4.3

   Десь у далечині я чула запитання і розуміла, що маю на них відповідати… але не могла. Питання сипалися одне за одним: що я відчувала вчора? З чого все почалося? Що я про це думаю?

   У голові почався хаос. Я тонула і не могла випливти. Нестача повітря грала не на мою користь. Паніка ні до чого доброго не призведе.

   Можливо, треба було зробити так само, як у сні.

   — Стоп! — крикнула я у своїй голові.

Крик розпався луною.

   Я озирнулась. Навколо було лише яскраве світло, а вдалині — світла, неймовірна леді. Її постать можна було розгледіти крізь рожеве сяйво, що огортало її.

   Я зробила кілька кроків у її напрямку. Говорити не могла, але питання знову звучали в голові.

   Не довго думаючи, я взяла жінку за руку.

І все, що пам’ятала з вечора, почало розгортатися переді мною, мов сон — від третього лиця. Мені сподобалося, що вона реагувала. Скоріше за все, вона теж усе це бачила.

   Я трохи затрималася на спогадах у кабінеті професора — стало ніяково. Та поруч із нею було легко й спокійно. І я відпустила будь-які сумніви.

   Вечір скінчився. Почалися сноведіння.

Саме тоді я помітила, як вона підняла вгору вільну руку — і в ту ж мить мої очі накрила прохолодна долоня.

   Я згадала, що не можу дихати, і судомно намагалася вхопити якомога більше повітря.

Біля вуха пролунав заспокійливий голос:

   — Усе добре. Заспокойся. Ти молодець, як для першого разу.

   Професор Грум тримав руку на моїх очах, а другу обережно поклав мені між лопаток.

   Я завмерла, прислухаючись до себе, і відчула, що він обережно намагається магічно вплинути на мене. Я розуміла — він заспокоює. Але було неприємно, коли без твого дозволу хтось втручається у твою свідомість.

Покрутила головою, намагаючись скинути його руку з обличчя — не відреагував. Спробувала відхилитися — не пускає.

   Добре. Не хоче по-хорошому — буде як вийде.

   — То ви мені розповісте, що саме вам наснилося? — прошепотіла я.

   У ту ж мить він прибрав від мене обидві руки.

   — Вибачте за безтактність, але я зараз беззахисна, а ви так грубо проникли в мою свідомість. Це неприйнятно.

   Я оглянулась. Алар був блідий. Професорка Строн — трохи стомлена, але дивилась на мене з явним захватом.

   Професор Грум обійшов стіл, дістав невеликий графін і склянки, поставив перед нами. Поглянув на Алара, помовчав — і поставив склянку і перед ним.

   Розлив усім трьом янтарний напій: одну склянку передав леді Строн, а нам просто наказав пити.

   — Ви впевнені, що мені це потрібно? — я з недовірою глянула на напій. Мені здалося, що це вино.

   — Через пів години тебе почне накривати, і ти можеш відключитися, — спокійно пояснив професор. — А тобі ще на заняття.

   — Це не вино, — втрутилася світла. — Це зілля відновлення. Професорка Грум його приготувала.

   — Тоді без питань. Дякую.

   Слабкість уже підкрадалася, дивна легкість розтікалася тілом. Він мав рацію — мене могло просто вимкнути.

   Напій був приємний на смак: пряний, теплий. І світ навколо раптом наче розквітнув, наповнився барвами.

   Я знову подивилась навколо — і завмерла.

Професорка Строн світилася блідо-рожевим. Професор Грум — оксамитово чорно-синім; чомусь захотілося доторкнутися до цього кольору. А Ал був чорно-смарагдовий.

   У мене виникло стільки питань… але я не встигла сказати й слова — кольори почали танути.

   — Це зараз мине, не хвилюйся, — прибираючи зі столу графін і склянки, промовив Грум. — Саме по собі зілля має жахливий смак, тому моя сестра додала трав’яні екстракти. Через це така реакція.

   — А я вже подумала, що в мене дах поїхав і мене глючить.

   — Одягни, будь ласка, свій кулон і слухай уважно, — сказала леді Строн.

   Я зробила, як вона сказала.

   — Ти молодець. І сили в тебе — дуже рідкісні. Проблема в тому, що ти сама не зрозуміла, коли вони відкрилися. Ти не відчула цього моменту.

   Вона зробила паузу, даючи словам осісти.

   — І саме тому ніхто не розвинув їх належним чином.

   Леді підвелася з-за столу, підійшла до шафи й почала щось шукати. Коли знайшла — помітно зраділа. Повернувшись до столу, вона продовжила говорити:

   — Твоє завдання на ці три місяці — навчатися максимально зосереджено. Цей браслет можеш знімати лише у своїй кімнаті.

   Простягнула маленьку коробочку, яку, ймовірно, щойно дістала з шафи.

   — Тримай. Надягай одразу. Він блокуватиме твої здібності.

   — Перепрошую, а як я маю навчатися з блокуванням? — запитала я, все ж надягаючи браслет.

   — За цей час ти маєш навчитися самоконтролю та ознайомитися з усією відомою інформацією щодо своїх можливостей, — спокійно продовжила настанови леді Строн.

   — А які це можливості? — наважилася я. — Вибачте, але я досі не прийняла того факту, що я все ж маг, а не сіра.

   — Поки що ви побудете сірою. Ви ще не можете нести відповідальність за свою силу, — втрутився професор Грум. Він підійшов ближче й зазирнув мені просто в очі. — Ви унікальні. Маг розуму.

   Ми кілька секунд дивилися один на одного. Його очі були чорнішими за найтемнішу ніч, і мене почало затягувати… Я ледве стрималася.

Грум різко відвернувся до професорки Строн і розвів руками:

   — Нічого не відчуваю. Браслет працює. На деякий час ми її заховали.

   Я здивовано подивилася на них. Вони — на мене.

   — А я вам тоді навіщо був потрібен? — озвався Ал. — Ви й без мене могли впоратися?

   Поки ми говорили, я й забула, що він узагалі тут присутній.

   — Ви ж збираєтеся в аспіранти, але досі ніхто не прийшов до вас у учні, — відповів Грум. — А тут така можливість. Ви залишаєтеся в академії, пані Мелуш отримує надійного наставника, і, до речі, вам, пане Франг, дуже довіряє леді Строн. Подякуйте їй за це.