8.3

   — Ні. Схоже на представлення конкурентного мага розуму, якого ми самі створили без допомоги Імперії. І їх це дуже цікавить.

   — У вас є якась пристойна сукня? Не форма.

   — Мабуть, є… — я замислилась. — Але ні, навряд чи підійде для обіду з сильними світу цього.

   — Тоді зранку зайдете до професорки Строн. Вона допоможе. Я її попереджу.

   — А пана Франга не запрошували?

   — Ви впевнені, що хочете підставити друга і себе перед магом розуму?

   — Ні, точно ні. Погана ідея.

   Він уважно подивився на мене.

   — Ви захистили себе? — рукою показав на голову.

   — Думаю, так. На медитаціях я тільки тим і займалась, що вибудовувала захист. Тим паче Ал попередив, хто буде в комісії.

   — Тоді зніміть зайвий одяг і розслабтесь. Зараз швиденько перевіримо — завтра не встигнемо.

   Я зповзла з ліжка, оминаючи викладача. Місця було мало — довелося майже перелазити через нього. Він навіть не поворухнувся, щоб полегшити мені задачу.

Склалося відчуття, що він цим насолоджується. Головне — не спіткнутися і не сісти на нього. Інакше згорю з сорому.

   Я підійшла до шафи, стягуючи з себе пальто.

   — Ви розумієте, як двозначно звучить ваше прохання? — не дивлячись на Грума, запитала я.

   — Вас це збентежило? — тихо почувся його голос за спиною.

   Я розвернулась — він стояв зовсім поруч.

   — Не так давно ви самі пропонували мені зняти сорочку.

   Я не розуміла — він знову знущається чи… підкатує. Поглянула в очі — чорні. І в ту ж мить провалилась у темряву. Ще секунда — і ми в моїй кімнаті. Він озирнувся.

   — Це занадто просто. Якщо я так легко сюди зайшов, то для нього це взагалі не проблема.

   Він простягнув руку до милого малюнка на стіні, торкнувся — і завмер.

   — Я хотіла вас попередити, — обходячи його по колу, почала тихо, — але ви мене образили.

   З-за малюнка виповз маленький павучок і почав виплітати тонке павутиння, накидаючи його в бік моєї жертви.

   Я бачила, як темрява з його очей намагається виплеснутись і затопити мою кімнату. Треба швидше. Скинула руку вгору — і з різних боків поповзли ще павучки, так само зайняті плетінням.

   Я збиралась поставити якісь незначні питання, але не встигла. Відчула злам — і темрява просто втопила нас обох, знищуючи все навколо. Я прикрила очі, не втрачаючи концентрації. Жорсткі руки стиснули талію, гаряче дихання опалило обличчя.

   — Я знаю, що це! — прогарчав мені в обличчя дуже розлючений некромант. — І давай домовимось: я не роблю тобі боляче, а ти знімаєш усе, що наробила.

   Він стиснув мене ще сильніше. Я відкрила очі. Темні зіниці, злість, ледь стримувана — і водночас контроль. І чомусь… мені до біса захотілося його поцілувати. Відчуття сп’яніння накрило хвилею.

   Добре. Будемо вважати, що це наслідок вивільнення такої сили з його боку. А мене просто накрило. Я продовжувала дивитись на нього, а руки самі потягнулись обійняти за шию. Він зупинив мене, відсторонився. Напруга почала спадати.

   — А ви так і не зробили мені боляче, — тихо сказала я і знову потягнулась до його губ.

   — З тобою все гаразд? — розгублений некромант явно не розумів, як безболісно для мене відбитися від цих… домагань.

   — Не знаю. Здається, мене накрило вашою магією.

   — Ти від мене не захищалась?

   — Навіщо? — я здивувалась і, переставши тягнутися до неможливого, просто притислась до нього всім тілом. Руки самі потягнулись до ґудзиків на його сорочці. — Я ж вам довіряю.

   Він стримано загарчав. Здається, тепер злився вже не на мене, а на себе.

   — Я ж так і не почистила вашу сорочку. Зніміть її.

   — Заспокойся, будь ласка. Зараз усе виправлю.

   І в ту ж мить мене ніби крижаною водою облили з відра. Я завмерла. Подивилась на свої руки. Усвідомила, що саме роблю — і щоки обпекло соромом. Підняла погляд на Грума. Він дивився з усмішкою. Я зробила крок назад, сховала руки за спину.

   — Що це було?

   — А вам не сподобалось? — хитро запитав некромант.

   — Ми можемо продовжити грати в цю гру і невідомо, в який кут зайдемо. Або ви мені поясните, що це.

   — Скажімо так… я від тебе захистився наведенням.

   — Алар показував принцип наведення. І це було інше. Це більше схоже на бажане. — Я кинула на нього погляд. — Але ви достатньо гарний чоловік, щоб не використовувати таке на жінках.

   У його очах щось промайнуло — і зникло.

   — Я не хотів робити тобі боляче.

   — І тому вирішили зробити собі приємно? — хитро посміхнулась я.

   — Я не очікував, що ти беззахисна переді мною. І не змушуй мене виправдовуватись. — Він зосередився. — Краще поясни, чому ми опинились у моїй свідомості?

   — А ми в ній одразу й були. Я зробила підміну. Тому якби ви зробили мені боляче або спробували знищити мою кімнату — відчули б усе це на собі.

   Я трохи помовчала і додала спокійно:

   — До речі, ви теж від мене не захищалися. Я без проблем перетнула кордон.

   — Не очікував такої хитрості з вашого боку.

   Він клацнув пальцями — і ми знову опинилися в моїй кімнаті. Я майже притиснута до шафи, він нависає наді мною. Ця близькість починала мені подобатися. І, судячи з його емоцій, — йому теж.

   Та він швидко зібрався. Емоційно заспокоївся, усі відчуття зникли. Розвернувся і пішов до стільця, сів, очікуючи, поки я приберу пальто в шафу. Виявляється, я навіть не встигла його повісити — воно так і лежало на підлозі.

   Я підійшла і сіла навпроти нього на ліжко.

   — Ви молодець. Я досі намагаюся зрозуміти, в який момент ви мене обхитрили, — посміхнувся своїм думкам. — Уже пізно. Вам треба відпочити. На добраніч.

   — Дякую вам за все. На добраніч.

   Він уже збирався зникнути у своїй темряві, але я не витримала.

   — Зачекайте!

   Він зупинився й уважно подивився на мене.