7.1

   Так, в роздумах, я вийшла з гуртожитку і попрямувала до замку. Приємно відчувати силу в собі — саме цього мені так не вистачало.

Хлопець чекав мене, як і домовлялися.

   — В мене відчуття, що ти світишся від щастя, — підморгнув він.

   І я радісно захитала головою.

   — Тобі цього ніколи не зрозуміти. Це неймовірне відчуття. Словами не можливо передати.

   Ал дивився на мене, і його посмішка ставала якоюсь хижою.

   — Ти мене лякаєш. Що вже надумав?

   — Ти не зможеш передати словами, але можеш вкласти це в мою голову, і тоді я точно зрозумію, — підійшов ближче і пошепки додав: — А давай спробуємо?

   Я теж пошепки відповіла:

   — А ти впевнений, що це безпечно?

   Декілька секунд ми просто дивились один на одного.

   — Твої очі починають світитися… це заворожує, — промовив Ал із захопленням.

   — Я дивлюсь, ви зовсім не поспішаєте. Ми вас зачекалися і вирішили вийти зустріти, — за спиною почувся голос професорки Строн.

   Я з радістю перервала погляд з Аларом і повернулась до леді Строн. Але мій ентузіазм зник в секунди. Поруч із нею стояв професор Грум — надзвичайно злий. Очі чорніше чорного, хоча я точно знала, що в нього медово-бурштинові. Я з неймовірним трудом проковтнула ком у горлі й хотіла зникнути кудись під землю. Мовчки дивилася то на леді, то на Грума.

   Професор Строн посміхнулась наймилішою посмішкою і попрямувала до підвальних приміщень. При цьому звернулася до Алара:

   — Пане Франг, ви розумієте, що будь-які експерименти стосовно пані Мелуш мають відбуватися тільки в спеціальній аудиторії?

   Він зрівнявся з нею і почав пояснювати, що трохи захопився.

   Я пішла слідом за ними, а Грум зрівнявся зі мною і нахилився поближче, щоб ніхто не почув нашої розмови.

   — Добрий ранок. В мене виникло питання щодо вашої здібності.

   Я зніяковіла, але треба тримати марку.

   — Що саме вас цікавить? — намагалась зрозуміти, чи бачив він те саме, що й я.

   — Як цей процес відбувається? — я зупинилась і повернулась до нього, схрестила руки на грудях, все ще не зовсім розуміючи.

   — Процес чого?

   — Ваші сни… це вигадка, фантазія, як у всіх, чи це висновки з минулих подій?

   Здається, він покладав на це питання великі надії. Як же хотілось відповісти “так”, але, враховуючи, що він мене буде навчати, все одно дуже швидко зрозумів би, що ні. Я глибоко вдихнула, зібралась з силами і відповіла:

   — Ні. Мої сни — це майбутнє. Хоча є виняток, але його треба дослідити. — подивилась йому в очі.

   Він прикрив їх і глибоко вдихнув. Вирішила продовжити пояснення.

   — Все, що я вмію з одинадцяти років, — це міняти результат, поки не знайду прийнятний на свою думку. Я не можу їх вигадувати. Просто уві сні проживаю те, що має статися.

   Здається, він зблід, але очі знову набрали свій неймовірний колір.

   — Що за виняток?

   — Ну… як би це пояснити… — я дуже намагалася підібрати слова. — Наприклад, минулого разу я випила, і в моїй голові був хаос. А ось Ал каже, що йому наснилось щось пікантне за моєю участю. Я не розумію, як це вийшло, але виходить, я неусвідомлено вплинула на його сприйняття. І, підозрюю, на ваше теж. Цікаво, але наведенням я ніколи не займалась.

   Тепер у мене з’явилися сумніви. Можливо, просто ніхто раніше не розповідав.

Щось йому мій приклад не сподобався. Він шумно видихнув.

   — Ну, почнемо з того, що наведення — це нескладно, особливо для сильного мага. Якщо вам не подобаються події і результат, що ви робите в такій ситуації?

   І тут прийшла черга біліти мені.

   — За роки спроб і помилок я виявила два варіанти. Перший — повністю мінімізувати в реальності можливості, що привели до цього результату. Другий — постійні повтори, щоб виключити момент, що призвів до ситуації.

   Мені завжди був легший другий варіант, але не тоді, коли є свідки процесу.

   — Я цього не переживу, — прошепотів професор, але при цьому заспокоївся і вже голосніше додав: — Виходить, з тих пір, як у вас є ця здібність, нічого поганого з вами не відбувалося?

   Я задумалась. Цікаве питання.

   — Не зовсім. Іноді, якщо некоректно зміню обставини, може постраждати хтось замість мене. І взагалі — залежить від моєї втоми або знервованості. Я можу перестати бачити сни.

   — Тобто це все одно відбудеться, але вже не з вами, — задумався він над власними словами, і, здається, такий варіант розвитку подій йому зовсім не подобався.

   — Саме так. А іноді доводиться підставлятися, інакше уникнення — не завжди хороший результат.

   Професор завмер після цих слів, але промовчав.

   — І я зовсім не бачу обставин, у яких я безпосередньо не беру участі.

   Ми дивились один на одного, і відірвати погляд від його очей було неможливо. Я нервувала, як буду поводитись поруч із ним після нічних сновидінь, а виходило… напрочуд легко. Мені навіть не було соромно, якщо він брав участь у моїх снах. Десь глибоко з’явилося дивне, далеке бажання, щоб він і справді був присутнім.

   Вперше мені стало цікаво, що хтось може про мене думати. І саме в цей момент — саме цей чоловік.

   Здалося, ніби він почув мої думки й вирішив заховати все, до чого я могла дотягнутися. Його погляд почав темнішати, а в мені — навпаки — з’явилось бажання, щоб він затримався ще на мить.

   Щось я думаю не про те. Точніше, якщо бути чесною з собою — не про того. А тоді… про кого мені можна думати? Ой, я починаю губитися. Треба це якось упорядкувати.

   — Ви йдете, чи продовжите тут милуватися один одним?

   Ми одночасно здивовано розвернулися до професорки Строн. Вона стояла на сходах, що вели вниз, і дивилась на нас із явною іронією.

   У мене відвисла щелепа від її слів, а Грум хитнув головою з боку в бік і, здається, навіть когось убив поглядом. Леді лише знизала плечима — мовляв, самі винні — і пішла вниз. Грум мовчки рушив за нею, більше не дивлячись у мій бік.