19.3

   — Побачили. Що тепер? — продовжив він підкрадатись.

   — Ви некромант, який має хист до мертвого вогню? — запитала я, бо його поведінка почала мене бентежити.

   Він підійшов впритул і обережно поклав руку мені на талію.

   — Ви вважаєте, що така ваша поведінка допустима? — запитав він.

   Розгублено дивлюсь йому в очі.

   — Ви заборонили мені до себе наближатися, але самі безцеремонно з’являєтесь у моїй свідомості.

   Він нахилився до моїх губ, але зупинився, повільно чекаючи на мою реакцію. А я… я була не проти. Але не можна.

   — Не треба, будь ласка, — сказала я тихо.

   Він завмер.

   — Чому ти не накажеш мені зупинитися?

   — Я не хочу ламати вас.

   — А де охоронці, які мали б тебе прикрити, якщо я відмовлюсь підкорятися?

   — Я ж хотіла лише побачити вас. Навіщо мені для цього охоронці?

   Він зробив крок назад і схрестив руки на грудях.

   — Ти сама в це віриш?

   — Тобто ви мені все ж таки не довіряєте?

   — Ти розумниця, яка без проблем опинилася в моїй свідомості… — він перевів погляд на вовка, — і вже навіть водить дружбу з охоронцем.

   Зробила крок до нього й хитро глянула в очі.

   — По-перше, це підмінна свідомість — судячи з того, що я бачила у пана Франга. А по-друге… Ви з Моїром теж у такі ігри грали, коли він заходив до вас у гості?

   Реакція була неймовірна: лють миттєво змінилася розгубленістю. Я не втрималася — розсміялася. Мовчати він явно не міг, але й слів не знаходив.

   — Мені леді Грум порадила звернутися до вас із питання ваших стосунків із Моїром, — додала я вже спокійніше. — Але, як я розумію, ви ще не готові говорити зі мною на цю тему.

   — Раз ти розумієш, що це підмінна свідомість, — нарешті озвався він, — чому одразу не пішла в основну?

   Він дивився провокуюче. Я лише усміхнулася, розвернулася до нього спиною. Час іти — сил майже не лишилось.

   — Я жодного разу не була у вашій іншій свідомості. Тільки в цій, — сказала я, озирнувшись. Він дивився шоковано. — Я не маю звички ходити в гості без запрошення. Мені вже час. Забагато сил витратила… Ви, мабуть, зараз дуже далеко від мене.

   — Я дивився на тебе без захисту, — тихо відповів він. — У тебе було достатньо можливостей. І я був упевнений, що ти вже ними скористалась.

   Мені набридло слухати, що я мала б зробити лише тому, що я маг розуму.

   — А я всього лише милувалась кольором ваших очей, — відповіла я. — До побачення на балу.

   Відкрила очі у своїй кімнаті — зовсім знесилена. Голова важка, їсти хочеться нестерпно. До їдальні вже запізно. Можливо, в Ала знайдеться чим поживитися.

   Поповзла до нього коридором, і з кожним кроком починало морозити. Я ще не готова до таких пригод.

   Відчула, що хлопець у себе. Постукала.

Він відкрив майже одразу — знову в одних брюках.

   — Очей від тебе не відірвати, — пробурмотіла, — але сил нема на жарти. У тебе є щось перекусити?

   Він перелякано простягнув руку до мого лоба.

   — Що з тобою? Ти ж сьогодні мала сукню вибирати. А виглядаєш так, ніби з тебе знущались… і намагались убити.

   — Все нормально, — відповіла тихо. — Намагалась дотягнутися до свідомості. Занадто далеко.

   Мене почало трусити.

   — Заходь. Сідай, — він одразу зібрався. — Зараз вина наллю. Десь ще були шоколадні цукерки. Найкращий спосіб повернути сили.

   Я залізла на його ліжко з ногами. Ал укрив мене теплою ковдрою, налив вина у склянку, приніс цілу жменю різного шоколаду й змусив випити залпом.

   Лише коли тремтіння стихло, він почав розпитувати. Я відповіла як є.

   — Ти ще не настільки сильна, — серйозно мовив він. — Зрозумій: твої блукання по свідомості — це як наші ритуали. Без досвіду там легко залишитися. І ніхто тебе не поверне.

   — Я ж не думала, що так затягне… — сказала, доїдаючи вже п’яту цукерку й знову поглядаючи на вино.

   — У цьому й проблема. Воно затягує. Ти втрачаєш відчуття часу. Тому й потрібен помічник — поки не навчишся.

   — Ти мені не подобаєшся таким серйозним.

   Він помітив мій погляд, підлив ще вина.

   — А яким я тобі подобаюсь? — хитро посміхнувся і присів поруч, нахилившись ближче. — Ти зараз у моєму ліжку, я напівоголений, ми п’ємо вино з шоколадом… цікаво, чим завершиться цей вечір.

   Я посміхнулась наймилішою посмішкою.

   — Нічим хорошим.

   — Чого це? Тобі сподобається. Я буду дуже ніжним.

   Я зітхнула з жалем і почала вибиратися з-під ковдри.

   — Ти не зрозумів, — сказала спокійно. — Зараз тут буде гаряче. Але не через нас.

   Ал хотів щось сказати, але саме в цю мить двері вилетіли з петель, і на порозі стояла розлючена леді Грум.

   — Я чогось не розумію? — холодно поцікавилась вона. — Можливо, ви мені поясните, діточки? Ви взагалі без розуму?

   — Я ж тобі казала, що буде гаряче, — втомлено кинула я.

   Ал сидів у шоці з відкритим ротом, а я тим часом продовжувала вибиратися з його ліжка. За спиною леді Грум з’явилася леді Строн.

   — О, врятуйте нас, будь ласка, від смерті, — звернулась я до світлої.

   Вона уважно подивилась на нас, а тоді поклала руку на плече леді Грум. Та повільно почала заспокоюватися.

   — Ти ж казала, що між тобою і студентом Франгом жодних відносин? — суворо запитала вона.

   — Що ви там собі напридумували — я не знаю, — спокійно відповіла я, — але хлопцю тепер доведеться жити без дверей.

   Я кивнула на розгромлену кімнату.

   — До мене звернувся брат, — різко сказала леді Грум. — Сказав, що ти можеш відключитися. Я приходжу — тебе немає. А знаходжу в кімнаті хлопця. На його ліжку. Ви п’єте вино. А він… уже роздягнений. І тепер скажи мені: що я мала подумати?

   — Ну… — я знизала плечима. — Що я настільки засмутилася через розмову з вашим братом, що мій друг вирішив влаштувати мені стриптиз, аби трохи підбадьорити. Як вам така версія?