20.2

   — Оу, кого я бачу? — просто на вході стояв лорд Моїр, щасливий до нестями. Гості, які підіймалися сходами, старанно оминали його, тримаючись якомога далі. — Леді Строн, леді Тенлід, ви неймовірні.

   Він потягнувся поцілувати їм руки. Вони усміхнулися у відповідь, але леді Грум залишилася незадоволеною.

   — Ви, мабуть, трохи забули, — холодно сказала вона, — я леді Грум, єдина спадкоємиця свого роду.

   — Перепрошую, — усе так само солодко усміхнувся лорд Моїр. — Трохи підзабув.

   Мене почало трусити від цієї розмови.

   — Добрий вечір, лорд Тенлід, лорд Грум, — продовжив він, потискаючи їм руки. А вже потім звернув увагу й на нас, непримітних. — Ну привіт, розумнице. Та ти, виявляється, красуня. І ще й хлопець у тебе — некромант?

   Ал зробив крок уперед.

   — Добрий вечір. Я пан Алар Франг, — спокійно, але твердо промовив він. — А це моя супутниця на вечір, пані Руна Мелуш. Не варто так відверто демонструвати неповагу до нас. Ви нас сюди запросили — тож будьте ласкаві нести відповідальність за це.

   Я не очікувала від Ала такої реакції. Підійшла ближче й взяла його за руку. Він усміхнувся мені й перестав звертати увагу на розумника.

   — Вибачте, будь ласка, я не мав права забувати правила поведінки. Це все ваша краса мене засліпила.

   Якщо і є щось, що сьогодні виведе мене з себе, то це ці недолугі лестощі. Прикрила очі й присіла в реверансі.

   — До речі, ви сидите усі за столиком з імператором.

   Ми всі зробили вигляд, що зраділи. Відчула, як він кілька разів намагався перевірити мене й усіх присутніх за допомогою щупалець. Відкинула атаку, але була впевнена — ненадовго. Скоро поновить намагання дістатися хоча б до когось.

   Зайшли до зали неймовірної краси. Лорд Моїр якийсь час спілкувався з леді Строн. Відчутна повага у нього була лише до неї, інших він не помічав. Згодом опинився за моєю спиною.

   — У мене до вас є цікава пропозиція.

   Він нахилився занадто близько, але в ту ж секунду між нами опинився Ал. Він обійняв мене за талію й посміхнувся:

   — Дивись, яка краса. Не можу дочекатися, коли ми з тобою потанцюємо.

   І злегка торкнувся губами моєї руки. Ну все, я у захваті, але водночас відчула, як по ньому вже повзе маленька змійка — ледве відчутна. Я нахилилася до нього, майже цілуючи в шию.

   — Не лякайся, мій милий, зараз буде неприємно.

   Я випустила своїх помічників — вони вмить оточили змійку, а я ще й вклала максимум болю, щоб господар відчув це сповна.

   Дивлюся на Моїра — він не спускає з мене очей і тримає пальці біля скроні. Не подобається? Це добре.

   — «Я розумів, якою буде ця битва, але мені хочеться виставити всі можливі щити, на які я спроможний.»

   — Ти ж мені довіряєш, я в цьому впевнена.

   Ми підійшли до столу. Ал, як належить, допоміг мені сісти на місце. Розумник опинився навпроти мене, поруч із ним — два вільних місця.

   Відчула, що хтось пробивається до моєї свідомості. Подивилася на Моїра — його очі світилися. Я посміхнулася й дозволила спілкування.

   — «Для кого весь цей фарс? Я маю повірити, що ти разом із цим некромантом?»

   — «Він тебе навіть не торкався. Для чого все це?»

   Продовжую мило дивитися на нього, лише знизала плечима.

   — «Я і не сумнівалася, що ви розумник. Але той, для кого все це, дуже скоро вийде на сцену.»

   Саме в цю мить до зали зайшла жінка неймовірної краси. Вона пробігла повз нас, навіть не звернувши уваги, й просто кинулася в обійми лорда Грума, який саме допомагав світлій присісти за стіл і не встиг зійти з траєкторії красуні.

   — Оу, я так сумувала за тобою, милий мій. Коли вже награєшся в професора й повернешся до столиці? Мені сумно без тебе.

   Мені здалося, що леді Грум ось-ось вскипить, і її чоловік обережно притримав її за руку. Лорд Грум делікатно відсторонив жінку від себе, поцілував їй руку й схилив голову, так і не подивившись на неї. Емоційно стриманий, як завжди.

   А я, у свою чергу, спробувала пролізти до розумника — і миттєво отримала ляпаса. Сиджу, дивлюся на нього обурено, а він лише посміхається.

   — «Замала ще.»

   — Ой, не дуже й хотілося, — відповіла вголос.

   Невідома леді нарешті помітила мене й емоційно обурилася моєю поведінкою. Ой, як цікаво. Я схилила голову на знак привітання й знову подивилася на розумника, не відводячи очей.

   — Ви не вважаєте, що мали б представитися, перш ніж загравати з придворним магом розуму? Вас погано вчили етикету.

   Я подарувала розумнику ще одну милу посмішку, після чого скромно опустила очі донизу.

   — Вибачте, будь ласка, мою неповагу до вашої персони. Просто очі мага розуму мене заворожують.

   Я помітила, як розумник накрив жінку захистом і пригрозив мені пальцем. У відповідь я лише хитнула головою з боку в бік і подарувала найневиннішу усмішку. Я вже знайшла слабке місце в них обох.

   — Я Руна Мелуш, маг розуму, четвертий рівень.

   Леді помітно занепокоїлася, а Моїр дивився з насторогою — то на мене, то на Грума.

   — Приємно познайомитися. Я Міала Пейр, маг повітря й наречена лорда Грума.

   Її погляд вп’явся мені просто в душу. Це що, погроза ману розуму? Якщо я тебе впущу до себе — виходу не знайдеш.

   А розумник лише посилив захист. Я розвернулася до нього.

   — «Так нечесно, вона мені погрожує.»

   — «Вона має на це право.»

   Я відчула, як Ал узяв мене за руку й нахилився ближче, прошепотівши, що я неймовірна.

   — Вибач мені, трохи загралася, — повернулася до нього й подивилася закоханими очима.

   Відчула, як жінка трохи заспокоїлася й присіла поруч із лордом Моїром.

   — А ви у нас хто? — запитала леді Пейр, розглядаючи Ала.

   — Я Алар Франг, некромант, п’ятий рівень. — відповів хлопець з найнеймовірнішою посмішкою.