18.3

   — Але ж на бал ви йдете разом? — нарешті оговталась Лін.

   — Так, разом. А от із ким вона повернеться — невідомо, — надто вже сумно відповів некромант.

   — Милий мій, я точно знаю, що тобі навію перед балом, — дивлюсь йому в очі, повільно облизуючи губи. — Ммм… тобі сподобається.

   — Щось я вже готовий вибачитись за все, що завгодно. Тільки не роби цього зі мною, — буркнув Ал, відсуваючись подалі.

   — Куди ж це ти від мене, хороший мій? — я продовжила заглядати йому у свідомість. — Ти ж розумієш, що відстань для мене — не перешкода.

   — Будь ласка, досить. Я відчуваю тебе в себе в голові, і мені це зовсім не подобається.

   — Поки що я тільки придивляюсь. Але сам будеш винен, зрозумів? — я показала йому язика.

   Заспокоївшись повернувся на своє місце.

   — Ти ж добра й нічого зі мною не зробиш, — він кинув на мене такий милий погляд.

   — Ну так. Я ж тебе люблю.

   — Як мені важко через ваші жарти, — зітхнула Лін. — Я постійно намагаюсь зрозуміти, куди взагалі рухається ваше спілкування.

   — То хто він? — не витримав Івар. Йому вже давно було байдуже до наших ігор із Алом.

   — Не можу відповісти. Прийде час — дізнаєтесь.

   Ми закінчили обід і розбіглись у своїх справах. Я — до своєї кімнати.

   Після того як студенти дізнались, що мій рівень стрімко зростає під кураторством Алара Франга, до нього буквально вишикувалась черга охочих. Роботи в нього стало значно більше, і він уже не так лякав усіх своєю темною сутністю.  

   Я продовжила вибудовувати захист. Окремо — покращувала спогади Ала про наші стосунки.

   Я б хотіла піти на бал із Лейфом, але, як пояснила леді Строн, це могло спричинити скандал: одна особа всюди заявляла, що він її наречений. Хто саме — я здогадувалась, але не стала загострювати на цьому увагу леді. Вона лише нагадала, що я маг розуму й обов’язково побачу справжні стосунки.

   Складалось відчуття, що вони побоюються: а раптом я здатна на ревнощі.

   Увечері Алар постукав до моєї кімнати. Я запросила зайти. Він сів на стілець і мовчки чекав, поки я дозбираюсь.

   — Слухай, а ти танцювати вмієш? — запитав він, розглядаючи квіти, але так і не наважуючись до них доторкнутись.

   — Я ж із пристойної сім’ї. Етикет і основи танців входять у навчання дівчат будь-якої поважної родини. А чого це ти?

   — Мене вчили тільки в школі, коли я туди потрапив. І я не впевнений, що щось із тих уроків пам’ятаю.

   — Не переймайся. Попросимо леді Строн влаштувати нам кілька занять з танців, — я глянула на некроманта й помітила, що він якийсь засмучений.

   Сіла навпроти нього на ліжко.

   — Що трапилось?

   — Мені здається… я нервую.

   — Хочеш, я це приберу?

   Він уважно подивився на мене.

   — Можливо. Але трохи пізніше, — все ж усміхнувся, підвівся. — Ну що, ти готова? Ходімо.

   — Ходімо. Чого саме ти нервуєш? Через танці чи через те, що опинишся на вечірці поважних гостей?

   — Через те, що ти будеш порсатись у моїй голові, — відповів він, напружено дивлячись на мене.

   — Не хвилюйся, я дуже ніжна й обережна.

   — Оце і лякає.

   Ми, сміючись, вийшли надвір. Друзі вже чекали.

   — Слухайте, а чого це у вас кімнати окремі? — поцікавився Івар.

   — Окремі один від одного? — не зрозуміла я й усміхнулась, глянувши на некроманта.

   — Ні! У кожного з вас?

   — А-а-а… А ти хотів би жити з некромантом чи з магом розуму?

   — Тоді все зрозуміло.

   — Якщо вже на те пішло, мене взагалі може витримати тільки некромант, — додала я.

   — Цікаво, то з ким же в тебе може бути роман, якщо не з Алом? — хитро глянула на мене Лін.

   — Не розумію, про що ти, — відповіла я з такою ж хитрою усмішкою.

   — А мені теж цікаво. Ти вже здогадалась? — здивувався Івар. — Скажи мені.

   — От усе вам треба знати, — Алар узяв під руку мене й Лін та повів уперед. — Там такі стосунки, що ваші тримання за ручки й поцілунки — куди пристрасніший роман, ніж у неї.

   Лін почервоніла. Я хотіла стукнути Ала, але він спритно ухилився.

   — Виходить, я один нічого не розумію? — наздогнав нас Івар, забрав Лін до себе, і далі ми вже пішли парами.

   Вечір минув, як завжди, весело. Студентів зібралось небагато — не всі все здали, тож було доволі вільно.

   Івар не зводив очей з Лін. Це виглядало так мило, що навіть коли до нього підійшли якісь дівчата з питанням, він глянув на них так, що мені стало ніяково. Лін трохи образилась, що сукні ми будемо вибирати не разом, але коли почула, з ким я йду на бал, лише зітхнула і сказала, що тоді краще піде з Іваром.

   Як завжди — до гуртожитку, і кожен у свій бік. Завтра важкий день. Душ, піжама — і майже сон.

   Почула стукіт у двері. Вирішила, що це Ал — мабуть, щось забув або хотів сказати. Відчинила. На порозі стояв Грум. Його погляд ковзнув по моїй піжамі. Я теж мимоволі оцінила себе: довжина пристойна, усе прикриває.

   — Не запросите? — запитав він.

   Я стояла розгублена, трохи перелякана, дуже ніяково.

   — Заходьте.

   Він увійшов і одразу глянув на квіти — чорні, з перламутром і синім відблиском. Посміхнувся.

   — Ви ж до столиці збирались? — не знаючи, що сказати, запитала перше, що спало на думку.

   — Завтра вирушаю. Сестра попросила привести до ладу маєток, у якому ви з паном Франгом і леді Строн будете жити.

   — А… ви теж там будете? — з якоїсь причини запитала я.

   Він уважно подивився.

   — А ви цього хочете?

   Питання було надто спокусливе. Цей спогад теж доведеться сховати.

   — Невже все залежить від мене? — тихо промовила я, відчуваючи, як зникає голос.

   — Тепер — тільки від вас.

   Я мовчала, не дивлячись на нього.

   — Добре. Я зрозумів. Я не тиснутиму, — після паузи додав він. — Але поясни хоча б, як довго мені ще забороняти собі думати про тебе?