14.3

   — Так, хтось тут занадто збудився, — сухо зауважив некромант і повернувся до Лін обличчям, а до мене — спиною. — А якщо я розповім, що вчора ніс її на руках до лазарету? А потім її роздягли, підлікували… І я зняв із себе сорочку та вдягнув на Руну, бо вона була лише в білизні. І поки я це робив, вона дуже ніжно торкалася мого оголеного тіла.

   Лін заплющила очі.

   Все, з мене досить. Поки хлопець стояв до мене спиною, я підійшла впритул і приклала пальці до його скроні.

   — Якщо ти не припиниш знущатися з подруги, — тихо сказала я, — я дуже необережно випалю ці спогади з твоєї свідомості.

   Він завмер.

   — Вибач, будь ласка, — швидко розвернувся, зазирнув мені в очі, розслабився. — Ну це ж… неймовірна реакція.

   — Досить. Я хочу переодягтися й іти на тренування. А ти мене безцеремонно лапаєш.

   Він подивився на свою руку, потім знову на мене.

   — Тільки не кажи, що тобі не сподобалося?

   Я мовчки дивилася йому просто в очі. Він зробив крок назад і сховав руки за спину.

   — Жодного шраму, — продовжив уже спокійніше. — Зілля неймовірне. Напевно, леді Грум щось новеньке розробила. За ніч — такий результат.

   Я теж глянула на плече. Справді — жодних слідів.

   — Іди переодягайся, — додав він. — Пов’язки залиш. Івар їх знешкодить.

   — Добре, — хмикнула я. — Диви, вже розкомандувався. Я й сама збиралася цим зайнятися.

   — Він вогняний, — кивнув Ал у бік Івара. — Хай практикується.

   Я все ж переодяглася, і ми вирушили на майданчик. Лін вчепилася в мою руку й не відходила ні на крок. По дорозі вона розповіла, що Ал ще вчора їх попередив про те, що сталося, але пояснив: найімовірніше, йде процес лікування, тож краще мене не турбувати. А зранку вони домовилися зайти до мене й разом піти на тренування.

   Я лише мовчки кивала.

   Коли хлопці побігли вперед, Лін зупинила мене. Я повернулася до неї.

   — Які у вас стосунки з Алом? — запитала вона.

   Останнім часом це питання хвилювало надто багатьох.

   — Дружні, — трохи розгублено відповіла я. — А що? Ми ж про це вже говорили.

   — Ти впевнена, що саме дружні?

   — Поясни.

   — Ваш спосіб спілкування давно переходить межу дружнього, — спокійно сказала Лін. — Ви поводитеся як пара, яка зустрічається, але неофіційно. І зважаючи на твої здібності, ти не зможеш пройти ритуал «Єдиного кохання». Хоча, якщо чесно, на Ала він теж навряд чи подіяв би.

   — Я не відчуваю від нього романтичних почуттів, — повільно сказала я. — Хоча… я ж і не заглядаю вглиб його свідомості. Треба буде з ним поговорити. Можливо, я справді перегинаю палицю у спілкуванні.

   Мені стало ніяково.

   — А якщо я йому справді подобаюся, а я з ним, виходить, граюся?.. І що це за ритуал?

   — Ритуал, після якого ти не зможеш бути у стосунках ні з ким, окрім своєї істинної пари, — пояснила Лін. — У школах для дівчат його проходять багато хто. Так ми захищаємося від небажаних посягань. Я проходила.

   Вона сказала це з гордістю.

   — Невже вам, нульовим, не пропонували такого у твоїй школі?

   — Я навчалася заочно, — знизала я плечима. — Мабуть, через це. А якби я могла пройти цей ритуал — мене б ніхто не зміг торкнутися?

   — Той, хто спробував би тебе використати, відчув би сильний біль.

   — Дуже зручний захист, — задумливо мовила я. — Чому ж тоді не прийняти закон, щоб усі були зобов’язані його проходити?

   — Бо бояться, — просто відповіла Лін. — Бо не всі готові жити з думкою, що можуть так і не знайти свою пару. Іноді її шукають пів життя.

   — А хлопці теж проходять цей ритуал? Чи це тільки для дівчат?

   Подруга хитро посміхнулася, не зводячи з мене очей.

   — Хлопці воліють спочатку нагулятися. А коли вже час одружуватися — тоді й проходять ритуал, щоб батьки не нав’язали аби кого. Цікаво інше: некромантам цей ритуал заборонений. Він на них не діє. Зазвичай, коли вони знаходять справжню пару, просто перестають бачити когось іншого. Хоча можуть і впустити своє щастя — з довірою в них біда.

А от із розумниками — невідомо. Ніяких досліджень не збереглося.

   — Відчуваю себе трохи розгубленою після цієї інформації…

   — Давай розберемося, — запитала Лін. — Він тобі подобається?

   — Подобається, — зупинилася я, намагаючись пояснити, — але не в сексуальному плані. Він добрий, веселий, розумний, завжди готовий допомогти і підтримати. Я неймовірно йому довіряю.

   Лін дивилася на мене з очікуванням, а я відповідала їй з нерозумінням.

   — Ти взагалі усвідомлюєш, що тільки-но описала некроманта?

   — Ойой… — я нервово посміхнулася. — Мене це починає трохи напружувати. І що тепер робити?

   — По-перше, поговорити з ним — може, ми накручуємо те, чого нема. По-друге, подивись всередину себе: можливо, ці стосунки не будуть зайвими. По-третє… ну, це ти розумниця, а не я. Я могла лише перечитати книжок.

   Вона розвернулася й побігла, а я залишилася стояти.

   Так, одному я вже підмінила спогади — тепер з цим теж треба буде працювати. Ні, я не помітила, щоб Ал себе вимотував, хоча за Лейфом я теж особливо не слідкувала, поки мені про це прямо не натякнули. Здається, я не така вже й розумниця.

   — Чого стоїш без діла? — з-за спини почувся голос Ала, і я аж відскочила. — З тобою все гаразд?

   — Треба з тобою поговорити. Серйозно. Думаю, на медитації.

   — Добре, без проблем, — він побіг далі, потім розвернувся й подивився на мене. — Хоча мені не подобається, коли ти така серйозна.

   Подобається — не подобається… мені від цього не легше.

   А якщо доведеться все ж навіювати, який ключ для нього відтворити? Пригадавши ключ, який я зробила для Лейфа, до мене дійшло неймовірне: я не хочу цілувати Ала.

   З собою розібралися — тепер будемо сподіватися, що й він почувається так само.