7.2

   У ту ж мить я провалилась у темряву й полетіла вниз. Це ми вже проходили. Силою думки зупинилась і уявила, що навколо не так уже й темно. Маленькі сфери злетіли під стелю.

Я опинилась у невеликій кімнаті. Навколо — багато дверей. Почала підходити до кожних і прикладати руку. За одними з них почула дихання.

   Увійшла без проблем — просто знищила двері. За ними був Ал. Він сидів за столом і щось читав. Навколо — полиці з книгами до самого верху, стелі навіть не було видно. Він підняв на мене здивоване обличчя. Я посміхнулась.

   — Погано сховався. Я тебе знайшла.

Він дивився навіть трохи налякано. Я ж спокійно сіла навпроти нього на стілець, що з’явився нізвідки.

   — Ти нульовий. На пів години, — промовила я і клацнула пальцями перед його обличчям.

   І наймерзенніше — у мені не було ні краплі жалю. Я навіть відчула злу посмішку на своєму обличчі. Але емоцій — нуль. Абсолютна порожнеча.

   Я підвелася з-за столу й повернулась до нього спиною. Він як сидів, так і залишився.

Мене зацікавили книги. Взяла першу — і зрозуміла, що це спогади. Їх було так багато. Я придивилась і побачила своє ім’я. Ось як воно виглядає.

   Відкривати власну книгу не стала. Хоча, якщо бути чесною, дуже хотілося. Невже так легко я можу дізнаватись чужі думки?

   Я вийшла з кімнати. Цікаво, що за іншими дверима. Відкрила одні — ближчі до себе. Там завмерла темрява.

   Я приклала палець до своїх вуст і прошепотіла:

   — Заспокойся. Відпочинь. І господарю дай відпочити.

   Закрила обережно двері. Підійшла ще до кількох, не відчиняючи їх, лише прикладала руку. Відчувала небезпеку за ними — мабуть, пастки. Вихід тут знайти буде важко. Взагалі не розуміла, чи він тут є. Покрутилася навколо себе і вирішила: цього достатньо. Тим паче голова почала боліти. Закрила очі і відчула полегшення.

   Було страшно відкривати очі.

   — Ви так довго будете стояти? — промовив професор Грум. — Ви зламали нам найкращого студента.

   Я злякалась і відразу відкрила очі. Підбігла до Алара. Він сидів на підлозі, тримаючись за голову. У його очах застиг жах.

   — Вибач мене, будь ласка. Ти ж сам питав, як воно, — тихо промовила я, сівши поруч і обережно погладивши його по спині.

   — Я розумію… але це жах якийсь, — відповів хлопець, намагаючись навіть посміхнутися. — Я взагалі нічого не відчуваю, і це моторошно.

Я розвернулась до професорів. Леді Строн дивилася на мене із захватом, а Грум схрестив руки на грудях і виглядав незадоволеним.

   — Чому так легко я до нього дісталася?

   Грум подивився на Алара, на мене, і неохоче відповів:

   — Причина в самовпевненості пана Франга, але він не винен. Занадто юний. Ті, хто ніколи не стикався з магами розуму, навіть не можуть уявити, яка це небезпека. Тому навіть нульових забирають під контроль.

   Прискіпливо подивився на мене:

   — На довго ви його вимкнули?

   Не відриваючи очей від хлопця, відповіла:

   — Пів години.

   — Пожаліла? — здивувався Грум, а потім наказав: — А тепер повернись і відміни свій наказ.

   Я здивувалася. Здавалося, що Ал мене до себе і близько не підпустить. Грум з’явився за спиною і вже спокійніше пояснив:

   — Якщо ви самі можете все виправити, тоді ви не небезпечна, і навчання продовжиться.

   Я підійшла до хлопця. Він був розгублений. Я присіла поруч і доторкнулась до його руки. Він не відштовхнув мене.

   — Давай я виправлю все.

   Він кивнув, і я знову провалилась.

   Але на цей раз не було польоту — одразу опинилася в кімнаті. Я спочатку зайшла у темряву, пояснила, що все відміняється. І швидко побігла до Алара, бо темрява почала просочуватись крізь щілини. Відмінила нульовий рівень і навіть відтворила двері. Погасила сфери і закрила очі. Було дуже моторошно, коли темрява почала мене огортати і пронизувати прохолодою.

   Відкрила очі — Ал все ще сидів переді мною, але вже спокійний.

   — Повторюсь, ти неймовірна, — прошепотів він із захватом. Я з полегшенням видихнула і посміхнулась йому.

   — А якби я не впоралась? — запитала у викладачів, присівши на підлогу поруч з хлопцем.

   — Я тримала вас на контролі, — пояснила професорка Строн, — але і ти виявилась жалісливою. Я такого не помічала за магами розуму. Вони взагалі дуже жорстокі.

   Леді підійшла до мене, видала маленьку пляшечку із зіллям і наказала випити. Я зробила все, як сказала. Вона уважно прослідкувала за моїми діями і повернулась до професора з якимось загадковим виразом.

   — До початку екзаменів продовжите навчання менш інтенсивно. Тренування по самоконтролю — тільки в цих аудиторіях, вихідні залишаємо для вашого відпочинку. Після всіх заліків переведемо вас до менталістів. Обов’язкова бойова підготовка. Навчатиметеся у Фрейрома Красса, — завантажив професор інформацією.

   Його перебила леді Строн.

   — Можливо, краще хай почне з твоєї групи, тим паче в тебе більше дівчат, а вже після доєднається до групи Фрея, — тихенько запропонувала леді.

   — Подивимось, — як завжди відрізав він.

   Я слухала уважно, але ніхто так і не сказав мені про мій рівень. Я піднялася з підлоги, попрямувала ближче до світлої, віддала порожню пляшечку і поставила питання, яке мене хвилювало:

   — Вибачте, будь ласка, а який у мене всеж таки рівень?

   Професорка Строн здивовано подивилась на мене і повернулась до Грума.

   — А чого ти їй вчора не сказав?

   — Не захотів, певно, — образилась я. Ну нормально ж, вчора спілкувались майже…

   — Вона була занадто втомлена, і сил би не вистачило на радощі, — подивився Грум на мене як на малу дитину.

   — Ну тоді офіційно повідомляю, — промовила Строн, — перший рівень, і стрімко підвищується до другого. Скоріше за все після іспитів вже будете другого.

   — Дякую велике!!! — тихенько підстрибуючи, ледве плескала в долоні від радості.