14.1

   Ввечері до мене завітали леді Строн і леді Грум. Я запросила їх до кімнати. Леді Строн швидко просканувала мене, запевнила, що все гаразд, і поступилася місцем леді Грум.

   Я роздяглася, відкриваючи плече. Леді уважно оглядала шви, потім дістала маленьку баночку й уважно подивилась на мене.

   — Запах жахливий, але зранку від рани не залишиться й сліду, — сказала вона й відкрила кришку. Я тієї ж миті перестала дихати. — Трохи пектиме.

   Вона щедро намастила плече неприємною субстанцією й почала накладати бинти. Ниючий біль розійшовся по всьому плечу і навіть поповз на спину.

   — Скоро перестанеш відчувати. А зранку в душі все добре змиєш. І не лякайся — завтра воно буде кольору гнилої плоті.

   Вона кинула на мене ще один незрозумілий погляд і раптом запитала:

   — Які у тебе стосунки з Аларом Франгом?

   Мені здалося, що я це просто почула. Я здивовано подивилась на жінок: леді Грум — із відвертою цікавістю, а леді Строн розглядала мої квіти й крадькома кидала погляди в мій бік. Я чомусь почала червоніти від цього.

   — Ти, мабуть, не вечеряла, — раптом змінила тему леді Грум. — Ходімо до мене. Вігго сьогодні відпочиває з… — вона глянула на мене, — другом. А мені одній сумно.

   — А в мене є вибір? — я з надією подивилась на світлу леді.

   — Боюся, що ні, — знизала плечима леді Строн. — За нас уже все вирішили.

   — Тоді навіщо питаєте?

   — Для проформи! — відповіла леді Грум, відкриваючи портал.

   — Зачекайте! — крикнула я й встигла схопити сорочку.

   У ту ж мить я вже сиділа на невеликому, гарненькому диванчику — точно не у своїй кімнаті — притискаючи одяг до себе.

   — Ой, я забула, що ти не вдяглася, — озвалася леді, виходячи з кімнати. — Але в тебе дуже гарна білизна.

   Я швидко вдяглася й подивилась на світлу.

   — Вона сьогодні трохи нервує, — тихо повідомила мені леді Строн.

   — А що трапилось?

   — Непорозуміння з братом, — відповіла леді Грум, заходячи до нас. Я одразу прикусила язика. — Все вже накрито, ходімо до вітальні.

   Кімната виявилася напрочуд затишною: круглий стіл навпроти каміна, вогонь у ньому приємно потріскує, а замість стільців — глибокі крісла, в які так і хочеться залізти з ногами.

   Ми розсілися, і якось так вийшло, що обидві леді опинилися навпроти мене. Мені ставало дедалі ніяковіше. Леді Грум розлила по келихах вино, розклала салат по тарілках — і вони замовкли. Лише дивилися.

   Я вирішила, що з мене досить цих незрозумілих поглядів. Таки підтягнула ноги в крісло, взяла свій келих і зробила кілька ковтків. Вино виявилося надзвичайно смачним — я зробила ще один. Поставила на стіл майже порожній келих, глибоко вдихнула й підняла погляд на жінок.

   Вони завмерли, уважно за мною спостерігаючи.

   — Якщо є питання — задавайте, — сказала я. — Терпіти не можу, коли ходять колами. Я не збираюся лізти у ваші голови, щоб зрозуміти, що сталося. А здогадуватись — тим паче не цікаво.

   Я випалила це на одному диханні. Після чого підтягнула до себе блюдо з м’ясом, виклала собі кілька шматків, додала салат — і просто почала їсти.

   Леді Грум зробила ковток вина і, здається, таки наважилася:

   — А ти на будь-яке питання відповіси?

   — Чим довше ви тягнутимете, тим більше мені доведеться випити, — знизала я плечима і зазирнула всередину себе. — Бо, здається, я навчилася знищувати алкоголь. Узагалі не відчуваю сп’яніння.

   — Це ти на емоціях, — спокійно зауважила світла.

   — То що вас так турбує? — запитала я, вмощуючись зручніше.

   — Які у тебе стосунки зі студентом Франгом? — це питання, очевидно, дуже цікавило леді Грум.

   Я уважно на неї подивилась.

   — Я впевнена, що дружні. Ми не маємо сексуального інтересу одне до одного. Якщо саме це вас турбувало.

   Леді з полегшенням видихнула.

   — А ваші розмови говорять зовсім про інше, — і знову той самий погляд.

   — Нам це не заважає. До того ж я вільна і маю повне право на будь-яке спілкування.

   — А коли ти будеш заручена? — не відступала вона. — Це завадить такій манері спілкування?

   Мої брови поповзли вгору, і очі від них не відставали.

   — А що, вже є бажаючі? — це звучало настільки нереально, що я сама не повірила власним словам.

   — У тому-то й справа, що є, — вимовила Грум якось надто голосно.

   — І хто? — який сенс мовчати, хай вже кажуть як є.

   Тиша. Я дивлюся на Грум — вона не підіймає очей, уважно розглядає вино у своєму келиху. Переводжу погляд на Строн: та взагалі зайнята тарілкою, лише легка посмішка застигла на вустах.

   — Так нечесно, — невдоволено схрестила я руки на грудях. — Ви хочете, щоб я відповідала, а що ж до вас?

   Мовчать. Який цікавий у нас діалог. Я взяла пляшку з вином, налила повний келих і просто почала пити, насолоджуючись неймовірним смаком. Можливо, й справді доведеться зазирнути до свідомості леді Грум, аби не чекати відповіді.

   — Про що ви розмовляли з братом?

   Ось цього я точно не очікувала. Я навіть вдавилась вином, закашлялась і трохи розлила. Дістала серветку, почала витирати стіл, а сама думала: що саме вона хоче знати — спогади чи те, що було після?

   — Вибачте, але це не ваша справа.

   — Добре, я спитаю інакше, — леді Грум виявилася напрочуд упертою. — Між вами сталося щось таке, після чого обов’язково треба одружуватися?

   Все. Я вже нічого не розумію.

   — Давайте по порядку, — спокійно сказала я. — По-перше, ми живемо в часи, коли поцілунок не є гарантією шлюбу. Для мага навіть секс не є такою гарантією. По-друге, я лише передала вкрадені спогади — і вони стосувалися саме Грума. По-третє, до чого тут узагалі одруження?

   — Зачекай, — здивовано перебила мене Грум, а Строн уже сховала обличчя в долонях, намагаючись стримати сміх. — Ви… просто цілувалися?