Глава 4

  «Який тяжкий день, з самого ранку не дають спокійно працювати. Чому саме сьогодні все звалилося докупи, ох, коли вже той Максим приїде без нього на мене звалилося забагато!»  - Олександр розтирав пальцями свої скроні, голова у нього просто кипіла. Відколи його колега взяв відпустку на нього звалилася багато справ. А сьогодні з самого ранку було таке враження, що всі змовилися проти нього.  Всі неприємності, що могли бути сталися саме сьогодні, ще й коли він пообіцяв допомогти другу.

   Олександр та Максим були партнерами в невеличкій справі. Всього пів року тому вони відкрили фотостудію, точніше такий собі майданчик для фотографів, вони створили декілька декорацій, робочі кімнати та планували запустити курси для початківців. Робота ще лиш починалася, але клієнти вже були. Робота в офісі завжди більш продуктивна ніж вдома, тому навіть декілька солідних фотографів побажали співпрацювати, та й чим погано коли під боком готова студія для фотосесії. Повністю облаштовано було поки що лиш дві кімнати, але процес йшов. Та й на меті було створити такі умови, за яких можна було легко змінити інтер’єр так як того бажав клієнт. Олександр був відповідальний за фінансову частину роботи, Максим працював з клієнтами, попри свою філологічну освіту він вмів чудово домовлятися, а точніше вмовляти інших, за декорування та ідеї відповідала Оля, креативна дівчина у якої, здавалося, енергія не вичерпується.

  Сьогодні крім декількох перемовин щодо співпраці Олександр очікував на стенди та декілька елементів для декору, але компанія постачальник затримала доставку, а вже ввечері мала пройти фотосесія для одного модного журналу, команда вже була на місті і почала підготовку. І ніби цього було замало, тільки що прийшло повідомлення про відключення світла у зв’язку з заміною кабелю на їх вулиці. З чого почати розв’язувати цей клубок  чоловікові було не зрозуміло. Для того, щоб якось це все виправити залишалося лиш придумати щось нове, знайти за лічені години місце, яке б влаштувало їх замовника і все там облаштувати.

  Першим, що спало на думку Олександру покликати Олю. Саме вона могла знайти вихід з ситуації, тому не витрачаючи часу, він написав їй повідомлення з проханням зайти до нього. Та перед цим треба було вирішити питання з  другом, який приїхав лише на декілька днів. Вони домовилися в обід зустрітися, Олександр мав якраз завершити свої зустрічі, та вже було ясно, що вільний час відміняється, тому рішення було простим, він запросить Дмитра сюди, а там уже, по ходу справ, вони і поговорять на свої теми.

  Олександр помітно нервував, вже скоро він має піти назустріч з новою фірмою, яку вони місяць вмовляли для співпраці, а Оля ще не прийшла, треба було ж їй  все розповісти, вислухати її пропозиції, а раптом вона легко знайде рішення, і обговорити можливі варіанти. Чоловік сидів у просторому кабінеті, але здавалося, все що знаходиться у кімнаті давить на нього навіть стіни. Хоча насправді офіс був комфортним, однією з його особливостей були високі вікна на всю задню стіну. А так як кабінет знаходився на десятому поверсі з нього відкривався дивовижний краєвид на Чернівці, особливо вночі. У кімнаті все було спроектовано та підібрано для активної творчої атмосфери та продуктивної роботи. Стіни були по фарбові в яскравий жовтий колір, для того щоб підтримувати гарний позитивний настрій навіть тоді коли на вулиці пасмурно та сіро, а половину стіни біля дверей займала чорна магнітна дошка. Ще однім акцентом у кімнаті було величезне фото на стіні зліва від дверей. Автором цієї фотографії був друг Олександра, чудо фотограф. На фото так чітко було передано таємничу красу Чернівців. це фотографія однієї з старовинних вуличок міста.

   Предметів інтер’єру в кімнаті було мінімум. Це робочий стіл Олександра біля стіни з вікнами, та посередині кабінету стіл величиною з більярдний. На ньому знаходилися робочі документи, креслення проектів, фотографії та буклети. Стояв він тут для працівників, коли починався якийсь новий проект тут збиралися працівники та ті хто був залучений для створення певної ідеї чи локації, і тут на світ народжувалися грандіозні речі, які потім опинялися на магнітній дошці біля дверей.

   Насправді Олександру лиш здавалося, що пройшло багато часу, Ольга досить швидко зреагувала і вже за декілька хвилин двері кабінету прочинилися і до них увійшла мила, тендітна білявка.

- Ух, нарешті! Я зачекався тебе. Оля у нас проблеми. Ні ти послухай у нас дуже серйозні проблеми. Стенди затримують і декорації теж, це буде чудо якщо їх доставлять увечері, але це дрібниці. Олю, мені тільки що телефонували електрики. Через 2 години нам вимикають світло і раніше завтрашнього вечора ми можемо на нього не чекати, я не знаю, що казати Валентині вона уб’є мене, ми більше ніколи не отримаємо таке замовлення. А ще я вже запізнююся на зустріч, і цю фірми ми не маємо права загубити, я їх вже місяць прошу поговорити. – Олександр був не схожий на себе. Оля ще ні разу не бачила його в паніці, працюють вони разом нещодавно, а от знайомі вже давно, правда заочно. У них є спільна подруга, саме вона і порекомендувала їй цю роботу. Але все що вона чула про Олександра створювало вигляд його серйозності, рішучості, сили. А зараз він такий розгублений, він просить її вирішити проблему. Ольга була дуже здивована.

- Саш, ти в нормі? Ти чого такий нервовий?

- Не питай, я вже не можу. Фінансові проблеми, домовленості з інвесторами це на мені це я рішаю, а от проблеми з планами ти знаєш завжди цими питаннями займався Максим, він з усіма розмовляв, влаштовував для клієнтів умови. А тепер я один мушу робити все. І це якби була одна проблема, а так я не маю часу рішати все. Виручай будь ласка. – Саша поступово заспокоївся, голос звучав стомлено, але вже впевнено. Він і сам себе не пізнавав, він нікому не давав побачити свої емоції, а тут просто все викотив та Олю, стало якось не зручно, навіть відчув себе трошки вразливим. Олександр звик бути трошки відстороненим від усіх, серйозним, недоступним. А тут розклеївся перед працівницею. Проявляти емоції він дозволяв собі лише з найближчими людьми, а їх було не так багато. – Оль, ти вибач. Я щось трошки піддався емоціям, насправді все не так страшно, але я ще не придумав як це вирішити, а у тебе хотів попросити, щоб поговорила з Валентиною, можливо до тебе вона прислухається і ти її переконаєш або відкласти роботу до завтра, або на той варіант що придумаємо. – Саша стомлено потер очі і сів у своє крісло: