13.1

   Ранок розпочався з гучного будильника. Я вже й забула, що така штука взагалі існує. Під час екзаменів і канікул його не було. Я просто впала на підлогу й лежала там, намагаючись ще трохи побути в стані сну.

   Коли виходила з душу, почула стукіт у двері. Підійшла й відкрила без запитань. На порозі стояв Ал у спортивній формі, а я — лише в рушнику. Закрила двері перед носом, швидко переодяглася у форму й відчинила знову.

   — Добрий ранок, — промовила я.

   Він і далі стояв, мов вкопаний.

   — Вибач, я сьогодні ніяк не можу прокинутися… Взагалі забула про тренування.

   — Ти знаєш, що твій рушник занадто короткий? — ожив хлопець.

   — Не кажи мені тільки, що ти ніколи не бачив дівчат, — дивлюсь на нього, а він мовчить.

   — Не зовсім вдягнених, — продовжую я і вже тихіше: — ну, оголених.

   Дивитися, як червоніє той, хто завжди фліртує з тобою, — неймовірне задоволення.

   — Тебе так спантеличив мій вигляд?

   — Ти впевнена, що хочеш про це говорити?

   — Доти, поки я не твоя дівчина, чому б і ні. Знаєш, скільки всього цікавого мені розповів Івар на початку навчального року…

   Некромант чомусь посірів.

   — Я з ним поговорю на цю тему.

   — Краще поговори зі мною, — мило посміхнулась я. — Я послухаю. Тим паче ти вже розповідав, що користувався послугами дівчат. Невже ти закривав очі, щоб їх не бачити, а вони самі все робили?

   Він глибоко вдихнув, кинув мені посмішку, пригрозив пальцем і ми побігли на спортивний майданчик розминатися.

   — Медитації по вечорах не відміняються, ти пам’ятаєш про це.

   — Звичайно пам’ятаю. Будеш вчити мене навіювати кошмари.

   Займатися фізичними вправами і одночасно розмовляти складно, але можливо.

   — Я впевнений, що дуже скоро в тебе вийде. Ти взагалі дуже швидко вчишся.

   — Дякую. Викладачі хороші… Ти на мене он скільки часу витратив!

   — Так ти сама казала, що мені тебе нав’язали, — згадав він і зробив вигляд, що образився.

   — А ти ж уже отримав підвищення завдяки мені, але не полишив навчати. І я тобі дуже вдячна.

   Після тренування ми йшли в бік гуртожитку.

   — Ти знаєш, що ти красива?

   Я зупинилася й здивовано на нього подивилась.

   — До чого це ти?

   — Ніяк твоїх ніжок не можу забути, — розсміявся некромант і миттєво побіг від мене.

   — Та щоб тебе! — закричала я і побігла слідом.

   Ми прибігли до сходів, я так і не наздогнала його, і зупинилися, сміючись. Коли нарешті віддихалися й заспокоїлися, Ал нагадав мені про мій важкий день із новим розкладом.

   — На заняття з бойової магії я до тебе прийду. Взагалі мав бути професор Грум, але він поїхав у відрядження, і коли повернеться — невідомо.

   — Не визначений термін, — прошепотіла я.

   — Цікаво… Звідки така інформація?

   — Леді Строн так сказала, — відповіла я.

   — Хай буде так. Він більш спокійний, тобі з ним було б легше, але від нас нічого не залежить.

   — Це точно… нічого.

   Він подивився на мене й клацнув пальцями перед обличчям.

   — Ану зберись. Професор Красс достатньо жорсткий. Він бойовий анімаг на всю голову, будь готова.

   — Я все зрозуміла. Буду уважна. До зустрічі.

   — Гарного дня і будь розумницею, — посміхаючись, відправив мені повітряний поцілунок і пішов на свій поверх.

   — Зачекай!

   Він зупинився і хитро на мене глянув.

   — Хочеш душ разом прийняти?

   — Подумаю над твоєю пропозицією, але у мене інше питання.

   — Слухаю.

   — Що робити з ранковим будильником? — посміхнулась я.

   — Нічого. Прокидатися раніше. Це вже звичка, я й сам забув, що він існує.

   — Я так не можу. Іноді я блукаю у сновидіннях…

   — Тоді нічим не допоможу. Хоча є хитрість, — підійшов ближче й нахилився так, що його губи майже торкнулися мого вуха. — Коли я повертаюся з відрядження і відпочиваю цілий день, ставлю непроникний захист. Спробуй — можливо, тобі допоможе.

   — Дякую. Треба буде спробувати.

   Я заглянула йому в очі, а темрява з них ніби намагалася вирватися назовні.

   — Що з тобою?

   — Нічого такого… Просто наважуюсь.

   Він розвернувся й пішов на свій поверх.

   — Ну добре, — крикнула я йому слідом. — Коли наважишся, попередь.

   Тепер у мене дуже насичене навчання — тільки встигай бігати по аудиторіях і полігонах. Я ще не впевнена, чи хочу займатися військовою справою, тому на цьому етапі навчатимуся на повну, а вже з наступного року зможу відсіяти те, що мені не цікаве.

   Перші заняття менталістів проходили в окремому корпусі. Ідучи до аудиторії, я біля дверей помітила професорку Строн, яка зустрічала нашу групу. На неї всі дивилися із захватом, усміхалися. Я підійшла до неї, і якось одразу стало спокійніше — здається, я все-таки нервувала.

   — Добрий ранок, професорка Строн, — привіталася я, посміхаючись.

   — Добрий ранок, студентко Мелуш. Як ти почуваєшся в перший день?

   — Трохи нервую… Але коли побачила вас, одразу заспокоїлась.

   — Я помітила. Не переживай, тобі сподобається навчання зі своїми, — повернулася до входу в аудиторію. — Зараз я представлю тебе, і проведу перше заняття. Далі більшість занять будуть на самостійній основі. Тут переважно маги душ і є життя — ти єдина розумниця.

   — А некроманти є? — зацікавлено запитала я.

   — У цьому році жодного. Але по-перше, вони займаються окремо, а по-друге… — нахилилася до мене ближче і пошепки додала — нам наших двох вистачає.

   — Ви маєте на увазі професора Грума і студента Франга? — теж прошепотіла я.

   Вона кивнула.

   — Кладовища саме через них тримаємо на території академії.

   Я тихо кивнула. Треба буде якось з Алом сходити й подивитися на його роботу.

   Леді Строн рукою запропонувала мені зайти до аудиторії першою. Усередині столів і стільців не було — дівчата та хлопці тихо розкладали килимки, кожен там, де зручно. Біля вікна стояла молоденька дівчина, яка дивилася в нього й ні на кого не звертала уваги. Як тільки ми зайшли, усі одразу перестали займатися своїми справами й привітали професорку.