Глава 3

Христина завжди захоплювалася будівлею університету, часом їй і досі не вірилося, що ця будівля таки стала частинкою її життя, при першому знайомстві університет здався їй казковим замком. Ці високі стіни, колони посеред аудиторії, розмальована стеля у формі купола, старовинні сходи,  якими пройшлося чимало  поважний людей. А Мармурова зала, навіть тепер, десять років потому, дивувала Христину, не тільки своє красою, старовинністю, а й тим, яка ж це була складна задача таке створити, і це без сучасної техніки, як же точно було втілено задум архітектора, все так вдало підібрано без зайвих елементів. Виправдано і високі колони і балкон, а знову ж таки стеля, це ж тільки уявити собі, яка то копітка праця її розмалювати. Одного разу коли Христина ще вчилася в університеті проходила реставрація малюнків, майстрові було не позаздрити, але і не захоплюватися його витримкою не можна було, адже вимальовувати цілий день, стоячи на драбині, тонкі та точні орнаменти було ще тією задачею. Чернівецький університет це дійсно перлина, коштовний камінь у скрині міста. У цьому великому приміщенні ти водночас почуваєшся і дорослим, якимось важливим, і маленькою букашечкою, яка стоїть посеред дивовижного світу. Ці стіни дарують спокій, і попри їх фактичну холодність, якесь душевне тепло, адже стільки праці в них, стільки сюди було вкладено чужих сил, енергії та часу.  Скільки всього тут відбулося, скільки пережито було, скільки сама Христина приходила сюди не в найкращому настрої, але завжди велич цього місця змушувала її задуматися, чи правда проблема настільки важлива, чи не можна це вирішити. Тепло цих стін давала надію, адже якщо хтось спромігся таке збудувати невже ти не переживеш маленької пригоди, не зможеш піти далі. Якби  і зараз так було, от би сама будівля допомогла знайти Христині відповіді на всі питання, які її турбують. Та зараз дівчина йшла коридором і зовсім не звертала увагу на стіни чи візерунки, і навіть тепле весняне сонечко за вікном не привабило її очей.

   Христина перебувала у якомусь ступорі, її мозок ніби відгородився від того болю, який пронизав серце всього лиш декілька хвилин тому. Це був не зрозумілий стан і дівчина навіть не пробувала розібратися, що саме зараз відбувається, простіше було поринути в спогади минулого, ніж думати над тим, що чекає її далі. Не хотілося навіть на секундочку згадати чому хочеться побути одній, розуміла Христина лише одне, що сьогодні вона точно не могла працювати, добре хоч не було заплановано у неї ні лекцій, ні семінарів. Тому сама не розуміючи куди вона йде, дівчина зупинилася біля останніх дверей на цьому поверсі. Прочинивши двері, вона зрозуміла, що ноги самі її принесли у найбезпечніше для неї місце, і на даний момент їй дійсно хотілося тут опинитися. Невеличка бібліотека на кафедрі була таким собі сховком Христини, вона сюди приходила, щоб перепочити, попрацювати в тиші, зануритися у гарну книгу чи просто подумати на самоті, а інколи для того, щоб знайти нові ідеї для своєї роботи.

  Христина Миколаївна крім того, що була лаборанткою на кафедрі, також вела додатковий курс з поглибленим вивченням англійської, для студентів з інших факультетів. Цей курс давав змогу покращити своє володіння мовою, в окремих сферах життя, комусь це допомагало в його професій, комусь в хобі чи роботі. Був цілий блок присвячений і літературній тематиці, не лише теорії, а й як правильно розуміти англомовний текст, секрети, які  є в кожній мові, і які проявляються саме в художніх творах. Такий курс довірили лаборантці з двох причин, по-перше вона пройшла аспірантуру і добре себе зарекомендувала, та місця викладача на кафедрі зараз не було, по-друге, всі викладачі і так були завалені роботою, а  на цей курс приходять не так і багато студентів, та й цей предмет був традиційним і відмовлятися від нього на факультеті не хотіли, от і довірили його Христі, це і для неї гарний досвід та і додаткові гроші. А Христина любила складні завдання, і відмовитися від роботи було не зручно от і тягнула. Сьогодні, щоб побути трохи на самоті дівчина вирішила піти до малої бібліотеки, що була у них на факультеті. У неї дійсно було декілька справ там (які навряд вона сьогодні виконає), а ще туди рідко хто заглядає, це ідеальне місце, щоб усамітнитися.

  Христина вирішила взятися таки за роботу, щоб трошки відволікти свої думки від синенької папочки, яка лежала на столі, але зосередитися на роботі не виходило, вже в третє вона пробувала сконцентруватися на тексті, але думки поверталися до ранкової події. Вона зараз мусила вирішити, що їй з цим робити чи варто комусь казати. Ніколи в житті вона і подумати не могла, що настане день коли їй потрібно буде підписати документи на розлучення, їй таке навіть на думку не спадало. Тим паче тепер… І досі не вірилося, що це правда, в серці жевріла маленька надія на те, що це якийсь розіграш. Христина згадувала їх останні розмови, сварки, кожен день, що вони прожили вдвох, і не знаходила відповіді на питання звідки виникла ідея про розлучення, а питання «чому?» навіть і не хотілося собі ставити. Більше всього вбивало розуміння того, що така думка виникла давно, адже на те, щоб підготувати документи потрібен час. Христина не розуміла, за що з нею так вчинили, що вона зробила не так, адже зараз вони всього лиш жили у різних містах, та й то це було тим часове, явище. Він і сам їй не раз казав про те, що як тільки все налагодиться приїде до неї. Що ж саме пішло не так?

   Христина ніяк не могла цього усвідомити, їй в голову просто не вкладалося: «Банальна ситуація стала кінцем? Як таке можливо?». На душі було пусто, минуло декілька годин, а так і не стало зрозуміло, що ж вона відчуває, на даний момент дівчина просто відмовлялася вірити і навіть думати про це не хотілося. Вона чекала, що зараз він їй подзвонить все пояснить, або це все просто виявиться кошмаром, і вона ось-ось прокинеться. Та час йшов  і нічого не відбувалося, ніхто не дзвонив, не писав і не прийшов. Розплющити очі і опинитися в своїй квартирі теж не вдавалося.