9.3

***

   І я, як наяву, побачила свої найненависніші спогади. Мені було шістнадцять років, і на мене звернув увагу красень нашої школи, старший за мене на рік. Спочатку він проводжав мене додому зі школи, знайомився з батьками, і мені почали дозволяти вечірні прогулянки з ним. Квіти, ласощі, ніжні слова, поцілунки — але нічого більше. Я не була готова, і він не тиснув. Я літала в рожевих хмаринках щастя. Навіть батько зауважив, що від мене зараз мало користі.

   Усі мої сни були лише про нього: поцілунки, дотики, слова. Ми розмовляли про майбутнє і навіть про можливе одруження після закінчення школи. Батьки не були проти, його сім’я також мала стабільні справи і не конкурувала з нашою.

   Все сталося на початку літа. Він закінчив школу, а мені залишався ще рік навчання. Ми гуляли біля озера, обговорювали майбутнє, коли до нас підійшли двоє його друзів. Вони розпивали вино і запропонували нам приєднатися. Я відмовилася, а він погодився. Далі розмови мені вже не подобались, я попросила його проводити мене додому. Хлопці почали насміхатися з нього, кричали, що він не може мене «приручити», що наші стосунки «нічого серйозного» не варті.

   Мій хлопець образився, схопив мене за руку, і ми пішли в бік мого дому. По дорозі він звинувачував мене, що я не достатньо «доросла» для підвищення планки у наших стосунках. Я намагалася звільнити руку, але була слабкішою.

   В якийсь момент він мене штовхнув на пустир у високу траву. Я впала і вдарилась головою об камінь, відчула як щось гаряче розтягується по моєму волоссю, в очах стемнішало, не могла зібратися з силами. Він в цей час заліз зверху, почав роздягати і шепотів якусь гидоту. Я плакала, намагалась його вмовляти зупинитися, кричати не виходило, я частково провалювалась в темряву. Було боляче, липко, брудно.

   Коли я прийшла до тями, я лежала одна на все тому ж пустері. Піднявшись, зрозуміла, що оголена, мої речі просто лежали поруч. Голова розколювалась, тіло боліло. Я насилу піднялась на ноги і дійшла до будинку.

   Мене зустріла мати, сильно перелякалася за мене. Відвела у ванну, брат побіг за лікарем. Коли я наважилась вийти з ванни у кімнаті вже сидів лікар, мої батьки і батько мого хлопця. Я не зрозуміла, що відбувається.

   Виявилось, що у нас все за згодою було, слідів насилля нема, а розбита голова, так то не треба де інде цим займатися. Оскільки так сталося то треба весілля гуляти. Всеодно тепер ніхто мене не візьме. Мої батьки дивились на мене, а я не могла заспокоїти сльози які просто текли по щоках і не зупинялись.

   Вони відправили всіх з дому. Вислухали мене. Брат хотів вбити мого, тепер вже колишнього хлопця, але я була проти. Наступного дня я дізналась, що пустир згорів на якому все це було. І єдина надія на справедливість, це маг розуму. Батько написав заяву на приїзд мага, але оскільки вони рідкісні, то поки не приїхав.  Попросили його батьків більше ніколи не з'являтися нам на очі. Я навчалась вдома, по максимуму заробляла гроші, намагаючись відновити контроль над своїм життям.

***

   Сльози текли по моєму обличчю. Я почула знайомий, безпечний для мене голос Грума.

   — Просто закрий очі, а я поставлю щит, — промовив він і обережно взяв мене за руку.

Я стиснула її й боялася відпустити.

   — Цікаві у вас стосунки! — знову пролунав сміх. — А як Лейф до тебе ставитиметься після того, як побачив твій секрет?

   Усередині щось таки зламалося. Але це була не я.

  Поки лорд Моїр намагався зламати мене, я пролізла до його свідомості. Він був упевнений у собі й у власному захисті. Та щойно він кинув кубики, я вже стояла у його величному місті й відправила помічників на пошуки найболісніших для нього спогадів. Поки він мене ще не вистежив, я запустила маленького шпигуна — той миттєво розчинився у просторі чужої свідомості.

   Було видно, наскільки він видатний маг. Порівняно з ним я здавалася примітивною. Але, скоріш за все, він теж колись починав із цього.

   Я вже зрозуміла, що ми спілкуємось для всіх оточуючих.

   — Скоріше за все, більш обережно, — спокійно відповіла я. — І взагалі, можемо розглянути значно цікавіший секрет.

   Я посміхнулася. Сльози вже висохли. Я знайшла те, що шукала.

   — І що ж це за секрет? — знущально поцікавився розумник.

   — Наприклад те, що ваше нерозділене кохання віддало вам наказ на підміну свідомості.

   — Ти про що? — стурбовано запитав Грум.

   — Прикрий рота, дурепа! — Моїр різко розвернувся до мене, його обличчя перекосилося від злості. — Я зараз тебе знищу!

   Він почав випалювати мою кімнату — і тієї ж миті сам закричав від болю.

   — Це вже не моя свідомість, — спокійно пояснила я, підходячи ближче. Він тримався за голову. — Перше правило мага розуму: не гратися з речами іншого мага розуму.

   Я з силою торкнулася його скроні. Крик став ще гучнішим.

   — Подобається біль? То відчувай його. Дарую. Усе, що бачив у мене, приймай на себе.

   З останніх сил він скинув мою руку — і я полетіла в темряву. Єдине, що встигла сказати:

   — Лови мене…

   І в останню мить відчула, як мене обережно обіймають.

   Я відкрила очі, лежачи на некроманті. Леді Грум вливала в мене якесь зілля. Лорд Тенлід емоційно щось доводив лорду Моїру, а леді Строн прибирала залишки магії.

   Моїр сидів на підлозі, притискаючи руку до голови. З носа тонкою цівкою текла кров.

   Коли леді завершила зі мною, вона підійшла до нього, а я залишилася поруч із Грумом.

   — Вибач, можливо, деякі мої дії були тобі неприємні, — тихо сказав він.

   — Мені все подобається, — знесилено відповіла я.

   — Так не має бути, — сумно промовив некромант.

   — Не треба за мене вирішувати, як має бути, а як — ні, — його слова раптом роздратували мене.

   — Ти замала, щоб мені наказувати! — крикнув лорд Моїр через увесь зал.