6.3

   Він усміхнувся — і зник. Я сіла на ліжко. Усе тіло боліло, наче на мені відпрацьовували бойові закляття всі студенти академії. Ледь доповзла до душової кабіни, зробила необхідні процедури й, виходячи, відчула приємний запах шоколаду.

   Здивовано зазирнула до кімнати. На столі стояла чашка з гарячим шоколадом, і від цього аромату я просто розтанула, миттєво забувши про сон. Поруч, на тарілці, лежало кілька тістечок.

   Точно — я ж сьогодні не вечеряла. Мабуть, Грум звернувся до кухарів, щоб щось мені передали. Швидше за все, з виховательської їдальні — вони харчуються окремо від студентів.

   Насолодившись ароматами, я сіла за стіл, склала руки перед собою й уголос подякувала, щиро:

   — Дякую за цю вечерю і за турботу. Ким би ви не були — ви неймовірні.

   І байдуже, чує мене хтось чи ні. Головне — я вже не вмираю від втоми, і сили звідкись повернулись.

   До речі, кухарів я ніколи не бачила. На роздачі завжди стоять студенти, винні в дрібних порушеннях.

   Перекус виявився дуже доречним: тіло поступово приходило до норми, а відчуття легкості мене не полишало. Я подивилась на зап’ястя — браслета не було. Напевно, залишився валятися в кабінеті професора.

   Згадавши, як я опинилась у його кабінеті, вперше в житті відчула, як сором розливається по обличчю. Здивовано глянула в дзеркало. Я почервоніла. Придивилась, торкнулась щоки.

Цікава реакція.

   Можливо, це через шоколад. А можливо — мені таки соромно. Тобто… і мені може бути соромно! Я відчула себе Лін — вона ж постійно червоніє в найнесподіваніших ситуаціях. Треба буде позичити в неї кілька книжок, від яких вона так ніяковіє. Але тільки після іспитів.

   Спати я лягала в гарному настрої. Давно такого не було. Я була впевнена, що сьогодні мені щось насниться. Перед сном ще раз прокрутила в голові минулий день — тепер він уже не здавався таким похмурим і неприємним.

   Прислухаючись до себе, я відчула, як по венах несеться буря, що намагається вирватися назовні. Вона переповнювала мене, надихала, підштовхувала до звільнення. З таким настроєм я й заснула.

   Спершу я заглянула до кімнати свого дитинства. Вона стала значно яскравішою — з’явилось багато кольорів. Я почала відтворювати деталі, і це давалося напрочуд легко. У цій кімнаті я не була з тих пір, як почалося екстремальне навчання. Я була собою задоволена.

Потім я відтворила спогад про сьогоднішній день — і особливо про звільнення сили. Чомусь надто яскраво виринули деталі спілкування з професором.

   Я поставила фігурку на поличку. Поки що зберігатиму спогади в такому вигляді — доки не придумаю надійніший спосіб. Усе, тепер точно час відпочивати, а не одразу перенапружувати мозок.

   Зранку я підскочила на ліжку й мало не впала на підлогу. Пошкодувала, що взагалі заснула. Спітніла. Розгублена. Червона. Це взагалі що за знущання?

   Я кілька разів поверталась у сон і намагалась змінити розвиток подій, але все одно все закінчувалось однаково…

   Як мені після такого йому в очі дивитися? Трясця його. Дякую, що здібності повернулися, але чому саме з таким напрямом? На що мені таке «щастя»? Я ж не наводила на нього цей сон?

   З переляку я подивилась на себе в дзеркало. Ні. Я так не вмію. Я ж поверталась не один і не два рази, сподіваючись змінити події — і щоразу все сходилося до одного. Ох… подумає, що я якась збоченка. Я схопилась за голову. Ні, не подумає. Я точно не вмію наводити сни. Хоча… я ж відчувала чиюсь присутність. А якщо тепер вмію?

   З іншого боку — навіть якщо він і бачив, то ніколи про це не скаже. А отже, це вже його фантазії, і я знімаю з себе відповідальність. Головне — поводитися як раніше. Я посміхнулась своєму відображенню. Такий варіант мене цілком влаштовує.

   Прийняла холодний душ, сподіваючись очиститися від ночі. Не допомогло.

   Вийшла на вулицю і побачила Алара, який чекав на мене. Згадавши свій вчорашній перформанс, я забула і про сон, і про героя цього сну. Підбігла до хлопця і обійняла його від радості.

   У ту ж мить відчула його емоції й швидко прибрала руки за спину. Він здивувався, оглянув мене, а я з-за спини показала зап’ястя без браслета. Він все зрозумів і зробив крок назад.

   — Що, вдалося з першої спроби?

   Здивувалась я з його питання.

   — Тобто з першої? — я вигнула брову. — Я думала, вона єдина.

   — На тобі так легко хрест не поставили б, — промовив Ал, придивляючись до мене. — Могли б бути ще спроби, але жорсткіші.

   — Ти це знав і не попередив мене? — обурилась я.

   — Вибач. Не мав права розповідати, інакше ти б не викладалася на максимум, — некромант продовжив іти до майданчиків, а я зупинилась і схрестила руки перед собою.

   — Я образилась на тебе.

   Він здивовано обернувся.

   — Я вчора майже здалася.

   — Але ж не здалася. Виходить, все правильно ми розрахували.

   — Я вчора ридала, як ніколи в житті. Готова була кинути навчання.

   Він зупинився придивляючись до мене.

   — Пішли, кавою пригощу, а ти мені все розповіси?

   Взяв мене за руку без вагань. Я відчула заспокійливе тепло його дотику. Ну чого ти мені не наснився? З твоєю присутністю я би більш погодилась… Згадала, що минулого разу я йому наснилась, і вирішила уточнити:

   — Ал, а я тобі більше не снилась?

   Він задумався, а потім усміхнувся.

   — До речі, ні, — засміявся некромант занадто весело, — хоча я був би не проти.

   Я стукнула його в плече.

   — І коли ти не поруч, почуваю себе нормально.

   — Все зрозуміло, — промовила я. — Виходить, це ненадовго.

   Ми вийшли за межі території академії. Я йому все розповіла: як себе почувала, що не вдалося, як його шукала. Деякі діалоги з професором опустила, але суть передала.

   — Все ж ти неймовірна! — вигукнув він. — Я тобою пишаюсь. Повернемося, переодягнешся, і підемо до професорки Строн. Я впевнений, професор Грум їй уже все розповів.