9.1

   Ранок зустрів мене не дуже приємно. Незважаючи на те, що за вікном сонечко світило й навіть падав перший сніг — краса неймовірна, — мені хотілося втекти в інше місто, країну, не знаю, куди, де взагалі нікого не буде. Всю ніч крутилася, не могла заснути, сновидінь майже не було. Все якось розірвано, незрозуміло, і ще треба збирати це докупи. Під очима синці, бліда як поганка. Красуня, не інакше. Якраз для зустрічі з шановними гостями, щоб професор Грум продемонстрував свої здібності в «упокоєнні». Можливо, це й не найгірший варіант.

   Ледве зібралася з силами й злізла з ліжка. Прийняла холодний душ — час зрозуміти, що він мені до одного місця. Нема сенсу катувати себе з ранку надією, що це підбадьорить. Вийшла з ванної, а на столі — сніданок, посеред столу, що закликав своїми ароматами. Напевно кухарів ще не попередили, що я вже на звичайному навчанні. Настрій трохи покращився, і я швидко поглинула все, що було. Фізично відчуваю себе краще, а ментально — нервую до затемнення в очах.

   Вирішила, що час іти до професора Строн, хай вона лякається мого стану. Добігла до її кабінету, постукала, почувши жіночий голос, що дозволяв зайти. Я увійшла і побачила неймовірну жінку, яка сиділа на диванчику перед вікном, примруживши очі й насолоджуючись променями сонця. Я просто захопилася її красою.

   — Ну привіт! — промовила вона, повертаючи до мене обличчя. — Я Сігне Грум, якщо ти мене раптом забула. Ейра зараз підійде, і ми разом відправимося на пошуки сукні.

   — Добрий день, — невпевнено промовила я. — Я не знала, що ще хтось буде з нами.

   — А мене б і не було, якби Ейра не проговорилася, що в неї сьогодні до обіду дівчачий відпочинок, — зробила образливе обличчя, але очі посміхалися. — А я теж хочу бути неймовірно гарною.

   — На що вам це треба? — вимовила я, вона здивувалася. — ви й так неймовірні.

   — Ти вже не вперше мені це кажеш, — піднялася з місця жінка. — Я чула про твої досягнення і можу запевнити: ти мені в спину дихаєш.

   У цей момент відчинилися двері. Я розвернулася — на порозі стояла леді Строн і здивовано дивилася на мене.

   — Що з тобою, мила? — я тільки від здивування знизала плечима.

   — Я би сказала, що у неї була дуже бурхлива ніч, — промовила леді Грум.

   Я здивувалася ще більше.

   — Але з ким? Мій брат усю ніч з моїм чоловіком померлих ганяли по лісах. Звичайно, є варіант твій друг, але то навряд.

   Я не зрозуміла, до чого тут її брат і мій друг, а потім згадала, на що я зараз схожа. Посміхнулася.

   — Як бачите, не до ганяли, — відповіла я.

   Вона мило посміхнулася.

   — Сігне, будь ласка, не забивай голову дівчинці, а краще передай мені зілля відновлення, — леді Строн подивилася на мене з жалем. — Мабуть, нервуєш через обід?

   — Є трохи… Усю ніч крутилася, не могла заснути. Ось тепер схожа на свіженький труп.

   Леді Грум передала мені зілля і пояснила дозування. Я випила — і відчуття, ніби з’явилися крила. Одразу легкість у всьому тілі, голова ясна, думки самі збиралися докупи. Відчуття шалені. Подивилася у дзеркало — а там дивилася на мене зовсім інша дівчина: усміхнена, з ясними очима, без синців, з рум’янцем на щоках. Цю дівчину навіть можна назвати красунею.

   — Ну як тобі моє зілля? — запитала леді Грум, захоплено дивлячись на мене.

   — Дякую велике, відчуваю себе просто…

   — Неймовірною, — завершила за мене фразу леді і розсміялась. — Тепер я розумію, чому її очі зводять з розуму. Колір… ну дуже цікавий.

   — Сігне, вкотре кажу — заспокой свою фантазію, — промовила леді Строн, відклавши залишки зілля в шухляду. А я все ще не розуміла, про що вони.

   — Снідала? — запитала вона буденно, але в голосі вже чулося занепокоєння.

   — Навіть занадто добре, — знизала я плечима. — Він сам на мене напав.

   Леді Грум хмикнула й підійшла до дзеркала, поправляючи темне волосся, що спадало хвилями на плечі.

   — О, значить ще не все втрачено. Люди, які не їдять зранку, зазвичай або закохані, або приречені.

   — А якщо і те, і інше? — вирвалося в мене раніше, ніж я встигла подумати.

   У кімнаті на мить зависла тиша. Леді Строн підняла брову. Леді Грум обернулася повільно, з тією небезпечною усмішкою жінки, яка бачила в житті значно більше, ніж хотіла б.

   — Цікаво, — протягнула вона. — Але це питання ми залишимо на потім. Спочатку — сукня. Бо в такому стані тебе до шановного гостя випускати не можна. Інакше вирішить, що ми тут студентів з підземель витягуємо.

   — А ми не витягуємо? — тихо буркнула я.

   — Витягуємо, — погодилася леді Строн. — Але робимо це естетично.

   Леді Грум відкрила прохід — і ми одразу опинилися на торговельній вулиці. Продавчиня найближчої крамниці помітила нас у вікні і вибігла стрімголов, запрошуючи зайти. Ми увійшли. Вибір суконь був неймовірний. Продавчиня пропонувала навіть пошиття на замовлення, але ми пояснили, що обід сьогодні.

   — Хочу бачити на тобі сукню елегантну, стриману, — сказала леді Грум, — але таку, що манить і розбурхує уяву.

   — А на що мені розбурхувати уяву мага розуму? — здивовано запитала я.

   — А на біса нам його уява. Мені цікава інша реакція, — відповіла леді Грум.

   Я кинула погляд на леді Строн — та лише знизала плечима, натякаючи, що тут вона безсила.

   Поки я виходила до них уже в четвертій сукні, леді Грум встигла домовитися про сукню для себе на якийсь бал, замовила прикраси й різні дрібнички. Навколо неї бігало ще дві продавчині, світилися від щастя. Леді Строн була стриманішою, не надто цікавилася товарами, але уважно слідкувала за мною.

   Мені сподобалася двоколірна сукня: чорний з золотим, поділ навпіл, нижче талії кольори міняються місцями. Довгий рукав, досить стримана, але V-подібний виріз горловини підкреслював, що в мене є жіночні принади — і це мене здивувало. Вздовж правої ноги — розріз, але також стриманий.