Глава 1

  Христина сиділа за своїм столом і не могла прийти до тями. Вона не розуміла як таке можливо, як вона прийшла до цього моменту, коли вона повернула не туди чи може взагалі обрала не ту стежину? Її очі були покриті пеленою туману, думки роїлися в голові як бджоли, зловити  і сконцентруватися на одній з них було просто не можливо. Питання виникало один за одним, і мабуть це добре тому що це не давало емоціям заволодіти нею, розум боровся за своє право все осмислити проаналізувати і не давав серцю волю, не давав розлетітися в ту ж секунду на наночастинки. Хоча по-правді всесвіт цієї молодої жінки тільки що вдарився об кам’яну стіну і розлетівся на мільярди зірок, які більше ніколи не зустрінуться знову.  Ще вчора по її венах потекла надія. Віра в те що от тепер точно все вирішиться, щастя саме йде в її руки, саме життя їй зробило подарунок - рішення всіх її проблем. А тепер один єдиний папірець, всього лиш декілька фраз, які назавжди розставили всі крапки. Тепер нічого не повернеш нічого не зміниш, проблеми більше немає, от тільки рішення прийняли без неї. Тепер той вчорашній вогник надії, те світло в її серці більше не має  значення. Що б там не було, але потихеньку це світло темнішає, стає чорним і слизьким, воно перетворюється в щось таке з чим не кожен впорається… В душі юної жінки на зміну нерозумінню прибув страх. Почуття, яке закрило собою все решту, те все що ще їй доведеться пережити і зрозуміти, але це буде потім. Тоді коли вона впорається з цим новим, і як виявилося, незнайомим досі гостем.

- Христю, Христино, ау, та що з тобою?! Ти в нормі? – ніби десь з далеку дівчина розчула голос своєї колеги, вона видно вже давно кличе її.

- А, що? Так, так я в нормі. Вибач задумалася. – Христя ніби виринула з марення, з сновидіння, «прокинулась» на своєму робочому місці і виявилося, що світ і досі крутиться, люди і далі живуть своїм життям, і ніхто навіть не підозрює, що для неї тепер змінилося все.

- Я вже подумала тобі зле. – Марина, а точніше Марина Анатоліївна, молодий викладач філологічного факультету. – То що ти підміниш мене завтра тут у вас на факультеті, а то у нас завтра літературний вечір, а я куратор проекту, мені не розірватися.

- А, ой так звичайно, але що я розумію в історії мови? У нас хоч і був цей курс, але коли. Вже й не пам’ятаю нічого.

- Ірка не прибіднюйся, да  це у тебе не основина професія, але тоді ти в групі була краща, я впевнена ти щось вигадаєш, конспекти у тебе на столі. Це всього лиш три пари. А я обіцяю до моєї групи на тому тижні можеш не приходити на англійську, я з ними сама.

- Марина, ладно-ладно, добре хай буде. Ще щось? – Христина не до кінця розуміла бесіду, а точніше не вірила, що вона зараза сидить і так просто говорить на такі буденні речі, коли  в душі все просто кричить.

- Та ні, це все? З тобою точно нічого не сталося? А що це в руках за документи? Що знову якась грамота за досягнення? – Марина змірила подругу пронизуючим поглядом, щось в ній було не так, здавалося, що її думки десь дуже і дуже далеко.

- Ні, звичайні папери по роботі. Гараз, я піду, мала ще зайди до завкафедри.

- Бувай!  - «Дивно, дуже дивно, що це з нею, вона завжди перед роботою любила трохи потеревенити. Чого це раптом така серйозна?» - Марина стенула плечима, але вирішила не чіпати зараз дівчину – «Можливо просто встала не з тої ноги людина, краще не чіплятиму?»

   Гвіздець Марина Анатоліївна викладач кафедри «Історії української мови» у Чернівцькому національному університеті імені Юрія Федьковича. А також хороша подруга Христини, і просто приємна людина, інколи, щоправда, трохи вітряна, але це лиш додає їй шарму. Знайомі ці двоє молодих жінок ще з часів студентства, відколи Христя долучилася до їх групи вільним слухачем. Дружні стосунки склалися не одразу, адже Марина не відразу помітила в Христині щось крім прагнення вчитися, та й наша героїня рідко коли сама стає ініціатором дружби спеціально, якось завжди в її житті просто знаходилися люди з якими було легко спілкуватися і потихеньку вони ставали друзями. Христину тоді в Марининій групі взагалі мало хто помічав, всі лише скоса поглядали на дивну чудачку, яка тягне два факультети. Але випадок так розпорядився, що за книгами та лінзами Марина все таки розгледіла шаленство у подрузі, добру та щиру натуру, яка крім навчання цікавилася безліччю речей, а також вміла відриватися ввечері. Одного разу вони здибалися на вечірці, там і почалась їх дружба. Христя ні на секунду не покидала танцпол, Марина була у шоці: «О, та вона зажигає». Її настрій притягував і Марина склала компанію в шаленому марафоні танців, а потім була довга дорога темними вуличками Чернівців до гуртожитку, і така тепла розмова в холодну зимову ніч. Відтоді минуло майже 10 років і Марина вперше побачила свою подругу настільки відстороненою, хоча останнім часом недосип таки не раз впливав на настрій Христі, тому дівчині і в голову не прийшло, що щось могло статися.

    Та й звідки наскільки дівчищ відомо Христина щаслива людина, робота їй завжди подобалась, точніше скільки вона її знає Христина хотіла працювати на факультету іноземних мов, крім самої професії її вабила і сама будівля ЧНУ. Та й в особистому житті в неї все склалося, ще й пів року не минуло з весілля Христі й Максима і жили вони здається добре, хоч вона ніколи і не вдалася в подробиці подружнього життя, але запідозрити щось неладне не було причини. Щоправда Марина пригадала, що Максим зараз поїхав батьків навідати може того Христя казиться – скучила. А сумувати було за ким, ох що то був за парубок, багацько дівчат за ним бігало, і неспроста. Максим то просто ідеал серед чоловіків, високий брюнет з голубими очима, а ті очі, той погляд впевнений рішучий, але завжди добрий з ноткою усмішки, а як він дивився на Христю, можна лише позаздрити. Тому Марина точно знала, що життя її подруги може не ідеальне, але точно щасливе.