19.1

   Ранок був похмурий. Настрій — відповідний: спустошення й розгубленість.

   Щоразу так, коли дозволяю собі зайві емоції.

Цього разу винна тільки я. Він дотримується всіх домовленостей.

   Та й його можна зрозуміти: скільки можна терпіти й чекати незрозуміло чого? Дорослий чоловік, некромант — і має забороняти собі навіть думати про мене. Це більше схоже на знущання, ніж на стриманість.

   А я ламаюся, як якесь мале дівчисько. Іноді мені його навіть шкода. Хоча він сам усе почав — налякав своєю недовірою, а тепер усе раптом залежить від мене. Дуже зручна позиція.

   Насилу зібралася й сіла чекати леді. Поки не заховала всі спогади — не заспокоїлась. Стук у двері. Вийшла одразу.

   — Оу, а ми думали, ще чекати доведеться, — здивувалась леді Грум. — Я ж знаю, що вчора брат до тебе заходив.

   Я схрестила руки на грудях і мовчки чекала продовження. Леді Строн мовчала. Леді Грум, зрозумівши, що підтримки не буде, зітхнула й пішла далі.

   — Ну… я подумала, ви мирилися, — і дивиться так хитро, аж дратує.

   — А ми й не сварилися, — сухо відповіла я.

   — Слухай, дивитися на вас двох боляче…

   — А ви не дивіться! — різко перебила я. — Або я йду з вами за сукнею, або йду з Лін. Настрій у мене зараз жахливий, і слухати, кому і як на нас боляче дивитися, я не збираюсь.

   — Сігне їй і без тебе зараз непросто, — м’яко посміхнулась леді Строн. — Думаєш, легко постійно ховати почуття?

   — То вони все ж таки є? — оживилась леді Грум. — І вона не знущається з мого бідного братика?

   Я загарчала. Серйозно — відчуття було таке, ніби я справді анімаг.

   — Якби ваш братик довіряв мені трохи більше, всього цього не було б.

   — А що було б? — солодко поцікавилась леді Грум.

   Я хотіла щось сказати… але передумала. Просто подивилась їй в очі й вклала у свідомість сновидіння нашої близькості з її братом — із максимальною відвертістю, пікантністю й без жодних фільтрів.

   Вона зблідла. Прикрила рота долонею.

   — Я… я ж це тепер не розвидню… Видали, будь ласка.

   — Ви ж хотіли дізнатися, що було б, — я відчула, як настрій помітно покращився.

   Леді Строн лише поплескала леді Грум по плечу.

   — Скільки разів казати: мага розуму краще не злити. Як і некроманта. Забула, як від кошмарів мучилась і твої зілля не допомагали?

   — До речі, — додала я з усмішкою, — можу вкласти вам це сновидіння щоночі. Будете регулярно за нами підглядати.

   — Дивлюсь, настрій у тебе покращився, — промовила леді Строн.

   — Так, дякую вам. Мені стало легше, — відповіла я, відчуваючи, як напруга трохи спала.

   — А мені тепер як з цим жити? — запитала леді Грум.

   — Не переживайте, скоро пройде. Я ж не збоченка якась, щоб залишати це у вашій пам’яті.

   — Дякую тобі, — посміхнулась леді.

   — Я ж казала, що вона занадто жаліслива, — втрутилася світла. — Можливо, все ж таки в неї є завдатки мага життя.

   — Якщо це так, то вона найунікальніша, — відкриваючи прохід, відповіла леді Грум.

   Ми опинилися знову на тій самій вулиці, біля знайомої крамниці. Продавчиня вибігла назустріч і посміхнулась нам, відчинила двері, щоб ми пройшли.

   — Я дивлюсь, це ваше улюблене місце для закупівель? — запитала я, розглядаючи сукні на вітрині.

   — Тут працюють найкращі майстрині, — відповіла леді Строн, віддаючи розпорядження щодо того, що нам потрібно.

   — Знову готову сукню будете брати? Краще на замовлення, — засмучено сказала продавчиня. — Проходьте до кімнати. Є якісь побажання за кольором? Ви ж маг?

   — Я маг розуму, — не задумуючись відповіла я.

   Жінка лише беземоційно подивилась, посміхнулась, а я дивилася на неї, не розуміючи, чому вона так дивиться.

   — А вона у нас тактовний маг, тому не читає думки, — пояснила світла, роздивляючись прикраси.

   Жінка кивнула і схилила голову.

   — Вибачте. Тоді білий з золотим.

   — Ні, чорний з перламутром або золотом, — твердо відповіла я.

   Продавчиня здивовано подивилась і пішла шукати замовлене.

   — Тебе так і тягне до чорного? — запитала леді Грум, прикладаючи до себе тканини.

   — Я вважаю, магу розуму недоречно брати білий. Душі цей колір більше пасує, — прикрила очі я. — Ви перевіряєте мої здібності?

   — Вибач, мені просто цікаво було, наскільки ти захищена, — відповіла леді Строн.

   — На рахунок захисту — це вже розумник хай перевіряє, — посміхнулась я.

   Тим часом продавчиня повернулась з неймовірними сукнями, і я пішла до роздягальні. Одразу вибрала ту, від якої не могла відірвати погляд: неймовірна чорна сукня з глибоким V-подібним вирізом, розшита чорними перлинами, що підкреслювали всі вигини фігури. Довга, у стилі «русалка». Одразу принесли туфлі та накидку — адже сукня без рукавів, а на бал хотілося прикрити плечі.

   Коли я вийшла до зали, леді вже сиділи на невеличкому диванчику й про щось жваво спілкувались. Перед ними стояли келихи з вином і тарілка з цукерками — щоб очікування не здавалося таким довгим.

   Вони звернули на мене увагу й замовкли. Я спокійно пройшла до центру кімнати.

   У леді Грум очі виблискували, а посмішка була… мстива. Її настрій явно злетів угору. Леді Строн виглядала стриманішою, але і в її очах світилася задоволена усмішка.

   — Ну як? — запитала я більше для проформи.

   Я й так знала: що б вони не сказали, іншої сукні я вже не хочу.

   — Неймовірно, — відповіла леді Грум. — Я навіть не підозрювала, як студентська форма вміє ховати фігуру.

   — Це щоб хлопців не відволікали від навчання, — спокійно підтримала розмову світла.

   — Робимо ставки? — леді Грум перевела погляд на леді Строн.

   — Які ставки? — перепитала я вголос, водночас щупальцями ковзнувши по її думках.

   І одразу ж відчула. Ставки були на те, коли саме Грум з мене цю сукню зірве.