Розділ 17

Розділ 17

Покинуте житло чаклуна виявилося дивним місцем. Бук розписував його як величезну, цілком придатну для життя землянку, розбиту на два рівні, з окремими кімнатами. До приміщень верхнього рівня навіть потрапляло денне світло. Бажан же уявляв собі просто глибокий, сирий від вологи погріб. Він щиро здивувався, коли його побоювання не справдилися.

Коли двадцять років тому братчики пробралися до цього підземного дому, чаклун, який так довго лякав місцеве населення, тільки незадовго перед тим відправився до Супокою. Тому в його житлі панував відносний порядок. Нині ж це приміщення не було таким привабливим, але все одно вражало. Через погану славу забиратися під землю наважувалися тільки окремі відчайдухи, та й ті недовго тут затримувалися. Тому меблі та більшість речей залишилися відносно цілими. Звичайно, все було покрите павутиною, пилом, подекуди траплялися осипи землі, але це можна було виправити. Головне, що приміщення зоставалося відносно сухим. Воно добре витримало роки без догляду, щорічні потоки дощів та талих снігів. Повітря теж не здавалося надто затхлим. Древна, яка зі свічкою в руках оглядала це підземне сховище, не переставала захоплюватися майстром, який збудував його.

  На першому рівні виявилися кухня з піччю, комора та дві кімнати. В одній з них чаклун, мабуть, працював над своїми записами, випробовував якісь порошки та відвари. На нижній рівень вели кам'яні сходи. Внизу розташовувалися бібліотека та ще дві відгороджені кімнати з дерев'яними лежаками. Найімовірніше, в чародія колись були учні.

Втікачі вирішили не чіпати робоче приміщення колишнього господаря. Порошки в напівзотлілих мішечках та рідини в ємностях викликали велику підозру. Кімнату на верхньому рівні, куди крізь вертикальні отвори й справді проникало денне світло, віддали жінкам та дітям. Чоловіки подалися вниз, де розділилися: скарбошукачі обрали меншу кімнату, братчики разом з Бажаном та Байком – більшу. Звісно, було тіснувато, але діватися було нікуди. До пізнього вечора новосельці набирали воду, вимивали пил і бруд, прибирали павутину, заносили речі. Піч вирішили випробувати наступного ранку, тому повечеряли переважно сиром, в'яленим м'ясом та сухарями.

На ніч виставили двох вартових. Для полоненого облаштували намет на поверхні ‒ ніхто не хотів забирати його в підземне сховище. Багатьом заснути в такому незвичному місці вдалося тільки через дорожню втому, яка накрила тяжкою ковдрою.

З настанням ранку нічні сумніви та страхи розвіялися. Тріпака, Коцур та Шумило нарубали в лісі сухих дров і розпалили піч. Поки жінки клопоталися над сніданком, Бажан, Грай, Байко та Бук замаскували комини, приховали воза в кущах. Але куди було подіти коней, аби їх ніхто не помітив? Вирішили після сніданку облаштувати для них імпровізовану землянку-укриття.

Дещо втамувавши голод, втікачі почали радитися, що робити далі.

‒ Отже, що ми маємо? За нами йдуть по сліду Сірі Потвори – істоти дуже сильні, з надзвичайними здібностями. Вони хочуть від нас відомостей. Я підозрюю, що їх цікавлять змій та «Записи магів Шоа». Окрім цього, більше ніякими цінними відомостями ми не володіємо. Ворог страшний і невідомий. Також ми точно не знаємо, скільки їх. І в їхні руки краще не потрапляти, ‒ підсумував Бажан. ‒ Я сподіваюся, у нас ще є час. Тому пропоную облаштувати тут сховище таким чином, аби воно було не помітним. У нас є кілька коней. Троє з нас підуть на розвідку і виявлять, чого прагнуть ці переслідувачі.

‒ В твоєму плані є недолік, ‒ похмуро мовив Грай, обхопивши долонями гарячу кружку з трав'яним відваром Найди. ‒ Ми не знаємо їхньої мови.

‒ Ге, зате той гусак добре знає нашу! ‒ жваво відгукнувся Шумило.

‒ Що пропонуєш ти? ‒ спокійно запитав купець у скарбошукача, навіть не блимнувши оком, але при цьому його тонкі пальці однієї руки несвідомо прокручували персні на іншій.

‒ Тікати, ‒ буркнув Грай. ‒ Це підземне укриття вже не здається мені надійним. Треба тікати і шукати захисту в когось більш могутнього.

‒ Куди тікати? Я жив у своєму домі, у мене є родина. І не хочу все життя бути втікачем тільки тому, що якимось Потворам захотілося від мене щось дізнатися, ‒ в голосі Бажана вперше з'явилися нотки роздратованості.

‒ Але цього ворога самотужки не перемогти! ‒ кривулянський княжич запально підвівся на ноги. ‒ Сірих Потвор відправив по нас хтось достатньо сильний і впливовий. І ми не знаємо, хто це. Тому нам самим потрібно шукати захисту у людини, що має владу.

‒ У кого? У Гути? Він у поході, до того ж грамота з його печаткою була надана посаднику Радіжа. Як так сталося? Може, наш князь змовився з Потворами? ‒ зауважив Шумило.

Грай сів і важко зітхнув. Він сьорбнув гіркуватого варева, а тоді сказав:

‒ Я думаю, що можна попросити захисту в шинорів. До Гути ми вже ходили. І в той же вечір на нас з Тріпакою напали. Я це не забув. Не думайте, що я люблю шинорів. Вони дали моєму племені ні на що не придатні землі. Але вони єдині, хто згодився прихистити кривулян-втікачів, і, вважаю, що вони здатні силою меча протистояти перамосам.

‒ Але ж ми піддані князя Кулині. Як це буде розцінено? ‒ не вгавав майстер бою. ‒ Перш ніж іти просити в когось захисту, треба розібратися, що до чого.

‒ Не сваріться, ‒ озвався Дичин, який напівлежав на лаві, притиснувшись до обробленої деревом стіни. ‒ Ми добралися до укриття. Треба відновити сили, а там і рішення знайдеться.