19.2

   Я несвідомо ковзнула глибше у свідомість леді Грум — і відчула її тривогу, страх і постійний біль за брата. І тільки тепер зрозуміла: як глибоко вона все це ховала, якщо я не відчула цього одразу.

   — Я не буду робити йому боляче, я кохаю його, — промовила тихо, і щось у голосі змусило повітря застигнути.

   Леді Строн і леді Грум мовчки дивилися на мене, шоковані. Світла, здається, забула, що лише недавно заспокоювала мене, а леді Грум відкрила рот і, схоже, зовсім забула, як розмовляти.

   — А ти йому це говорила? — нарешті запитала Строн, помітивши стан Грум.

   — Майже, але він цього не пам’ятає. І вам теж доведеться забути цю інформацію до балу, — з сумом промовила я.

   — Це точно треба приховати, — задумливо мовила Строн, — але будь ласка, не видаляй.

   — Я нікому нічого не видаляю, тільки підміняю, — відповіла я спокійно.

   — Тобто брат із підміною ходить і думає, що той вечір йому частково наснився? — розлючено запитала леді Грум, повернувшись до тями.

   — Ви самі казали, як йому було погано. Я підмінила. Все повернеться на свої місця у свій час, і тоді він вирішить, що робити зі мною, — спокійно відповіла я.

   — А щоби ти хотіла, щоб він зробив? — зацікавлено спитала Грум.

   — Мені здається, ми це вже проходили… нагадати? — промовила я, ледве стримуючи усмішку.

   — Не треба… я тільки забула, — кивнула леді.

   — Ось і думайте, що саме ви хочете знати. — Переключившись, я запитала: — То як сукня?

   — Неймовірна! — присівши на своє місце, відгукнулася Строн. — Ти всіх засліпиш.

   — Не хочу всіх. Мені потрібен лише розумник, — відповіла я, піднімаючи келих і випивши його за один раз.

   Нарешті трохи розслаблюсь, поки магія ще не подіяла.

   — Він вже не буде таким відкритим поруч із тобою, — зауважила Строн.

   — Я знаю. Але свого шпигуна треба забрати, — відповіла я.

   І леді обидві переглянулися, шоковані.

   — Ти впевнена, що він його не знешкодив? — обережно спитала Грум.

   Я відкрила долоню, і з неї почали повільно висипатися крихітні, золотаві павучки — ледве помітні. Вони розбіглися в усі сторони. Леді підстрибнули, а Грум навіть на автоматі створила щит.

   — Як думаєте, можливо помітити таких малюків? — клацнула я пальцями, і вони миттєво розчинилися у повітрі.

   — Неможливо… таку малечу контролювати, — зізналася Строн, спостерігаючи за зникненням.

   — А я і не контролюю. Їхнє завдання — вижити, — відповіла я спокійно.

   — Чому саме павуки? — тихо запитала Строн, вже заспокоївшись.

   — Найнепомітніші, — усміхнулась я, і в кімнаті повисла напружена тиша.

   Я пішла переодяглася. Поки майстрині складали всі наші покупки, ми сиділи за столом і неспішно пили вино. Я підмінила їм згадку про нашу розмову — ключ зробила найпростіший, клацання пальців. Пообіцяла, що одразу після балу все поверну на місце.

   Потім ми ще прогулялися до якоїсь затишної таверни, пообідали. Усі розмови крутилися навколо балу. Я попросила леді Строн дати нам кілька уроків танців — вона погодилася, сказавши, що замість тренувань займеться з нами танцями й етикетом. Все ж таки я щось знаю, а от Ал цим ніколи не цікавився.

   Леді Грум між іншим згадала, що в тому маєтку, куди зараз поїхав Грум, вона з чоловіком теж житимуть і леді Строн. Тож компанія в нас буде весела.

   — До речі, забула розповісти одну цікаву історію, що трапилася сьогодні зранку, — сказала вона й хитро глянула на мене.

   Я подивилася на леді Строн — та явно все знала, — потім на леді Грум, яка чекала моєї реакції.

   — Я так розумію, історія тільки для мене, бо леді Строн її вже чула.

   — Так нечесно, ти мала зацікавитися.

   — А ця історія, випадково, не про студентку, яка опинилася в ліжку викладача?

   — Звідки ти це знаєш?! — шоковано вигукнула леді Грум.

   — Я вчора бачила, як вона чіпляла закляття.

   — І ти нічого не зробила, щоб цьому запобігти? — тепер уже з цікавістю запитала Строн.

   — А навіщо? Така поведінка неприпустима. Навіщо академії такі студенти?

   — Ну хоча б для того, щоб мій брат не прокидався в ліжку з оголеною красунею.

   — Він же не маленький хлопчик, щоб не втриматися? — не зрозуміла я натяку.

   — А якби, не до кінця прокинувшись, прийняв її за тебе? — знову ті самі хитрі очі.

   — Якби то була я, він би спочатку здивувався. А вже потім прийняв, — спокійно відповіла я.

   — Можна хоч трохи ревнощів від тебе побачити? — у голосі леді Грум з’явилося роздратування.

   — Сігне, подумай сама: що буде, якщо маг розуму почне ревнувати? Це ж жах.

   — А ви свого чоловіка ревнуєте? — раптом стало цікаво мені.

   — Ні. Я йому повністю довіряю, — відповіла вона й зробила помилку, подивившись мені просто в очі.

   — Тобто у вас повна довіра і ритуал? А якщо на хвилин десять додати трохи невпевненості… і вимкнути ритуал? — я клацнула пальцями, закріплюючи стан.

   Леді Строн лише незадоволено похитала головою, але промовчала. Леді Грум різко піднялася.

   — Я зараз повернусь.

   І зникла в зеленому тумані.

   — І куди вона? — запитала я.

   — До чоловіка. Перевіряти, де він і з ким, — зітхнула Строн. — Навіщо ти це зробила?

   — Всього десять хвилин. І нехай перестане діставати мене з питанням брата. Прийде час — самі розберемося. Він погодився почекати, а я тим часом розбираюся в собі.

   — У такому разі вона сама винна, — засміялася світла.

   — Дякую за розуміння.

   Коли леді Грум повернулася, вигляд у неї був розгублений, але щасливий. Я придивилася до її емоційного стану й ледве стрималася, щоб не засміятися.

   — Вігго просив передати подяку, — сказала вона без осуду. — Йому мій стан сподобався. І попросив, якщо будеш експериментувати, робити це краще ввечері.