася я.

   Дивно, але від нього не відчуваю ані агресії, ані жорстокості.

   — Мені здається, вже час повертатися.

   — Ми ще зустрінемося, — промовив він. — А зараз не ображайся, я дещо перевірю.

   Відкриваю очі — і розумію, що Моїр цілує мене. Перевіряю емоції та відчуття: ілюзія, і тільки для двох — лорда Грума і Алара. Так нечесно… Тому додала ще одного глядача — леді Пейр.

   Грум не виказує жодних емоцій, Алар навпаки — посірів і ледве стримується. А ось реакція леді мене дуже потішила: сльози на очах, безмежна образа і ненависть у мій бік. Коли Моїр це теж відчув — здивувався більше, ніж зрадів.