17.3

   — І вам я не цікава. Ви просто готові вбити мене будь-якої миті.

   Очі його почорніли, а розлючений погляд ковзнув по Алу.

   — Ось і очі почорніли.

   — Я не винен, вона мене катувала! — Ал підняв руки, ніби здавався.

   — І як же вона тебе катувала? — прошипів Грум, мов змія.

   — Засумнівалась у його спроможності як чоловіка щодо жінки, — спокійно відповіла я, переходячи в бойову готовність. — Він відмовився доводити зворотне.

   Глибокий вдих. Вбивчий погляд у мій бік.

   — Не дивіться так на мене. Ми домовились.

   — А вона ключі поставила, — втрутився Ал. — Це я вам так сказав, щоб ви були до мене прихильніші.

   — Які ключі? — здивовано запитав викладач і перевів погляд на мене.

   Я мовчала. Він глянув на Ала.

   — А це вже самі визначайте. Мені вона нічого не сказала.

   І саме в цю мить темрява рвонула на мене з боку Грума. Я різко розвела руки — назустріч їй спалахнула золота сітка. Темрява обійшла ззаду, почала розпадатися на примар. Я прикрила себе нитками захисту. Ал не втручався.

   А що буде, якщо я перестану захищатися?

Коли Грум здійняв нову хвилю нападу, я прибрала весь захист і розкинула руки, дозволяючи темній силі увійти повністю.

   Відчула вогкий холод і різкий біль у всьому тілі — і впала на спину. Удар вибив з мене повітря. Я намагалася вдихнути… не виходило. Я більше не дихала.

   Все ж таки погана ідея — відчути смерть на собі.

   Чую накази Грума:

   — Швидко! Долоню на сонячне сплетіння. Викликай її як померлу душу — обережно. Я зараз знайду Ейру.

   — Вона виживе? — голос Ала тремтів.

   Якщо я це чую — значить, ще жива. Але в грудях пекло так, що я нічого не могла з цим зробити.

   Почула голос леді Строн:

   — Що ви наробили? Ви зовсім безмозглі? Пане Франг, тримайте її душу. Я спробую провести її до себе.

   Голос Грума збив мене з пантелику.

   — Повернись, будь ласка… прошу тебе, — прошепотів некромант.

   У темряві з’явилося світло, що наближалося до мене. Це була леді Строн. Вона простягнула руку.

   — Підеш зі мною? — запитала вона.

   — А чом би й ні. У мене ще є незавершені справи, — я взяла її за руку.

   — Зараз буде трохи боляче, — попередила світла.

   — Перетерплю, — відповіла я.

   Біль був нестерпний. Мій крик різав власні вуха. Коли я спробувала відкрити очі — одразу ж заплющила їх: світло випалювало. Горло дерло, голова розколювалась.

   — Це була смерть? — перше, що я запитала.

   — Тепер я готовий тебе вбити, аби ти не мучилась, — почувся знервований голос Ала.

   — Пане Франг, можете прибрати руку, — дуже схвильовано сказала леді Строн.

   Я все ж відкрила очі. Побачила, як друг забирає руку з моїх грудей.

   — Ти мене все ж таки лапав?

   — Ага. Я ж не тільки некромант, а ще й некрофіл.

   — Я не хочу цього знати, — намагаюсь розсміятися. — Чого я так кричала?

   — Фактично ти наново народилась, — відповів Грум, притримуючи мене за руку.

   Я лежала, поклавши голову йому на коліна. Помітила розірвану сорочку — я була лише в спідній білизні.

   — Дякую, що хоч це залишив на мені.

   — Я не самогубець, — відповів Ал, сідаючи поруч. — Хоча дуже хотілося зірвати і це.

   Рик почувся звідкись згори, і хлопець одразу замовк.

   — Мила моя, в тебе багато шрамів і грубих зрощень кісток, — леді Строн була відверто занепокоєна. — Ти ж можеш це виправити? Або, якщо хочеш, я можу зробити це за тебе.

   — Не треба. Я зроблю це сама, коли прийде час, — я спробувала підвестись. Вийшло лише сісти.

   — Тебе вбивали. І це диво, що ти вижила.

   — Мене б знищили, якби той ублюдок був трохи розумніший.

   — Хто він? — цього разу Алар гарчав.

   Грум мовчки продовжував тримати мене за руку.

   — Я ж казала тобі, що на страті мого минулого ти будеш присутній.

   Не звертаючи уваги ні на кого, Ал просто міцно обійняв мене.

   — Я знаю, що для тебе, розумниці, це може нічого не означати, але я готовий підтримати тебе в будь-якій справі.

   — Дякую тобі, — я повернулась до Строн. — Мій батько зрозумів, що я маг, коли побачив, як я оновилась за кілька годин. Без жодних знань. Він наполіг на моєму навчанні.

   — Тепер зрозуміло, чому тебе відпустили. Але чому ти зараз не захищалась? — леді Строн продовжувала сканувати мене.

   — Хотіла відчути вплив темної магії, — відповіла я, навіть не замислюючись.

   Я відчула, як Грум сильно стиснув мою руку.

   — А ти подумала, що буде з тими, хто за тебе хвилюється? — його питання збило мене з пантелику.

   Я подивилась у його неймовірні очі — вони були світлі, зовсім не темні. І на душі стало так спокійно, що навіть біль трохи відступив.

   — Ви мені не довіряєте. Яке тут хвилювання.

   Я піднялась на ноги, похитуючись. Було відчуття, що мене зараз виверне. Спробувала зосередитись на диханні, виконуючи вправи. Грум не відпускав мою руку.

   — Давай я перенесу тебе в кімнату?

   — Ми домовлялись, — відповіла я, намагаючись не дивитися на нього.

   — Я забираю у вас піддослідну. І взагалі — вона вже на моєму факультеті. До балу навчатиметься під моїм контролем. Усім усе зрозуміло? — леді Строн простягнула мені руку.

   Я одразу підійшла до неї — і ми зникли з полігону.

   Незнайома мені кімната. І голос леді Грум:

   — Що трапилось? Чого це ти у мене з’являєшся?

   Вона зайшла до кімнати, дивлячись розлючено.

   — Що цього разу він накоїв? — підійшла ближче, приклала руку до мого сонячного сплетіння. — Ну що ж… з народженням тебе.

   — Мені треба було дещо перевірити. Тому я й не захищалась. І як я могла помирати, якщо все чула — про що ви говорили? — я подивилась на леді Строн.