20.1

   Останній тиждень перед балом ми з Алом навчалися танцювати, поводитися чемно й неймовірного контролю над власними силами. Бо, як пояснила леді Строн, обов’язково знайдуться ті, хто намагатиметься вивести тебе з рівноваги. Це у них там такі ігри — сумно ж цілими днями відсиджуватися біля Імператора, от і починають страждати… та розважатися.

   Леді Грум показово не спілкувалася з нами. Усіляко демонструвала, що на нас із некромантом вона ну дуже ображена. А я вважала, що якраз це добре — такі спогади в пам’яті леді. Моїру сподобається.

   Настав ранок, коли нам було час вирушати. Ал зайшов до мене, допоміг зібрати необхідні речі, після чого спустив на перший поверх — до своїх. Стоїмо, чекаємо.

   Перед нами з’являється помаранчевий туман, і з нього виходить директор академії — Вігго Тенлід. Подивився на нас, ми разом мовчки кивнули, і він відповів тим самим.

   — Знаєте, вона досі на вас сердиться. Це ж треба було так її вивести… Тиждень не можу заспокоїти.

   — Ми не винні. У вашої дружини надто багата фантазія, — спокійно відповів Ал.

   — Цікаво, про що б я подумав, якби побачив її в такій ситуації, у якій вона застала вас? — мовив директор, між тим легко переносячи наші речі.

   — Скоріше за все, про те, що ви їй довіряєте і що на все є пояснення, — відповіла я, спостерігаючи за його роботою.

   У нього це виходило так невимушено.

   — Можливо, ви маєте рацію, — погодився неймовірний маг і простягнув нам руки. Ми без питань прийняли їх.

   Перехід був недовгим. Ми опинилися у великому холі, де нас зустрів Ханс Краін. Я одразу зраділа — рівень магії відчутно підвищився. Він представився радше Алові, мені ж просто тепло посміхнувся й повів до кімнат. Речі, як з’ясувалося, вже рознесли. Поселили нас досить далеко один від одного, але я впевнена — за цим стоїть леді Грум.

   На сніданку були всі, окрім Грума. Він не прийшов і, мабуть, не з’явиться аж до самого балу.

   — А взагалі це дійство довго триватиме? — поцікавилася я, відчуваючи, як починаю нервувати.

   — Усе залежить від вас, — відповів лорд Тенлід і хитро поглянув на мене з Алом. — Якщо сподобається, то й до ранку залишитеся. Єдине правило — тільки зі своїм партнером.

   — Не зрозуміла, — я насупилася. — Щось я таких правил не пам’ятаю.

   Перевела погляд на некроманта — він лише знизав плечима.

   — Ви можете відпочивати з ким завгодно, вас ніхто не засудить, — продовжив директор, посміхаючись. — Але піти з вечора маєте з тим, з ким прийшли.

   — Мені це не цікаво, — сказала я й подивилася на хлопця. — А ти як, хочеш «замутити» з кимось на балу?

   До цього він мовчав. Після моїх слів усміхнувся, крадькома глянув на леді Грум і, вже дивлячись мені прямо в очі, відповів:

   — Ну якщо тільки з тобою, моя мила. Скільки вже можна ходити колами?

   Я усміхнулася у відповідь.

   — Я подумаю над твоєю пропозицією.

   Леді Грум різко встала з-за столу й, обурена, вийшла з кімнати.

   — Ну і навіщо ви це продовжуєте? — запитав директор, підперши підборіддя рукою й дивлячись на нас з осудом.

   Я спокійно доїдала, а леді Строн уважно нас «сканувала».

   — Вони все роблять правильно, — нарешті сказала вона. — Є відчуття, що вони зустрічаються: миле, легке спілкування, жоден не відчуває дискомфорту поруч з іншим. Усе як у справжніх пар.

   Вона поглянула на Алара.

   — Лише жарти й натяки трохи стриманіше. Все ж таки це дівчина не на одну ніч, а на все життя.

   З-за дверей почулося гарчання — і стрімке зникнення.

   — А я думала, леді Грум уже пішла? — здивувалася я.

   — Вона забуває, для чого нам усе це, — відповіла світла, доїдаючи сніданок. — Їй хочеться гучних заяв. Я її заспокою.

   — Краще я це зроблю, — підвівся з-за столу лорд Тенлід і пішов слідом за дружиною.

   За столом залишилися ми втрьох. Ханс стояв поруч і з неприхованою цікавістю спостерігав за нами.

   Леді Грум з’явилася лише після обіду. Зовсім з іншим настроєм: більше не звертала уваги на наші з Алом жарти, наказала хлопцеві привести себе до ладу, а сама забрала мене в якесь незрозуміле місце, де нас уже чекало з десяток жінок.

   Вона пояснила, що це найкращий салон у столиці й що місця для нас були заброньовані ще кілька місяців тому.

   З мене так у житті ще не знущалися, як тут. Я запитала, де леді Строн. Виявилося, що вона віддає перевагу іншому місцю і сюди принципово не ходить разом із леді Грум. І я її чудово розумію. Коли тебе роздягають і проводять процедури з твоїм тілом, на які, взагалі-то, слід питати дозвіл — це якийсь жах.

   До кінця всіх процедур я вже просто хотіла додому. В якийсь момент навіть почала впливати на цих жіночок, аби вони не знущалися так завзято. Після цього мені зробили неймовірну зачіску й макіяж — до речі, я не фарбувалася з того часу, як замастила сорочку Груму.

   А потім мене одразу доставили до кімнати, наказали переодягатися й чекати свого кавалера.

   Стук у двері. Я відчинила — і просто офігіла.

На порозі стояв неймовірний хлопець. Я не одразу впізнала в ньому Ала. Дивлюся на нього шокована, а він — на мене.

   — Здається, я закохалася, — говорити важко, горло пересохло. — Ти неймовірний.

   Він підійшов, поцілував мою руку. Очі світяться.

   — На жаль, ти не настільки легковажна, щоб закохуватися в кожного, кого вважаєш гарним. І ти себе в дзеркалі бачила? Очей відірвати неможливо. Треба було обирати з тобою стосунки, а не дружбу, — він повільно оглянув мене з ніг до голови, затримавши погляд на декольте. — Хоча ще не пізно. Ти ж поки не у відносинах.

   І зробив крок ближче. Дуже провокаційно.

   — Я вас зараз повбиваю! Це неможливо витримати. Мені шкода мого брата!

   Я так залюбувалася Алом, що навіть не помітила леді Грум.

   — Взагалі-то, ваш брат сьогодні буде зі своєю нареченою, — спокійно відповіла я.