В пошуку себе

Коли людина здобуває більше знань ,у неї з'являється ще більше запитань .Вона починяє замислюватися : чи правильно я вчиняю?Чого я хочу насправді?Чи той шлях я обрала?

Мабуть,одна з важливих речей у пошуку себе--- не загубитися у власних думках і не зациклюватися ні на собі,ні на комусь іншому.

Я вважаю ,що порівнювати себе з іншими немає сенсу.Ми не знаємо,через що проходить людина, які труднощі долає і про що думає наодинці з собою.Ми бачемо лише те ,що знаходиться перед очима ,але не можемо знати всього ,що відбувається в чужому житті.

Так само легко  люди осуджують інших, не замислюючись ,чи справді розуміють їх.Адже кожна людина має власні думки, плани, переживання та причини своїх учинків.То чи варто робити висновки про ціле життя, знаючи лише маленьку його частинку?

Мені здається, що замість осуду ми могли б допомагати один одному краще пізнати себе.Не обирати шлях за когось і не нав'язувати власних переконань,а допомагати людині знаходити відповіді на її запитання .

Адже бувають моменти,коли ми самі не знаємо ,чого хочемо насправді.Перед нами з'являються різні шляхи ---легші й складніші.Ми вагаємося, сумніваємося , намагаємося зрозуміти ,який із них правильний.Але іноді лише зробивши вибір, ми можемо побачити ,куди він нас приведе .

Я вірю,що коли людина краще зрозуміє себе,свої бажання та справжні причини власних рішень,їй буде легше обрати шлях ,який відповідає її внутрішнім переконанням.І,можливо, саме тоді вона наблизиться до власного щастя.

Та чи завжди шлях до щастя буває легким?

Жити відповідно до власної совісті й переконань непросто.Легший  шлях може здаватися приваблівишим, особливо тоді ,коли він обіцяє швидше отримати бажане.Іноді заради цього людина готова відступити від того, що сама вірить.Можна мати багато грошей ,досягти бажаного становища й отримати те ,про що давно мріяв.Усе це може приносити радість ,проте зовнішній достаток не завжди означає внутрішнє задоволення.Адже щастя вимірюється не лише тим ,що ми маємо, а й тим ,як ми до цього прийшли.

Легкий шлях може подарувати задоволення тут і зараз ,але важливо замислитися ,чим доведеться за нього заплатити.Якщо заради власної вигоди людина зраджує свої переконання або завдає болю іншому, чи зможе вона й надалі дивитися на свої вчинки з чистою совістю?

Розум допомагає нам осмислювати свої рішення ,а совість нагадує про відповідальність за них .Проте знати, як правильно вчинити,і справді обрати цей шлях ---не одне й те саме.

Особливо боляче ,коли  ціною чожої вигоди стає довіра .Людина може помилитися ,але важливо й те, як вона поставиться до власного вчинку .Чи визнає свою помилку,чи спробує її виправити,чи ,навпаки , знайде виправдання, щоб більше не відчувати відповідальності.

Іноді людина просить пробачення ,а іноді мовчить.Та чи завжди мовчання означає байдужість?Можливо, вона боїться,що її не пробачать , що вже запізно щось виправляти або що її слова нічого не змінять.

Проте страх не скасовує відповідальності.Просити пробачення ---означає не лише знайти в собі сміливість заговорити, а й бути готовим прийняти відповідь ,навіть якщо вона буде не такою ,на яку сподіваєшся.

Та чи достатньо слів , щоб повернути довіру?

Думаю, що ні.Слова можуть показати жаль,але саме вчинки з часом покажуть, чи справді людина змінилася.

Можливо, та, яку образили ,ще не готова пробачити.Їй може знадобитися час ,щоб знову повірити.Адже коли руйнується довіра ,її неможливо повернути лише одним реченням.

Ми не завжди можемо повернути те, що втратили через власні вчинки.Проте можемо усвідомити свої помилки, зробити висновки й надалі жити так ,щоб наші рішення відповідали нашим переконанням .

Можливо ,саме в цьому й полягає пошук себе :не просто зрозуміти, чого ми хочемо ,а й усвідомити ,ким стаємо завдяки власним рішенням.

Адже шлях людини складається не лише з її бажань і мрій ,а й з учинків, за які вона несе відповідальність .І що більше ми пізнаємо себе ,то краще починаємо розуміти, якою людиною хочемо бути.