4.1

   Яскраве сонце зустріло мене зранку, і всі мої думки були про події минулого вечора. Слова Грума дуже надихнули, тож треба буде в бібліотеці пошукати додаткову інформацію. Мене зустріла тиша — де ж звук ранкового будильника? Лише я почала сповзати з ліжка, як раптом розпочався гучний сигнал. За секунду я прибрала руки від ліжка і стрибнула на підлогу. Будильник затих, я розтяглася на підлозі і зрозуміла, що саме тут буду спати, якщо не вирішу проблему з ранковим сигналом. Потім простягла руку назад, щоб перевірити свою теорію, і сигнал відновився. Прибрала руку — і знову тиша. Цікаво, чи система здатна виявляти хитрунів.

   Нарешті піднявшись з підлоги, я пішла проводити ранкові процедури. Від сьогодні ми, сірі, повністю відірвані від інших учнів. Цікаво, що я ще ні з ким не познайомилася — треба буде це виправити. З такими думками вийшла з гуртожитку, відчула енергію в намистинах і попрямувала у напрямку тяжіння. Івар і Лін чекали мене біля будівлі. Судячи з вигляду Лін, вечірка залишила свої сліди: бліда, стомлена, зовсім не квітуча. Івар виглядав краще, але теж якийсь пом’ятий.

   — Привіт усім! — посміхаючись, підбігла я до друзів. — Що з вами сталося, якісь ніякі?

   — Привіт, — першим відповів Івар. — Дивлюся на тебе — минулий вечір зовсім не вплинув.

   — Не знаю, сни були перемішані, але загалом усе ніби нормально, — відповіла я, згадуючи хаос, що мені наснився. — Лін, а ти як?

   — Не зовсім добрий ранок, — уперши голову мені в плече, промовила подруга. — Голову ледве заспокоїла. Алкоголь — то не моє.

   — Ти вперше пила? — здивувалась я.

   — Так, уперше. До цього не було з ким спробувати.

   — Тоді зрозуміла. Нічого, скоро стане легше, а якщо ні — можемо сходити до лікаря.

   — Думаю, все обійдеться, — подарувала дівчина обнадійливу посмішку і пішла трохи попереду.

   Я подивилася на Івара:

   — А ти чого такий пом’ятий? Тільки не кажи, що теж уперше пив.

   — Ні, не вперше, — промовив хлопець, запустивши пальці у волосся. — Після того, як я провів Лін до гуртожитку, зустрів своїх вогневиків і ще відпочивав з ними. Тож спати я ліг зовсім нещодавно.

   — Хтось не вміє зупинятися? — посміхнулась я, підбадьорливо поплескуючи його по спині.

   Ми продовжили йти у напрямку замку.

   — Слухай, а мені легше стає від твоїх дотиків, — звернулася Лін, зупинившись і обернувшись до нас. — Може, ще на лоба покладеш? Спробуй, Лін?

   Івар взяв мою руку і поклав її їй на плече.

   — Знаєте, я би так не ризикувала, — зніяковіла я.

   — О, і справді, мені теж легше стає, — промовила Лін, і навіть її очі ожили. — А в чому ризик?

   — Ну, скажемо так… — почала я. — Я поки не знаю своїх можливостей, а лікувальних я точно не помічала у собі.

   Вони спокійно переглянулися, і Івар узяв мою другу руку та поклав собі на лоб.

   — А ми тобі довіряємо.

   Я видихнула: нічого не сталося, і навіть трохи розслабилася. Друзі на очах оживали, здавалося, заряджаючись від мене. Але раптом я згадала вчорашнє непорозуміння з Аларом, і мені стало трохи боязко. Я швидко відсмикнула руки і заховала їх за спиною.

   — Я не розумію вас, — заговорила голосно. — Я нульова, нас навчали тільки побутової магії, а ви ж пройшли техніку безпеки з поводженням невідомої магії!

   Вони дивилися на мене з нерозумінням. Мене ж почало трусити від злості: чому вони так легко мені довіряють?

   — Коротше, що я поки розумію: дотики через тканину можливі. А ось до оголених ділянок тіла — заборона. Все зрозуміло?

   — А чого так? — здивовано спитав Івар. — Раніше я не помічав якихось незручностей у нашому спілкуванні.

   — А тому, що ми знайомі всього тиждень, а поводимося так, наче все життя, — відповіла я, йдучи вперед. — Ви цього не помічали?

   Після паузи вони мене наздогнали, і Лін підхопила мене під руку, обережно, не торкаючись долонь.

   — Я про це задумуюся лише у своїй кімнаті, — тихо промовила дівчина. — І чесно зізнаюся, мене це зовсім не турбує. Мені навіть подобається, я з вами щира і мені не страшно робити що завгодно.

   Я знизила плечима, трохи засмутившись, і відповіла:

   — Я бачу, сни — це точно. Все інше, що зі мною відбувається, треба досліджувати. Тому я й нульовка. Раніше я тільки допомагала батькові в справах, він тягав мене на зустрічі з колегами, а мені потім снилось, з ким краще вести справи, а з ким — ні.

   — Тому тебе й прийняли до академії, — мовила спантеличена Лін. — Мабуть, професорка Строн це побачила в тобі.

   — Не думаю, — відповіла я, згадуючи свій прийом. — Скоріше, я їх здивувала своїм відношенням, а не здібностями.

   — Привіт усім! — пролунав бадьорий голос ззаду. — Щось ви сьогодні зовсім не веселі?

   — Привіт, Алар! А по тобі й не скажеш, що вчора були веселощі, — простягнув руку Івар.

   Той відповів взаємністю.

   — А що мені? Я тверезію майже одразу. Темрява поглинає все, що туманить мій розум, — підійшов ближче Ал. Поцілував руку Лін, від чого вона зашарілася, а до моєї не наважився торкнутися. — Вибач, з тобою ще треба розібратися.

   — Ну дякую… Тобто, у тому, що трапилось, винна все ж таки я? — схрестивши руки на грудях, я зробила найобразливіше обличчя, на яке була спроможна. Лін і Івар переглянулися. — А може, не треба було мене бентежити.

   — У вас щось цікаве учора відбулося? — підморгнув Алу Івар. — Ну ви швидкі.

   — Це так романтично… — мрійливо додала Лін.

   — Та нічого романтичного, — втрутився Ал. — Наша сіренька вчора намагалася себе вбити за допомогою моєї магії.

   — Що??? — скрикнула Лін.

   Я тільки знизала плечима.

   — Сам винен, — промовила образливо я. — Чого почав в очі заглядати?

   Розмова була легкою і дружньою, зовсім не відчувалося, що він на мене ображений.

   — До речі, сам Грум заборонив нам з нею пити, — посміхнувся він. — Тепер тільки окремо.