12.2

   — Добре. У цьому питанні розбирайтеся самі. Головне, що в тебе немає ні психічних, ні психологічних травм.

   Я мовчки жувала, лише кивала головою.

   — Тоді друге питання? — продовжила вона і поглянула в очі. — На рахунок Ханса? Як ти це зробила? Відомо ж, що магія не повертається після перегоряння.

   — А він і не перегорів. Я поки що не знаю напевно — замало досвіду. Треба побачити справжніх перегорілих. Але його ліс був живий. У занепаді, проте живий. Мене це здивувало, тому я й пішла шукати його магію.

   — Ти вилікувала того, хто мало не наклав на себе руки, коли зрозумів, що неспроможний у магії. Його врятував Грум, а ти — відновила. Він учора плакав.

   — А ви були в маєтку у Грума? — запитала я і тут же прикусила язика.

   Леді знову не стримала посмішки.

   — Так. Сігне запросила мене на братовбивство. Тенлід відмовився брати участь — усе ж таки найкращий друг. А мені було цікаво.

   — І як… вбили? — запитала я ніяково.

   — Було шумно. Але він вижив. У засланні на невизначений термін. Навіть кордон академії перетинати не зможе.

   Я щиро здивувалася.

   — А як там Ханс?

   Світла не витримала й розсміялася вголос.

   — Не будеш сумувати за Грумом?

   Я знизала плечима.

   — Сам винен, як я розумію. Я допомогла Хансу згадати ази користування магією. А він усю ніч щось робив у саду.

   — Це добре. Він навіть світитися почав, коли знову відчув магію.

   Ми ще якийсь час просто говорили про моє майбутнє навчання. Я вже збиралася йти, як леді все ж таки наважилася запитати:

   — А що це була за допомога Лейфу? Аби через дрібницю, він би не втратив контроль.

   — А він втратив контроль?! — я була в шоці від цієї інформації.

   — Він нічого не пояснив. Ми самі зробили висновки. Але ж щось між вами сталося, якщо він відчуває провину.

   — Ще й провина… — я видихнула. — У мене вже немає сил дивуватися більше.

   Я замислилася: чи маю право говорити про спогади Моїра, чи хай самі розбираються.

   — Передасте йому, що він мені нічого не винен. І картати себе теж не потрібно. Мені все сподобалося.

   Вона подивилася на мене поблажливо.

   — Занадто добра. І занадто юна. Я передам цю інформацію Сігне, а вона вже сама вирішить, коли його «порадувати».

   — Щодо допомоги… я вважаю, що це його справа. Захоче — сам усе розповість.

   — Його навіть Сігне намагалася катувати. Він промовчав.

   — Мене ж не будете катувати? — уточнила я.

   — Тебе — ні. Але дуже хочеться.

   Я глянула на неї, пригадуючи, як треба захищатися від мага душі.

   — Катувати?

   — Дізнатися.

   І ми разом розсміялися. З нею було легко спілкуватися. У цьому і є справжня сила мага душі. Ми ще трохи посиділи, а потім вона перекинула мене до кімнати, побажала приємної ночі — й зникла.

   Я зайшла до кімнати, сіла за стіл і не могла відірвати очей від троянд. Вони почали біліти й переливатися перламутром. О, це моє. Такими й залишайтеся. Душ — і спати.

   Перед сном поставила зілля ближче до ліжка. Якщо що — буду пити. Мені приємно, що він відчуває провину, але якщо він знову з’явиться у сновидіннях, я цього не витримаю.

   Сни час від часу мене турбували. І це було б не страшно, якби не Грум у деяких із них. Тож іноді посеред ночі я пила зілля, аби кожен день залишався тихим і спокійним.

   Я навела порядок усюди, де тільки могла. Перечитала всі книги Лін. І дещо зрозуміла про життя.

   Батько прислав листи — просив допомогти у справах. Що змогла, те й зробила.

   Канікули добігали кінця. За кілька днів академія знову наповниться магами, а я вже звикла до тиші. І зрозуміла ще одне: мені таки не вистачає Грума. Але я ніколи й нікому в цьому не зізнаюся.

   Лін казала, коли саме вони прибудуть. Зранку я зібралася зустріти екіпаж.

   Вдягла нову форму — у нових кольорах. Розумникам її зазвичай робили біло-золотою, але я не хотіла білого й попросила чорно-перламутрову. Білий мені подобається лише у професорки Строн.

   Негармонійно, коли ти копирсаєшся в головах інших, можеш їх зламати або навіть знищити — й водночас носиш колір чистоти та невинності. Золото теж не моє. Колір жадібності до грошей. Я читала історію розумників: вони ніколи нічого не робили безкоштовно. А якщо й робили — тричі подумай, що саме тобі вклали в голову.

   Коли я вийшла з гуртожитку й з високо піднятою головою рушила до воріт академії, на мене озиралися всі студенти. Це було неймовірно. І мені це сподобалося. На початку року я, навпаки, не хотіла жодної уваги. А тепер відчувала, як насичуюся цією енергією.

   Під’їхав диліжанс. З нього вийшла фігура в чорному й стрімко рушила до мене. У мене щось ворухнулося всередині, але я не встигла зрозуміти — що саме. Це був Ал. Він швидко підійшов, обійняв мене й навіть підняв угору.

   — Як я за тобою скучив! Ти виглядаєш неймовірно. Я втрачаю розум.

   — Я теж рада тебе бачити, — відповіла я, обіймаючи його. — Але з розумом краще тримати себе в руках.

   Він поставив мене на землю й відступив на крок.

   — Займалася на канікулах?

   Я кивнула.

   — Навіювання вже виходить?

   Я похитала головою.

   — Не було на кому тренуватися.

   — Нічого, — усміхнувся він. — Ми це виправимо.

    Поки ми розмовляли, з екіпажу вийшов Івар і допоміг спуститися Лін. Вона одразу побігла до мене — налетіла, мов легкий вітерець, обійняла й почала говорити так швидко, що я ледь встигала ловити слова.

   — Я скучила! Наступного разу поїдеш зі мною. Батьки дозволили. Вони зраділи, що я витримала перший період, і подарували мені свободу. Я не очікувала — була впевнена, що вони вже якогось нареченого підшукали. А вони, навпаки, дозволили самостійне життя. Мама сказала, що брати впораються з сімейними справами.