5.3

   Цього питання я зовсім не хотіла чути, хоча сама винувата — хто мене за язика тягнув. Відчула його дотик до шиї і вирішила не спокушати долю, обережно підбираючи слова:

   — Іноді я бачу сни, а в цю ніч у мене в голові був повний безлад. А зранку студент Франг сказав, що після вечірньої події я йому наснилася. Він не пояснював, що саме снилося. — Недомовки не є брехнею, головне самій у це вірити. — І мені здалося, що, можливо, після розмови у вашому кабінеті вам теж щось могло наснитися.

   Відчула руку на талії і шепіт на вухо:

   — Так, наснилася. Хочеш знати, що саме?

   Я закрила очі, намагаючись зрозуміти, як викрутитися з цієї ситуації. Повз нас кілька разів пройшли викладачі, але що мені з цього. Намагаючись заспокоїтись, подумала зняти браслет з руки. Не те! Згадуй, що робити. Була не була.

   — Ви самі цього не хочете, — замовкла, очікуючи реакції.

   Ніякої не було, тож продовжила:

   — Ви занадто добре себе контролюєте, щоб зірватися на якійсь нульовці, і не готові ризикувати моїм викриттям заради незначного задоволення.

   Протяжна тиша. Тиск за спиною не слабшав, а його дихання відчувалося у потилицю. Здавалося, краще дивитися в обличчя хижаку, ніж чекати нападу зі спини. Потроху розвернулася і офігіла. За моєю спиною — тільки темрява. Професор, як сидів за столом, так і залишався там.

   — Вам ще вчитися й вчитися, — з посмішкою промовив Грум, — але мені сподобалося. Я очікував, що ви спробуєте втекти від переляку або будете кричати, а ви навпаки вирішили домовитись. Ви ж розумієте, що купол можна пройти?

   — З урахуванням того, що я відчувала, навряд чи ви б залишили його проникним, — відчула себе дурепою.

   — Все можливо, — загадково відповів він. — Але ви себе знецінюєте.

   — В якому сенсі? — не зрозуміла я.

   — Чого ж “незначне задоволення”?

   Я опинилася в ступорі, стискаючи губи, намагаючись зрозуміти нахил питання. І тоді помітила у його очах смішинки. Ні, це вже знущання з мене.

   — Дякую за комплімент, але мені вже час іти. Було приємно поспілкуватися з вами.

   — І вам гарного вечора. Все цікавіше і цікавіше розгортаються події, — з легкою посмішкою промовив викладач.

   Це мене зачепило. Сумно жити некроманту, захотілось трохи погратися.

   — Не надто захоплюйтеся, інакше може затягти. Зі свого боку я зроблю все можливе, щоб цей браслет зняти якнайшвидше. І тоді ви дізнаєтесь, що магів розуму теж не варто злити.

   — Чекатиму з нетерпінням. До побачення.

   Купол розтанув, ніби його й не було. Я розвернулася у бік свого місця і пішла, не обертаючись. Треба навчитися контрольовано входити у чужі сни. Ось тоді я і відіграюся.

   Дійшовши до свого місця, я помітила, що сірих уже нема. Швидко навела порядок на столі й поспішила до їдальні. На вечері студентів було мало — більшість вийшли в місто, насолоджуючись останніми теплими вечорами. Я швидко повечеряла і рушила до викладацького поверху, обравши довгий шлях: якщо все правильно розрахувати, можна уникнути зустрічей із недругами.

   Біля кабінету мене вже чекав Ал. Дуже зрадів, як тільки мене побачив.

   — Я вже думав, що ти не прийдеш, — промовив він.

   — Чого ти? Як я могла? — легенько штовхнула його у плече.

   Він трохи посміхнувся, але видно було, що переживає.

   — Я згадував свої слова у їдальні і трохи турбувався, що ти можеш образитися на мене. Коли ти поруч… воно якось само виходить. Я сам від себе у шоці.

   Я скоса подивилася на нього й знизала плечима:

   — Я вже помітила, що щось незрозуміле відбувається. Одні зі мною спілкуються, як із другом дитинства, інші — ненавидять так, що я мінімум у них хлопця відбила, а максимум страшно уявити. — Поплескавши його по плечу, додала: — Головне, щоб кордони тримали і не переходили на особисте.

   — Ти про тих пришалепкуватих згадала? Вони знов чіплялися до тебе? — запитав Ал, підходячи до дверей професорки.

   — Ні, поки що вдається їх оминати.

   Не встиг він постукати, як пролунало: «Заходьте».

   У кабінеті біля вікна стояла професорка Строн, а на її місці сидів професор Грум. Моє серце стиснулося — я не очікувала його побачити, і від цього розлютилася. Мені вже вистачило його спілкування.

   — Добрий вечір, пане Франг, — першим заговорив Грум. — Покажіть свій план дій. А ви, пані Мелуш, діставайте свій розклад.

   Я швидко витягла свій розклад. Професор уважно переглянув його, закреслив останні дві години у деяких днях і вніс зміни.

   — Перші два місяці працюєте на виснаження: вся робота лише в бібліотеці й тренування. З третього місяця внесемо корективи: у цей день ви тренуватиметеся разом, а в цей або я, або професорка Строн, повністю вивільнятимемо вашу силу. — Підняв голову, перевіряючи, чи слухаю я його. — Хоча леді Строн вважає такий варіант навчання небезпечним, вибору немає. Через три місяці приїде перевірка — хтось уже, ймовірно, відчув вас і доповів куди треба. Два тижні екзаменів, третій тиждень — перездача, і ще два тижні відпочинку. Вам треба дуже постаратися, щоб стати повноцінним магом до канікул, хоча б першого рівня, і мати змогу самостійно вирішувати подальшу долю.

   — Тобто, якщо я не постараюся, мене силою зможуть забрати? — не повірила словам, які сама щойно промовила.

   — Ви настільки для них унікальна, що церемонитися не стануть, — пояснила професорка Строн, обернувшись до нас уперше за весь час розмови.

   Ми переглянулися з Алом.

   — Як я розумію, в цій кімнаті усі унікальні, а чому саме я без права вибору?

   — Бо жоден із нас не був з нульовим рівнем, — спокійно пояснив Грум. — А вас навмисне не намагалися навчати належним чином.

   — Вони мали помітити ваші можливості, але нічого не зробили, — додала леді Строн.

   — Декілька перевірок виявили, що у мене нахили мага життя, — спокійно сказала я.