7.3

   Поки йшли до бібліотеки, я вислухала від нього купу компліментів — це було дуже приємно. Розповів, що мої очі в момент пробудження сяють, немов місячні камені, і це заворожує.

   Пояснив, що навчить будувати захист, але лише основи. Я маю сама продумати свій щит, щоб ніхто не знав. Інакше буду вразлива перед іншими магами розуму, а вони дуже жорстокі і не цураються жодних методів зламу свідомості.

   Пообіцяв, що домовиться з друзями про вихідні: перед іспитами обов’язково треба відпочити. Після закінчення більшість поїде до своїх сімей і часу зустрітися не буде. Довів до місця, поцілував руку, побажав гарного навчання і з гарним настроєм пішов у своїх справах.

    Бібліотека вже не здавалася такою ненависною. Я підняла голову і помітила, що кілька місць, раніше закріплених за сірими, порожні. Повернулася до найближчої дівчини — не пам’ятаю, як її звуть.

   — Привіт, — пошепки заговорила я. — Вибач, а де поділися ці студенти?

   Я рукою показала на порожні столи. Дівчина не була схильна до розмов, я її розуміла, але все ж таки відповіла:

   — Вони не витримали і відмовились від навчання. А ті дві, що сидять окремо, їх рівень до першого піднявся — вони вже стихійницями стануть після екзамену.

   — Зрозуміла. А ти як себе відчуваєш?

   — Ніяк, рівень залишився тим же. Але навчання не кину, — мрійливо відповіла дівчина, потім схиминулась. — Вибач, час знань…

   І знову занурилась у книги.

   Я тим часом навела порядок на своєму столі, прибрала зайві книги. Виконала завдання, прислухалася до себе: магія продовжувала пульсувати по венах, нагадуючи, що хоче вивільнитися. Нарешті завершила завдання професора Грума, але поки не зрозуміла до кінця його другу здатність. Усі стихії до нього застосовувала вже не раз. Взагалі, не помічала використання чогось окрім некромантії. Можливо, на бойових заняттях вдасться щось відчути.

   Виявилося, що різниця між стихіями і менталістикою не така вже й велика — усі здібності можуть співпрацювати. Навіть вогонь з водою можуть існувати разом, але тоді вогняна магія перетворюється на лаву — явище дуже рідкісне. Треба буде передати роботу професору і дізнатися про його можливості, але поки що варіант “залізти в голову” мені не підходить — себе поважати перестану, якщо таке буду витворяти.

   З Алом кожного ранку продовжували фізичні навантаження, а ввечері медитували у підвальних аудиторіях. Він пояснив, що спершу я маю повністю приборкати свою силу, щоб не було сплесків. Лише наприкінці медитацій дозволяв грати магічними сферами — теж для покращення контролю. Загалом, він дуже відповідально ставився до мого навчання, відповідав на будь-які питання. Найбільше мене цікавила темна магія і її вплив на оточуючих. Ал без проблем розповідав усе, крім особистого.

   — Я не можу зрозуміти, — грайливо закусила нижню губу, — ти соромишся зі мною говорити про відносини некромантів з дівчатами?

   — По-перше, не роби так.

   — Як? — продовжувала посміхатися.

   — Звабливо, — і він теж посміхнувся. — По-друге, мало хто з дівчат здатен витерпіти поруч із собою некроманта.

   — Чого?

   — Це ти у нас відморожена, а інші відчувають могильний холод.

   Розсміялися удвох. З ним складно залишатися серйозною.

   — Можливо, через те, що я відморожена, я і не відчуваю вплив темряви.

   — Можливо, — усміхнувся він.

   — А що тоді з тими красунями, які навколо Грума постійно?

   — А тебе цікавить Грум? — подивився загадково, очі блиснули.

   — Мене цікавлять некроманти, а навколо тебе окрім себе нікого не бачила.

   — Одна справа крутитися поруч, а інша — стосунки. Кожна з них, якщо відчує темряву, миттєво готова бігти в протилежному напрямку.

   — Добре, зрозуміла. А як тоді ви фізичну напругу знімаєте?

   — Ти зараз підводиш розмову до… сексу?

   — Мені і справді цікаво. Стільки красунь навколо, а відносин ніяких?

   — Раніше користувався послугами дівчат у публічному домі. А щодо Грума — запитай у нього, — хитра посмішка, погляд проникає в очі.

   Я одразу зашарілася і знову закусила губу, серце трохи прискорилося.

   — А чому зараз не користуєшся?

   — Бо підозра, що зустрів свою єдину. Ні на кого дивитися не можу, але і з нею… не все гаразд.

   — В сенсі?

   — Бо некроманти нестримні, коли з’являється хтось особливий. А я чомусь не поспішаю.

   — Можливо, треба з нею поговорити? Тоді все буде зрозуміло.

   — Не можу наважитись, боюся все зіпсувати… і взагалі налякати.

   — Я впевнена, знайдеш вихід.

   — А що до тебе? В тебе я теж не помітив стосунків.

   — А кому я така потрібна? — сумно посміхнулась, на мить з’явився спогад про минуле, але я швидко його заховала.

   — Не зрозумів, ти зараз про що? — насторожений, майже смішний вигляд.

   — Я ж розумниця, мене десятою дорогою обходитимуть, — хитро подивилась на нього, повертаючи розмову до його персони, щоб відвести від себе питання. — Так виходить, тобі доводиться самостійно напруження знімати?

   Він завмер, дивлячись на мене з невірою. Мене трохи потішило, що вдалося його здивувати. Цікавість щодо Грума змушувала серце битися швидше, але ніколи про це не зізнаюсь. Він прикрив очі, здається, намагається заспокоїтись, а я тихо посміхнулась собі від власного успіху у розмові.

   — Запам’ятай одну істину: ніколи про таке не запитуй у хлопців. Навіть якщо дуже близькі стосунки — вони в цьому не зізнаються.

   — Соромно?

   Загарчав він і різко підвівся з підлоги.

   — Все, заняття завершено. Час відпочити. Давай я проведу тебе до гуртожитку. І… краще змінимо тему.

   — Ну як хочеш. Мені це не заважає.

   — Ти точно відморожена, — кинув він з хитрою усмішкою.

   До цієї теми ми більше ніколи не поверталися. Як виявилося, некромант був до смішного сором’язливий — особливо там, де закінчувалась теорія і починалась щирість.