10.3

   — Він показував мені принцип навіювання під час медитацій. Але це зовсім інше. З моїми снами воно не має нічого спільного.

   — Мені подобається, що ти, навіть будучи магом розуму, залишаєшся відкритою з нами, — мовила світла леді. — Жодного разу не схитрувала. Навіть не намагалася.

   — Я не відчуваю від вас загрози. Навіть якби я зробила щось неправильно, ви б просто пояснили мені помилку. Але не засуджували.

   Леді Строн посміхнулася з легкою вдячністю.

   — Я зараз повернуся, — мовила леді Грум і… просто зникла.

   — Що відбувається? — пошепки запитала я.

   — Нас цікавлять твої здібності, — так само тихо відповіла Строн. — Я так розумію, вони проявилися в тебе саме таким чином.

   — Мабуть. Я ж казала, що не знала, який я маг. Підозрювали життя, але воно ніяк не проявлялося. А сновидіннями я допомагала в роботі батька.

   — Ти вільна від сімейних зобов’язань? Чи щодо твого майбутнього потрібно домовлятися з батьками?

   — Вільна. Перед моїм від’їздом батьки відмовилися від мене. Я належу собі й власним рішенням.

   Вона задумалася, повільно постукала пальцями по столу.

   — Те твоє минуле… — невпевнено почала леді. — Воно могло якось вплинути на твій магічний розвиток?

   — Зрозумійте, — я обережно підбирала слова. — Мені потрібен дозвіл не лише на страту, а й на перевірку спогадів. Те, що ви бачили, — це все, що я пам’ятаю. Я вважаю цього достатньо, щоб ви дали дозвіл. А що саме сталося й як — я хочу дізнатися від нього.

   Леді Строн кивнула.

   — Я тебе зрозуміла. Швидше за все, після страти тобі буде важко жити в рідних місцях. Чи є в тебе варіанти подальшого проживання? Окрім, звісно, гуртожитку.

   — Я ж розумниця. Мені страта не заважатиме, якщо я вирішу повернутися до батьків. Це ніколи й не було питанням. До того ж батько запропонував купити мені невеличкий дім — там, де я захочу.

   Вона здивовано підняла брову.

   — Навіщо їм вкладатися в чужу, по суті, людину?

   — Я чужа за ритуалом відмови, але не по крові, — її слова мене зачепили. — До того ж мій батько на мені добре озолотився, а брат вкладає мої гроші у вигідні угоди.

   — Вибач, — вона зітхнула. — Я намагаюся зрозуміти, наскільки таке щастя в наших руках і як би його надійніше… прибрати до рук.

   Я розсміялася.

   — Ви так не думаєте. Ви мали б так думати — але ні.

   Вона теж усміхнулася у відповідь.

   — Ти права. Я занадто довго боролася за власну свободу, щоб поневолювати когось іншого.

   У цей момент повернулася леді Грум — зла, мов собака.

   — Який же він упертий, — буркнула вона й клацнула пальцями.

   Перед нами на столі з’явилися чашки з чаєм і тарілка з різноманітними тістечками.

   — Пригощайся.

   — Дякую велике, — я взяла чай, бо горло все ще було пересохле.

   — А ти знаєш, — з легкою усмішкою мовила леді Строн до Грум, — що перед нами сидить вільна, незалежна від сім’ї та будь-яких зобов’язань юна пані… ще й із дуже непоганим приданим?

   Очі леді Грум одразу засвітилися.

   — Оу. Знаєш, у мене якраз є для тебе один упертий, але надзвичайно надійний чоловік на роль нареченого. Як тобі така пропозиція?

   Я ледь не вдавилася чаєм, закашлялася й поспіхом відставила чашку подалі.

   — А давайте я просто підпишу з вами довгостроковий контракт — і без жодних наречених. Я ще не встигла насолодитися своєю волею, щоб одразу міняти її на сімейні кайдани. До того ж я не впевнена, що зараз узагалі готова шукати «підходящого» чоловіка.

   — А загалом… стосунки ти допускаєш? — поцікавилася леді Грум.

   Я щиро не розуміла, як так сталося, що оціночний екзамен перетворився на обговорення мого особистого життя.

   — Чому б і ні. Це ж життя. Я не збираюся ховатися від стосунків.

   — Це добре, — з цікавістю мовила світла леді. — Ти йдеш далі й не тягнеш минуле за собою в майбутнє.

   Ми ще трохи поспілкувалися, і леді зрештою відпустили мене.

   Я вийшла з кабінету з документами про підвищення рівня, новим розкладом і ключем від нової кімнати в іншому гуртожитку. А головне — з копією контракту на десять років. Тепер я була не сама по собі. Я була закріплена за академією. І на мене більше ніхто не мав права претендувати. 

   Після екзамену я одразу побігла до Лін — увечері вони з Іваром виїжджали разом, їм було по дорозі. Хотілося встигнути наговоритися, наобійматися й хоч трохи затримати той момент, коли гуртожиток раптово стане надто тихим.

   Я допомогла подрузі зібратися, поскладала її речі, перевірила, чи нічого не забула. Лін, у свою чергу, всунула мені кілька книжок.

   — Почитаєш. Щоб не нудьгувати, — підморгнула вона.

   Я похвалилася, що підписала довгостроковий контракт. Лін аж пискнула від захвату — і, звісно ж, пообіцяла нікому не казати… але рівно до того моменту, як ми вийшли з гуртожитку.

   Біля входу нас уже чекали хлопці. Лін миттєво, з блиском в очах, видала мою новину.

   Вони завмерли.

   Алар склав руки перед собою з таким виглядом, ніби почув вирок.

   — Тобто наше весілля відкладається… аж на десять років?

   — Будеш багато про це говорити, — я примружилася, — після твого відрядження підемо до директора. Хай одразу затвердить нас сімейною парою.

   Він миттєво підняв руки в знак примирення.

   — Вибач. Невдалий жарт.

   І швиденько поцілував у щоку спершу мене, потім Лін.

   — Усе, мої хороші. Мені час бігти.

   Професорка Строн мала відкрити йому перехід до місця призначення. Ми ще трохи постояли, поки магічне світло не згасло, а тоді разом із друзями пішли до воріт академії — чекати їхній диліжанс.

   Коли вони поїхали, я ще якийсь час стояла й дивилася на дорогу. Порожню. Ніби хтось вирвав шматок шуму й життя — і залишив тишу. Сумно стало. Навіть згадала про свою родину. І з прикрістю усвідомила, що зараз мені краще там не з’являтися.