Хоку сумної сливи

Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто (永遠の異邦人) і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційних зелених листків каорі такай отя (香り高いお茶) сухі листя ожини (ブラックベリー) і сухі плоди лохини (ブルーベリー), з горняток які виготовив в часи Сенґоку майтер Фуру Хайро-но Цуру (古い灰色の鶴). Ми слухали кото – мелодію «Генкію сінай» (言及しない), яку виконувала запрошена гейша в блакитному кімоно з візерунком у вигляді бамбуку, що хилиться під вітром. За вікном серед холоду і сирості зацвіла слива, тому вирішили віршувати на тему «Сумна квітуча слива» (悲しい梅の花) і я написав таке:

* * *
У пустку дзвінку
Повертаюсь додому.
Квітучі сливи.

呼び声の荒野へ
私は故郷へ帰る。
梅の花。

* * *
Цвітасті вишні.
Білий ранок запашний.
І думки про смерть.

桜の花。
芳しい白い朝。
そして、死への思い。

* * *
Серед квітучих слив
Кричать нездари сойки.
Я загубився.

満開の梅の木々の間で
カケスが泣いている。
私は道に迷った。

* * *
Білої квітки
Торкаюсь холодними
Пальцями. Квітень.

冷たい指で白
い花に触れる。
梅の花が咲く季節だ。

* * *
Мовчазна слива
Про нетутешнє шепоче.
Боривітер. Крик.

梅は静かに、
死後の世界を囁く。
鷹は叫び声をあげる。

Почувши мої хоку гейша припинила грати і її рясні сльози падали на струни кото. Я перестав розуміти: чи то дощ за вікном чи то сльози падають лаковане дерево старовинного інструменту.